Частина 2

Найважливіші культури корінних північних американців

Історія Америки розпочинається не з Амеріго Веспуччі і не з Колумба. Вона, наче слабкий спогад погідного, теплого сну, що прядеться із залишків кришталю розбитого дзеркала мрій, мозаїка, в якій не вистачає кольорових камінчиків. І лише мови, перекази та фольклор корінних мешканців є все ще загадковими та не до кінця розгаданими свідченнями великих цивілізацій маленьких народів з мудрістю, що рівняється філософіям Давньої Індії, Греції, Рима, загублених у туманах сторіч та у порохні полеглих дубів мудрості кельтів, германців, балтів та слов'ян.

День подяки. Це свято, яке традиційно відзначають. І дякують, зокрема, тубільцям, корінним американцям.

Давно забута латина, як прокляття великого Юпітера, брата слов'янського Перуна, що «прав» вогняними стрілами, миттєво вдаряючи по земному, допомогла дати назву пристрою, який передає голосові повідомлення на далекі відстані, - радіо. Латинською це слово означало «промінь» або, напевно, «хвилю», бо звук має хвильову природу. Є джерело, є простір, куди ті хвилі розсилаються. З функціями голосопередавання пов'язані слова слов'янських мов, які звучать цікаво, а іноді навіть по-чудернацькому: «емотувати, явити, розголошувати, висилати, надавати». Цікаво, що чеською голосопередавання буде «розглас» (не плутати з українським «розголосом» скандалів!), польською - «розґлосьня» (розголошуюча), німецькою - «рундфунк» (від слів «круглий» та «миттєвість») - миттєве надсилання голосових повідомлень. Відомо, що перші радіоприймачі чи голосоприймаючі пристрої були округлими, які колись називали «тарілками», а часто й «брехачами», бо за «добрих часів» вони зажди казали, що було всього вдосталь і все було чудово, хоч у сільмазі нічого не було - тільки продавець і полиці.

24 грудня 1934 року починається життєвий шлях Українця з великої літери Миколи Семеновича Міщенка у селі, яке колись називалось Монастирські Будища, оскільки там був знаменитий Гадяцький Красногірський монастир, що був одним із трьох, які існували в свій час у цій місцевості Полтавщини.

Автор спогадів - уродженець м. Буринь, Сумської області, нині вже покійний ветеран війни та праці Василь Артемович Романенко (12.01.1919-25.02.1998).

Минуле не вернуть,

не виправить минуле,

Вчорашнє - ніби сон,

що випурхнув з очей.

Як луки навесні

ховаються під мулом,

Так вкриється воно

пластами днів, ночей...

Міркування про сумні реалії з історії та сьогодення у переддень 60-ї річниці від часу вбивства у Мюнхені професора Льва Ребета.

Міркування про сумні реалії з історії та сьогодення у переддень 60-ї річниці від часу вбивства у Мюнхені професора Льва Ребета.

Чи легко це - стати найостаннішим в історії, коли після тебе не лишається більш нікого?.. Хтозна, хтозна. У будь-якому випадку це - неочікувано. Бо людина завжди сподівається на краще. На підтримку і співчуття інших. На наявність, бодай, одного послідовника. Однак, смерть плутає всі карти, ламає плани. Лишається сама лише пам'ять про історію майже біблійну. Хоча й українсько-емігрантську.

Поляки найкращим захистом вважають нарощування оборонних можливостей країни і присутність військ НАТО.

17 вересня 1939 року о 6 ранку Червона армія перейшла існуючий на той момент радянсько-польський кордон і атакувала Другу Річ Посполиту, яка воювала з Третім рейхом. У Радянському Союзі цю операцію святково називали «визвольним походом», у теперішній Росії винайшли нейтральний термін «польський похід». Але точніше буде назвати 17 вересня датою фактичного вступу СРСР у Другу світову війну в тісному союзі та координації з Гітлером. Ми розмовляємо на цю тему з Лінардом Муциньшем, членом Урядової комісії з наукового вивчення КДБ Латвійської РСР при Інституті історії Латвійського університету.