У пам’ять про героя Сергія Ковальчука – молодшого
сержанта, кулеметника 5 -го батальйону десантних військ ЗС України,
полеглого 17 серпня 2016 року в промзоні Авдіївки
Цій війні не видно кінця. Щодня молоді, сповнені жаги до життя,
хлопці йдуть, відходять у нерівній сутичці з ворогом. Коли нашим воїнам
часто наказують «Спостерігати», артилерія з іншого боку не мовчить…
Цій черзі не видно кінця. Поважного віку і зовсім юні – вони йдуть
від нас, не встигнувши попрощатись, часто навіть не усвідомивши, що
відходять назавжди. Цей жалобний список множиться з кожним днем. Кожен
день війни – це часто ще одне обірване життя. Ми мусимо знати їх
поіменно. Щоб потім, коли прийде час, винні були покарані. Щоб
справедливість перемогла. Щоб кожен загиблий знав – він загинув
недаремно. Тож продовжуємо публікувати розповіді волонтера Яна Осоки…
Комуністичний
лідер на Україні поляк Станіслав Косіор підписав 24 лютого 1930 року
інструктивний лист низовим органам компартії щодо колективізації «всієї
України – до осені 1930 року». Для цього було створено навіть
спеціальний орган під назвою Укрколгоспцентр. Ось теза з повідомлення
інструкторів того таки сумнозвісного Укрколгоспцентру про хід
колективізації, організації, обліку й оплату праці в колгоспах від
травня 1930 року, в якій, зокрема, зазначається, «...колективізація в
Лохвицькому районі на 28 березня 1930 р. була розвинута на 66%, а в
сучасний момент є 22%.
Вони йдуть і йдуть… Нерівною колоною відходять у небеса. І, поки
керівництво країни не знаходить у собі сміливості визнати, що триває
війна, вони віддають Україні найдорожче – своє життя. Продовжуємо
публікувати серію статей волонтера Яна Осоки про останній шлях воїнів,
які не повернулися з війни.
Миколі Івановичу Чишкуну нині – 92. Він львів’янин, батько трьох
доньок. В юності пройшов ІІ Світову війну, закінчив службу полковником
Радянської армії. Але на його життя припало ще одне випробування –
Голодомор.
