Чи не здавалося вам, що деякі екземпляри сучасного кіно дещо дивні? А точніше - надто вже авторські? Мені теж.

У сучасному кіно сперечаються два підходи: один авторсько-незрозумілий, коли глядача змушують спостерігати, й іноді - за такими картинами, на які дивитися гидко.

Ми звикли бачити розпис на яйцях до свята Великодня. Нас уже не дивують, навіть картини, якими майстри розписують яєчну шкаралупу. Чого тільки не придумували митці. Ось згадайте яйця Фаберже.

Але сьогодні розмова піде про вишивку. Це дуже копітке заняття, яке вимагає від майстрині терпіння та уваги, працьовитості та наполегливості. Тут поспіх і нетерплячість тільки нашкодять.

Коли ти переживаєш щось справді чудове, то залишається два варіанти для емоцій – або всім розповідати про цей надзвичайний досвід і тим самим викликати у когось заздрість, або мовчати і зберігати в собі приємні спогади, як спомин про особливу смакову palette доброго вина.

Щось подібне відбулося, коли колектив працівників офісу нашого тижневика відвідав виставу театру Романа Віктюка “Служниці”, що мало місце 4 лютого.

Ольги Пильник:

1980 – народилась в Ужгороді.
1995-1999 – навчалась в Ужгородському коледжі прикладного та декоративного мистецтва ім. А.Ерделі на кафедрі кераміки.
1999-2005 – студентка кафедри кераміки Львівської академії мистецтв, здобула ступінь магістра.

Гуцульщина – невичерпна криниця краси і мистецтва. Майстри тут ніколи не переводяться. Поки політики чубляться, на Гуцульщині роблять свою справу – творять приємне, прекрасне і вічне. Цього разу мій шлях проліг на Верховинщину – найвіддаленіший район Івано – Франківської області. Я завітав до гостинної домівки майстрині з виготовлення гуцульського строю Дарії Кіщук, котра мешкає у селі Кривопілля, що за 18 кілометрів від районного центру.

Він прийшов невідомо звідки і зник невідомо куди, ніби розчинився у вічності, залишивши на згадку про себе дивовижні скульптури…

“Лувр популяризує твори західноєвропейських художників, які з певних причин не стали відомими. Саме час показати світові Пінзеля. Вважаю, це буде культурним шоком для європейців – побачити роботи цього маловідомого скульптора”,– сказала представник французької делегації у Львові, головний реставратор департаменту скульптур музею Лувр – Женев’єва Бреск-Ботьє.

Мистецьке середовище українського Чикаго помітно вирізняється з поміж інших осередків життя в діаспорі. Відбувається природне омолодження громади, а зокрема, творча молодь заявляє про себе художнім талантом. Підтримка з боку громади є важливою запорукою тому, щоб її вихованці, адаптовані в сучасне різномаїття американського мистецтва, поверталися до рідних порогів.

Фотопримітивізм – новий стиль в українському малярстві. Коли я намагався щось про нього дізнатися, то ніде не зміг знайти відповідної інформації. Навіть коротенького визначення не було. Зате знаю художника, котрий малює в цьому стилі. Це Станіслав Брунс із Дніпропетровська. Не виключено, пан Станіслав буде мати честь стати першим малярем цього стилю на Україні. Але це ще покаже час.

В Америці, здається, є все. Але спраглість за “європейською кавою” та усім, що пов’язане зі Старим Світом, примушує нас шукати і знаходити його сліди.

Нещодавно ми відкрили для себе неповторну місцину – куточок старої Європи. Радість, щастя, захоплення відчуває кожен, хто відкриває для себе двері до “Lana’s Dazzling Desserts”.

На мистецькій мапі міста Чикаго впродовж останніх десяти років яскравою виставковою лінією позначено Український Національний Музей.

Традиційно, саме музейний простір, обирають українські митці для спілкування із глядачем. Така практика зближує через музей українську культуру із світовою. Цьогорічна виставка робіт Володимира Монастирецького “Портрет, краєвид, натюрморт” експонуватиметься у музеї з 5-го по 30 листопада.

Належне місце українському образотворчому мистецтву у світовій культурі забезпечує Український Національний Музей у Чикаго. Виставка “Ода краси і життя” відкривається 1 жовтня і презентує творчість живописця Олександра Ткаченка та скульптора Леоніда Козлова.

Сьогодні мова піде про Олександра Ткаченка.

Кожного разу, стоячи перед відчиненою шафою, жінка вирішує одну з найскладніших дилем всіх часів – що вдягнути?  Чоловіки ставляться до цього питання у кращому випадку з гумором,  а даремно. Адже в них таке питання виникає час від часу теж. В Америці з гардеробом ніби й не має проблем, тим більше, що до роботи вдягаємо щось звичайне, до церкви – щось чистеньке, та й достатньо.