Скільки громадян України, коли Росія почала війну, були готовими йти і битися з ворогом не на життя, а на смерть? Скільки українців були готовими відпустити у саме пекло своїх рідних, свої найдорожчі кровинки? Скільки зважилися і зробили той самий крок, який назавжди змінив їхнє життя? Саме завдяки їм, цим відчайдушним сміливцям, Україна досі є. Є українська мова. Є українська земля.

Ми пишемо «лише», бо в сучасному світі це взагалі не вік, а тим більше - для людей з ясним і світлим розумом, одним з яких і був цей на перший погляд звичайний робітник-сибіряк, що завдав одного з найбільш нищівних ударів по комуно-чекістській системі.

Війна відлунює болем. Війна забирає найкращих. Там, серед багнюки, поміж артилерійськими канонадами, є місце для подвигу.

 У кожного з них могло бути зовсім інше майбутнє. Майбутнє, в якому вони могли б тішитися своїми дітьми, спостерігати за заходом сонця десь далеко у горах, радіти і плакати. Усі вони могли б жити, якби Росія не вторглася на українську землю. Вони загинули, щоб мала майбутнє їхня країна. Щоб у ній народжувалися вільні українці. Наш обов'язок - згадати про них, воїнів України. І пам'ятати про їхню жертву. І жити так, щоб вона не була даремною.

Бл. пам. мгр. Теодор Воляник, один з основоположників та кількаразовий багаторічний голова Фундації Українського вільного університету (ФУВУ), багаторічний член Спілки Української Молоді (СУМ) в Америці, її керівних органів як крайових, так і місцевих у Міннеаполісі і в Нью-Йорку, голова відділу Організації Оборони Чотирьох Свобід України (ООЧСУ) в Нью-Йорку, член Організації Українських Націоналістів (ОУН), Крайової Ради Українського Конгресового Комітету Америки (УККА), Об'єднаного Комітету Українських Організацій міста Нью-Йорк та інших українських організацій та установ відійшов у вічність у Нью-Йоркському шпиталю після Різдва Христового, 8 січня 2018 р. залишивши дружину Олю та дальшу родину в Україні, а також українську громаду фактично по цілому світі.

Вони всі могли жити. Із чистим сумлінням та без відчуття провини перед Батьківщиною. Бо виконали свій обов'язок перед нею сповна. У складний для України час вони прийшли на її поклик і захистили перед ворогом. Сильним і підступним.

Поки у «великій Україні» тривають політичні баталії і суперечки навколо майбутніх кандидатів у президенти, там, на невеликому клаптику донбаської землі, щодня гинуть люди.

В одному королівстві на вул. Володимирській, 57, в м. Київ, у високому Палаці проживала велика Родина. Точніше, «Співуча родина», так вони себе гордо називали.

Його композиційні твори прикрашають церкву з 12 сторіччя св. Благовiщення у Городку, в Торонто він розмалював православний собор св. Володимира. Михайло Дмитренко також виготовив план роботи церкви св. Колумба (ірландський монах зі VI сторіччя) в Янґстауні (штат Огайо).

У 1942 році, на тлі запеклої боротьби німців з бандерівським рухом сталася трагедія, яка описана в таємних документах німецької служби безпеки.

На початку 2014 року, коли на сході України почалася російсько-українська війна, мешканець села Ільці, Верховинського району, Івано-Франківської області, на той час ще 87-річний ветеран УПА Дмитро Сливчук звернувся до районного військового комісаріату з письмовим проханням... мобілізувати його до лав Збройних сил України.

Невдовзі виповниться 90 років з дня народження видатного українського письменника-фантаста, публіциста, правозахисника, мислителя, художника, засновника громадської організації «Українська Духовна Республіка» Олеся (Олександра) Бердника.