Продовження, початок у №№41-51 за 2011 рік та у №№4-8 за 2012 рік

У минулому числі «Часу і Подій» ми впритул підійшли до однієї з найбільш контраверсійних тем середньовічної історії нашого народу. Ця тема виразно «розпадається» на декілька взаємопов’язаних між собою подій, які на століття наперед визначили долю і народу, і земель, на яких цей народ мешкав.

У минулому числі «Часу і Подій» ми зупинилися на фундаментальному висновку сучасного українознавства – про принципову відмінність між двома типами правосвідомості громадян Речі Посполитої / Великого князівства Литовського, з одного боку, та підданих Великого князя Московського (згодом – царя), з другого.

Світле майбутнє, щастя й добробут усього людства – на менше більшовицька партія не була згодна і до цієї програмної мети вела народи залізною рукою. А, водночас, це світле майбутнє мало стати безпосереднім наслідком масового терору, доносів і грабунків, зневажливого ставлення до вселюдської моралі й до «непотрібних революційному пролетаріату» культурних надбань.

У Ракетних військах стратегічного призначення процес запуску ракети починається з повороту ключів і подачі команди на старт. І все-таки головне в тому, що бойова обслуга має можливість зупинити пуск ракети, натиснувши на червону кнопку. Таку «червону кнопку» у ракетно-ядерному озброєнні натиснула Україна, продемонструвавши усьому світу, що суть безпеки не в нагромадженні озброєння, а в його зменшенні й ліквідації.

 Продовження, початок у №№41-51 за 2011 рік та у №№4-6 за 2012 рік

У минулому числі «Часу і Подій» йшлося про такий собі «історичний» генетичний код нашого народу.

Коротко нагадаю деякі основні висновки сучасних українознавців.

Український парламент постановив: нинішнього року, з усією належною помпезністю, відзначити на найвищому рівні 70-річчя від дня створення молодіжної підпільної організації «Молода гвардія», яка діяла у Краснодоні, на Луганщині, під час Другої світової війни.

А ще депутати рекомендували Міністерству освіти подумати над поверненням до шкільної програми роману Олександра Фадєєва «

Продовження, початок у №№41-51 за 2011 рік та у №№4-5 за 2012 рік

У минулому числі «ЧіП» йшлося про найновіші розуміння вітчизняного українознавства щодо ключових подій середньовічної історії нашої країни та нашого народу.

До таких, безперечно, належить розробка та ухвалення третього видання Статуту Великого князівства Литовського 1588 р. Кодекс цей, нагадаю, діяв впродовж наступних 300 років.

Продовження, початок у №№41-51 за 2011 рік та у №4 за 2012 рік

Серіал на шпальтах «ЧіП» триває...
На минулому тижні ми говорили про те, що культурна спадщина нашого народу і лише в християнському вимірі нараховує 1000 років. Спадщина ця надзвичайно яскрава, глибока, різноманітна, різномовна. І, як і кожна спадщина, часом і в де в чому не зовсім приємна. Але вся вона наша і вся вона – українська. Католицька.

«Вироки історії часто-густо бувають помилковими, але завжди невблаганні... Як же добре, як доглибинно формулу цю знав Мазепа! Не тому лише, що був одним з найосвіченіших людей доби, але й тому, що в немолодому віці вже перебуваючи, сам над законами історії замислювався, і сам досвідченим розумом шукав її таємниць», – словами видатного українського поета, публіциста XX ст. Євгена Маланюка запрошуємо на зустріч з найславетнішим українцем усіх часів – Іваном Мазепою.

Традиційно 22 січня вважаємо Днем Злуки, і асоціюється він з річницею об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу. Але рівно за рік до того, 22 січня 1918 року, у Києві було проголошено незалежність і суверенність Української Народної Республіки.

Проголошено дослівно «під грім гармат» – на Київ наступали більшовицькі армії, проти яких через тиждень виступив Студентський курінь і був розбитий під Крутами.

 Продовження, початок у №№41-51

Цього року ми продовжимо серіал «Таємна історія таємної України». Чому «таємна» і чому «таємної?» – може запитати прискіпливий читач, відкривши це число «Часу і Подій». Власне, це я і намагався пояснити, можливо, не завжди переконливо, в численних публікаціях, які вийшли минулого року.

Андрій Фединський, Директор Українського музейного архіву в Клівленді, передав до збірки УНМ низку унікальних видань та копій документів, які висвітлюють та презентують деякі маловідомі, призабуті сторінки діяльності українських організацій у США та в Україні. Унікальною є підбірка «Епархіяльного Въестника» за 1914 – 1916 рр., який видавали «Администраторы Руськой гр. кат. Епархіи въ Злуч. Державахъ Америки» оо. Гавріилъ Мартякъ та П. Понятышынъ».