Розмова з професором Гарвардського університету Сергієм Плохієм про відповідальність істориків перед суспільством, формування спільної для всіх регіонів історії України, риторику Путіна й тривалість анексії Криму.

Якою є роль історика-інтелектуала в сучасному українському суспільстві?

220 років тому на Кубань прибула перша партія українських переселенців. Як колишні запорожці спочатку стали чорноморцями, а потім – кубанськими козаками? Чому колонізовані ними землі не були приєднані до України? Розповідає історик Дмитро Білий із Донецька, кубанець за походженням.

Після ліквідації Запорізької Січі декілька козацьких старшин – Антон Головатий, Захарій Чепіга і Сава Білий – дочекалися моменту, коли князь Григорій Потьомкін додав собі до титулу слово «гетьман».

Луцьк – одне з найдавніших міст України. Першу згадку про Луцьк знаходимо під 1085 роком, в Іпатіївському літописі, коли місто опинилося в центрі міжусобної боротьби нащадків Ярослава Мудрого. Проте археологічні дослідження дають підстави вважати виникнення граду близько 1000-го року.

Найбільш вірогідна версія походження назви Луцьк (давнє – Лучеськ) пов’язана з географічним розташуванням міста на повороті (луці) річки Стир.

У 2011 році навряд чи багатьох зацікавили б пристрасті довкола відзначення 70-ї річниці Олевської республіки, які охопили тоді Житомирщину. То був ідеологічний конфлікт місцевого масштабу. Однак зараз, коли слова «терор», «окупація», «партизани» перейшли з розряду пасивної та рідковживаної лексики в активний словниковий запас українців, є сенс пригадати події, які десятиліттями замовчувались особливо ретельно, бо були успішними.

Міф 1. «Росія»
Всі народи називають себе самі. Зміни назв країн і народів бувають досить часто. Але чому Росії знадобилося брати іноземну назву? Це – парадокс, який зустрічається рідко. Адже було б дивно, якби німці раптом почали називати себе не «Deutsche», а взяли б собі назву «Allemand», тобто, таку, якою їх називають сусіди французи.

Місто Чорнобиль посідає почесне місце серед славних історичних місць Київської Русі. У питанні про дату заснування міста всі історичні нитки ведуть до Іпатіївського літопису, та перша згадка про місто Чорнобиль датується в літописі 1193 роком.

Назва міста Чорнобиль, цілком ймовірно, могла утворитися від слова «чорнобильник» – так у давнину в народі називали полин.

Згадаймо про те, як боролися проти голодомору на Великій Україні українці Галичини. Адже і зараз ті самі сили, котрі колись організовували Голодомор, намагаються будь-якими найпідлішими методами розділити наш народ, протиставляючи Українців-галичан Українцям-східнякам, ділячи нас на свій смак на „бандьоровцев-западніков” і „хахлов-малоросов”.

Скіфія – одна з численних назв, які мала Україна в минулому.

Однак, російський поет срібного віку Олександр Блок у 1918 р. назвав скіфами росіян: «Да, скифы – мы! Да, азиаты – мы, с раскосыми и жадными очами!» А член гуманітарної ради при президенті України професор Валерій Бебик стверджує, що трипільці, скіфи, сармати – це ті ж українці, але під іншими назвами.

Перша згадка про Городок – 1213 р. у Галицько-Волинському літописі у зв’язку з відокремленням від Галицького князівства (через небажання визнати владу князя Мстислава Удатного) й поразкою галицького тисяцького Дмитра від об’єднаного загону польсько-угорського війська.

Місто виникло на річці Верещиці в XI ст. як торговий порт (Верещиця була судноплавна) й осередок соляної торгівлі, звідси його первісна назва – Городок Соляний.

Географічне положення Криму багато в чому вплинуло на долі народів, що населяли його в різний час. Із зростанням міжнародної торгівлі між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем, що йшла через Чорне море, посилювалася і військово-стратегічна значущість пролягаючих тут водних і сухопутних комунікацій. Держава, що володіла узбережжям Криму, мала можливість отримувати з цього значні економічні і політичні вигоди.

Лідери Директорії під час проголошення Акта Злуки перебували в конфлікті за владу.

Наступають більшовики. Багато хто з українських діячів намагається втиснутися до якої-небудь дипломатичної місії, щоб вибратися за кордон. Родини міністрів сидять на валізах і чекають нагоди, щоб виїхати з Києва. Такою була ситуація в українській столиці наприкінці січня 1919-го.

Ідейний та організаційний розвиток українського націоналістичного руху кінця 20-х – початку 30-х років минулого століття – це винятково драматична, сповнена гарячими політичними пристрастями, іноді конфліктами, суперечками, пошуками нових шляхів розвитку сторінка нашої історії. Сторінка й досі не вивчена, що дозволяє і в наші дні довільно інтерпретувати, а то й навмисно спотворювати цю історію.