У роки війни дружина Регіна допомагала рятувати чоловікові – як найбільшу цінність – не гроші, а рукописи його наукових праць.

Позаду - три роки війни. Позаду - три роки виснажливих боїв і болючих втрат. Три роки матері вслухаються у гудки телефонної слухавки, аби почути найрідніший голос, а діти чекають, коли їхній тато повернеться з війни. Іноді батьки не повертаються, а такий жаданий голос у телефонній слухавці замовкає назавше. І допоки триватиме війна, ці втрати - неминучі. І це розуміє кожен, хто стає пліч-о-пліч з тими, хто не побоявся. Хто, розуміючи ціну свого кроку, відважився його здійснити.

Цими днями 40-річчя відзначає талановитий журналіст і культурний діяч Юрко Атаманюк зі Львова. За час своєї журналістської творчої діяльності він написав багато статей про відомих людей, тож годиться тепер написати і про нього самого.

Христос Воскрес! Радісний і світлий час Христового Воскресіння приніс справжнє свято до нашої «Рідної школи». Переливами великодніх дзвонів і веселим дитячим співом та сміхом повнилася шкільна аудиторія в суботу, 22 квітня 2017 року.

У лютому, за різними даними, на російсько-українській війні загинули 39 бійців. І це - далеко не остаточні дані, оскільки офіційна статистика не враховує загиблих-добровольців. Їх для офіційного Києва ніби не існує, ніби це не вони віддають свої життя там, де найвищі очільники навіть носа свого не потикають. Ми ж знаємо: всі вони - і бійці-строковики, і контрактники, і добровольці - рівні у своєму праві бути вшанованими, у своєму праві на Пам'ять.

Ці люди загинули в січні, коли вся Україна та й усенький світ ще не відійшов від новорічних та різдвяних свят. Поки одні мешканці країни готувалися пускати феєрверки (і таких, повірте, чимало), вони гинули під шаленим мінометним обстрілом російських військ.

Повідомлення з фронту – кілька скупих речень у вечірньому випуску новин, без імен, без прізвищ чи, бодай, маленького опису життя загиблих – здебільшого – це все, що доходить до більшості українців після загибелі кожного бійця. Але війна – не безлика. Це, можливо, перший і останній бій Героя або сотні пройдених кілометрів і пережите пекло в котлах Іловайська, Дебальцевого чи на Світлодарській дузі…

«Хлопців, про яких написано у цій статті, вже поховали. Солдатів та сержантів, слюсарів та машиністів, бізнесменів та трактористів, простих українськіх чоловіків, яких вирвала з їхніх місць ця війна». Ми продовжуємо публікувати спогади волонтера Яна Осоки про воїнів, загиблих у російсько-українській війні.

Кожна людина має своє призначення в житті. Хтось меншою мірою, хтось більшою. Уникнути цього призначення неможливо, як і неможливо відібрати його в людини. Непересічна особистість у культурному і духовному житті України, неординарна людина, уродженка села Криворівня, Верховинського району, Івано-Франківської області, покійна Параска Плитка-Горицвіт (1927-1998) мала призначення творити добро і красу. І як не намагалася тоталітарна система викорінити це в жінки, однак, не змогла. Крізь терни і вогонь пройшла ця жінка, але свою місію на цій землі виконала.

Ми продовжуємо публікувати спогади волонтера Яна Осоки про воїнів, загиблих у російсько-українській війні.

«Ремесло – золотий браслет на руці». Важко сказати, чи знав це прислів’я бляхар Северин Снігурович, який з часом став патріархом українських ремісників та купців Станіславівщини. Але у зміст цього прислів’я вписувалося його бажання відірвати хлопських дітей від землі, скерувати у фахові школи, дати знання та ремесло, що змогли б наблизити селянську молодь до кращого життя.

Навіки слава нашим Героям та вічна їм пам’ять, адже для солдата немає нічого страшнішого, ніж бути забутим.