У фондах Українського національного музею, створеного заходами громади, зберігаються унікальні документи та матеріали з історії нашого народу, зокрема, в ХХ ст. Завдячуємо цьому, зокрема, св. п. д-рові Модестові Ріпецькому, архівні матеріали якого були люб’язно передані його синами на збереження до Музею.
Однією з найбуремніших сторінок є, безперечно, самовіддана боротьба Української повстанської армії.

 Продовження, початок у №№41-50

У минулому числі «ЧіП» йшлося про одне з найбільш значущих досягнень в царині українознавства за останні десятиліття. Розповів про 3-томну (в 4 книгах) працю професорів Одеської юридичної академії П. Музиченка та А. Панькова «Статути Великого князівства Литовського».

 З поштової скриньки редакції

Благодійна ініціатива «Героїка» заявила про свій намір встановити пам’ятник на могилі Юрія Глушка-Мови, який похований на Лук’янівському цвинтарі у Києві. Цей українець увійшов в історію як Голова Українського Далекосхідного Секретаріату та борець за незалежність Зеленого Клину.

 Продовження, початок у №№41-48

У передостанньому числі «ЧіП» я розповів про сучасні дослідження в царині українознавства, які цілком чітко довели:
– від часів Володимирового Хрещення наш народ не знав періодів бездержавності,
– від того часу процеси, які відбувалися на Русі (території сучасної правобережної України), були складовою частино центральноєвропейських процесів,

У 1932-33 був голод у СРСР. Двадцять років по тому Рафаель Лемкін, польсько-американсько-єврей­ський юрист, один з авторів конвенції, запропонував наступні зауваження до двадцятої річниці голоду в статті, яку він назвав «Радянський геноцид в Україні»: «Те, про що я хочу говорити, є, мабуть, класичний приклад радянського геноциду ... знищення української нації.

«Я пройшов села та 12 колгоспів. Всюди стояв крик. «Немає хліба. Ми помираємо»… Я подорожував чорноземними краєм, тому що колись він був житницею Росії, а ще тому, що журналістам забороняли їхати сюди і на власні очі бачити, що відбувається….», – це слова з прес-конференції британського журналіста Ґарета Джонса у Берліні у березні 1933-го року.

Велика трагедія українського народу – Голодомор 1932-33 рр., який спричинив смерть 10,000,000 українців, був замовчаний комуністичною владою – мовляв, то були наслідки неврожаю. А що це був штучний голод – створений навмисно, щоб знищити українське селянство, яке складало 80% відсотків свідомого українського населення, то про це не можна було говорити. Це загрожувало арештом, засланням і смертю.

Сучасний Новочеркаськ – це місто в Ростовській області, у Росії, підпорядковане Ростову. А колись воно було адміністративним центром набагато більшого краю – Області війська Донського, та й досі відоме у світі як столиця донського козацтва.

Багато хто знає про те, що Новочеркаськ був одним з головних вогнищ опору більшовикам у роки громадянської війни, про те, що 1962 року комуністичною владою тут розстріляно народну демонстрацію.

У попередньому числі «ЧіП» читачі мали змогу дізнатися про найновіші результати досліджень українознавців про походження нашої держави, про її місце на тогочасній політичній мапі Європи.

Від середини ІХ ст. на чолі слов’янського племінного об’єд­нання з центром у сучасному Києві стали нащадки такого собі Рюрика (Родерика) – військового вождя скандинавських (головним чином – шведських, але не тільки) вояків-вікінгів.

 Продовження, початок у №№41-46

У попередньому числі «Часу і Подій» тривала розповідь про те, що 2010 року в Святій Софії Київській науковці презентували щойно віднайдені та відреставровані графіті.

Один з написів є не спростованим доказом того, що вже 11 травня 1018 року в головному храмі відбувалися Богослужіння. Служили грецькою і, правдоподібно, стародавньою місцевою, слов’янською.

Нью-Йорк, Н. Й. (УККА) – 10 листопада в Ліхтарному клубі Нью-Йоркського університету науковці, громадські провідники та громада мали можливість почути, можливо, вперше, що після Першої світової війни активний визвольний рух існував не тільки в Західній Україні, але й у східній половині країни. Спеціальний захід Серії українських історичних зустрічей під назвою “Народна війна: національно-визвольна боротьба в Східній Україні (1917 – 1932)” відкрив д-р Володимир Зарицький, який надав короткий огляд Серій, а потім представив гостя-доповідача вечора – Романа Круцика, голову Київського товариства “Меморіал” і директора Музею совєтської окупації.

У попередньому числі «Часу і Подій» тривала продовжувалась розповідь про інтелектуальну революцію в царині українознавства, яка вже відбулася, і яка триває в Україні.

Зміст революції: завдяки зусиллям сотень науковців зруйновано більшість усталених в суспільній свідомості міфів щодо походження і розвитку нашого народу і нашої країни. Але свідомість, як суспільства в цілому, так і окремих громадян, катастрофічно відстає від нової реальності.