Віднайти шляхетське коріння, дізнатися про долю репресованих родичів або ж проста цікавість до родинної історії – мотивація зануритися в архіви для пересічного українця може бути дуже різною, вважає юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай. Саме з цікавості майже вісім років тому він почав досліджувати історію своєї родини та за цей період створив розгалужене генеалогічне дерево.

Існування Золотої Орди неабияк вплинуло на історію України. В результаті загарбницьких походів онука Чингісхана – Бату-хана – під владу Орди потрапила значна частина Київської Русі. Найсильніше ця залежність відчувалася в російських землях, прилеглих до степу, – там, де були кочовища монголо-татар. Вже при спадкоємцях Чингісхана величезна територія імперії була поділена на автономні улуси, зокрема, улус Джучі, який охоплював землі сучасної України.

Вийшов друком альбом ліногравюр «Корінням зі Сумщини», присвячений життєвим долям 70 уродженців області, які не сприйняли революційних подій 1917 року й емігрували за кордон.

У Великій Британії опубліковано книжку про одне з найгучніших вбивств часів Холодної війни – вбивство агентом КДБ у жовтні 1959 року, в Мюнхені, лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери. Книга називається «Людина з отруйним пістолетом» (The Man with the Poison Gun).

Космач – це мальовниче українське село на Гуцульщині, яке віддавна вабило і вабить до себе видатних іноземних дослідників: Оскара Кольберга, Еріха Кольбенгаєра, Раймунда Кайндля, Давида Ґобермана та славетних українських діячів історії і культури – Філарета Колессу, Олексу Новаківського, Святослава Гординського, Михайла Мороза, Григорія Смольського, Олександра Довженка, Аллу Горську, Ольгу Луцик-Рем, Станіслава Людкевича, Миколу Колессу, Романа Іваничука, Володимира Грабовецького.

Унікальність питання кримських татар полягає в тому, що це єдиний народ, якому після розвінчання культу особи не дозволили повернутися на Батьківщину.

9 листопада 2016 року виповнюється 40-років з часу створення Української Гельсінської групи – віхового історичного моменту українського визвольного руху, коли він не лише адаптувався до модерних політичних форм, але позначив власні цілі у глобальному дискурсі про майбутнє Євразії.

Конгрес Українців Канади глибоко сумує з приводу смерті Орисі Пащак-Трач, громадського провідника, письменниці, лектора і казкаря. Пані Пащак-Трач упокоїлася раптово у Вінніпегу 10 листопада.

Наступного року відзначатимемо 125-у річницю з Дня народження великого сповідника нашої християнської віри та багаторічного страдника за неї та, зокрема, за нашу українську Церкву, Блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого. У підготовці до цього відзначення важливим є не тільки застановитися над життєвим шляхом Блаженнішого, але також над його змаганнями, починами і діями, які він розпочав і доконав, а також і тими, які він розпочав, але котрі не вдалося йому завершити.

Життя стає складнішим. І, попри це, а може саме тому потреба в осмисленні минулих драм, колізій, проблем стає дедалі гострішою. Навіть якщо йдеться про дуже давню історію. Першопочатки української культурної ідентичності своїм корінням значною мірою сягають періоду пізнього Середньовіччя, який, через нечисленність та фрагментарність історичних джерел, досі залишається малодослідженим.

У багатьох подіях Другої світової війни на території СРСР і пізніше Польщі, в акціях масового знищення в’язнів, військовополонених та мирного населення, насамперед, євреїв, брали участь підрозділи, історію яких майже неможливо простежити. Вони не входили до складу жодної з військових частин. Ці підрозділи, немов привиди, невідомо звідки з’являлися і невідомо куди зникали, залишаючи після себе кривавий слід.

«Після катастрофи на ЧАЕС ми наївно казали мешканцям Прип’яті, що поїздка за місто буде тимчасовою і нагадуватиме туристичний пікнік», – розповідав учасник евакуації міста енергетиків.