Ще Антуан де Сент-Екзюпері сказав: «Єдина відома розкіш – це розкіш спілкування з людьми». У сучасному світі комунікація невпинно набуває нових і нових ознак.

Смертельний квест «Синій кит», який поширюється у соцмережах, зворохобив суспільство. Небезпечні групи, що провокують дітей до самогубств, стали справжнім жахом для батьків і педагогів: у школах проводять педраду за педрадою, скликають позачергові батьківські збори.

 Отці францисканці вже вдруге повезли на Схід вантаж з обладнанням для стоматологічного кабінету, який буде слугувати мешканцям «сірої зони». Але, крім того, парафіяни храму святого Антонія у Львові відгукнулися на заклик молодіжних спільнот, що функціонують при парафії, і долучилися до збірки продуктами, одягом та іграшками. Вантаж возили о. Едвард Кава OFMConv – військовий капелан, який регулярно буває на Сході, та о. Микола Орач OFMConv, настоятель парафії св. Йосифа у Кременчуці, для якого ця поїздка була першою.

Цю ікону, Володимирську Божу Матір із храму села Оконськ, Маневицького району, вважають покровителькою вояків. Сто років тому вона дісталася місцевому священику в дарунок від царської армії. Нині служить оберегом для волинських солдатів на передовій у зоні АТО, захищаючи їх від нащадків тих, хто свого часу зробив таку пожертву…

Дивне явище найчастіше спостерігають там, де починаються воєнні конфлікти. Іноді стається таке, що в храмах чи оселях побожних людей мироточать ікони. Вважаємо, це є Божий знак – спонука до глибшої молитви та покаяння. Але буває, що образи не плачуть, а кровоточать. Хтось трактує дивовижне знамення як вияв любові з небес, а хтось – як знак тривоги, попередження про біду.

Чотири роки тому відбулася офіційна інтронізація Високопреосвященного митрополита Антонія як четвертого митрополита Української Православної Церкви США в Українській Православній Катедрі св. Андрія Первозваного у м. Сілвер-Спрінг, штат Меріленд.

Не маючи найменшої плями від гріха, Ісус входить у води Йордану і приймає хрещення від Івана. А після, як сказав про Нього святий пророк: «Сам хреститиме Духом Святим і вогнем. І хрестив, і хрестить, і до кінця світу хреститиме всіх, хто на Його заклик ступить на дорогу покаяння і йтиме по ній до Царства Небесного, в Яке ніщо нечисте не ввійде!»

Зараз в Україні дуже часто говорять про віру. Віру як доволі абстрактне почуття, емоцію, може, навіть як оту заповітну соломинку, що рятує у всіх ситуаціях. Воно й не дивно: живемо у нелегкому часі випробувань, часі, коли кожен наступний день є невизначеним, туманним, коли направду варто вірити у будь-що, аби бодай трішки підсолодити гіркоту втрат, важкість випробувань.

«Напередодні світлого Різдва»: як не боятися продовжувати і розпочинати заново життя у час війни і постійних колапсів? Чого бракне сьогодні українцям для щастя? Ми вибрали для вас найцікавіші думки Блаженнішого Любомира Гузара.

Свідчення людей, що пережили надзвичайні і дивні речі, які жодними земними законами не пояснити, мусимо визнати і приймати як незаперечну істину.

Ця знакова подія, яка приходить із традиції Церкви перших сторіч християнства, стала для нас великим святом. Вона спонукає до глибоких роздумів про наше ставлення до християнських храмів: як ми вводимо до них наших дітей, як часто самі їх відвідуємо, і яка їхня роль у нашому житті, а особливо для нашого спасіння.

І знову в нас задушні дні і поминальна Дмитрівська субота. Вже вкотре, як і щороку, чую від багатьох, що у снах їм з’являються рідні, котрі померли. «Чому, власне, у ці дні?» – запитують вони. Тому що просять молитов за упокій їхніх душ.