Кажуть, коли дати людині точку опори – вона переверне світ. А от якщо дати людині дві опори, між якими можна щось натягнути, – вона натягне між ними стропу і буде по ній ходити не без користі для себе.

Якщо вірити тому, що все геніальне має бути простим, то щось геніальніше за слеклайн (slackline) серед активних способів проведення часу так одразу і не згадується.

Від редакції:
Ім’я першого львів’янина, який завоював медаль на Олімпійських іграх, вже давно з неабиякою пошаною «присвоїла» собі Польща. В цій країні його шанують і пам’ятають не тільки на рівні спортивного товариства, а й на державному рівні. Відтак саме час відновити історичну справедливість і віддати належну шану наполегливому спортсменові – і згадати, як жилося першим олімпійцям у Львові...

«Ех, життя моє – бляшанка!
Та ну його в болото!
Живу я, як поганка,
Мені ж літать, мені ж літать,
мені літать охота!»

У 25-му турі чемпіонату України з футболу команди продемонстрували ознаки сучасного футболу, забивши у турі зі стандартних положень більше половини голів – 12.

Життя – це рух. Але справжнє життя більше нагадує не скочування в канаву, а біг з перешкодами.

Подолання їх, пошук виходу зі складних ситуацій і наповнюють порожню буденність сутністю – звична ж справа. Але є люди, для яких подолання перешкод стало філософією і навіть – суттю самого життя. Вони далекі від конкуренції чи змагань, але хочуть боротися з собою і фізичними перешкодами якомога швидше на найоптимальнішому шляху.

Від редакції:
Здавалося б, у радянські часи сирота, внук «куркуля» і син «ворога народу», – то вже вирок, з яким годі сподіватися на успіх у великому спорті. Тим не менш, Юрій Кутенко зміг стати видатним спортсменом і чудовим тренером. У юності на спір – на ящик коньяку – стрибав у байдаці з трампліну, а в буремні 90-ті шив модельні жіночі чобітки… У цього спортсмена є чому повчитися.

Люди часто ганяються за адреналіном, розширюючи межі можливостей, законів природи і здорового глузду. Але найспрагліші до цього гормону і найнепосидючіші просто ламають вщент будь-які уявлення про інстинкт самозбереження. Кожна нова точка, кожен новий стрибок для бейс-джамперів – не тільки відмітка у «послужному списку». Це обов’язково політ і хвиля екстриму, після якої хочеться ще і, бажано, чогось нового – вищого, складнішого, цікавішого.

Люди вміють літати, вони просто не вміють приземлятись. Але є сміливці, яким і не треба приземлятись. Більше того – їм конче треба не приземлитись, а залишитись трішки вище від землі, щоб політ був успішним. Таким літунам і крил не потрібно – а лише міцненьку мотузку, яка і вбереже їх від тієї самої найтіснішої зустрічі з землею.

Якщо дивитись правді у вічі, то виявиться, що такі люди не стільки літуни, скільки стрибуни.

Любов до пізнавання різних нових цікавинок довкола себе, розшукування досі невідомого у повсякденних речах часто може принести просто таки неймовірні подарунки. Особливо якщо ви достатньо добре навчились боротись з лінощами і легко підривати «п’яту точку» на пошуки пригод.
Запас нових вражень, які не треба носити за плечима, можна отримати від простої мандрівки навіть по рідному місту.

«Кращими, ніж гори, можуть бути лише гори, в яких ти ще не бував», – цю життєву мудрість легендарного Володимира Висоцького більшість знайомих туристів повторюють як мантру перед початком кожного походу. І не важливо, чи йтиме група за новим маршрутом, чи за тим, який уже проходила не раз, – зауваження не втратить актуальності. Гори – вони, як вода, не будуть двічі однаковими, а особливо, якщо ви їх бачили тільки в одну пору року.

Вперта двонога істота, яка тепер гордо йменує себе людиною, видумала правило: тим, хто народжений повзати, не світять польоти.

А сама, керуючись одвічною логікою і здоровим глуздом, постійно намагалась це правило порушити і зробити себе винятком. Але так вже сталось, що єдина можливість політати у безкрилих людей буквально пов’язана з падінням з висоти та може стати першим і останнім польотом за сумісництвом.

Минулого разу ми розповідали про чудову зимову забавку – сноуборд. Цього разу ми крок за кроком розглянемо, як правильно навчитися не просто користуватися цією штуковиною, а справді літати над снігом – з якомога меншою кількістю приземлень на «п’яту точку».

Навіть якщо вам ще не закортіло і собі покататись по схилу на сніговій дошці, будьте певні – ніхто не застрахований від бажання спробувати щось нове, внести корективи у звичний ритм життя і розігріти тягучі дні кількома краплями адреналіну.