Політичний спектр між Тедом Круз, республіканським сенатором з Техасу і Берні Сандерс, сенатором-соціалістом з Вермонту, є настільки ж широкий, як різниця в їхньому віці. Тим не менш, ця різниця проявляється найбільш різко в соціальних питаннях. Питання зовнішньої політики найчастіше є балансуванням, тому що принципи в політиці, зокрема, коли ваш власний будинок виглядає безпечним, є анафемою. Поняття власної безпеки є часто результатом короткозорості. Довготермінові стратегічні інтереси є предметом для академічного дискурсу. У політиці принципами ризикують заради політичної доцільності, уподобань електорату тощо.

Посилання на міжнародні документи, конвенції, договори, маючи справу з Росією, є марним заняттям. Більш вдячним завданням був би пошук хоч однієї міжнародної конвенції або одного договору, який Росія та/або її попередник СРСР не порушили значною мірою або повністю ігнорували. Проте, конвенції та договори залишаються міжнародними нормами цивілізованого міжнародного співтовариства, які повинні бути прийняті до уваги при відносинах з Росією. Небажання Росії, часто зарозуміле, забезпечити дотримання існуючих норм, повинне сприйматися як небажання з боку Росії бути частиною цього цивілізованого міжнародного співтовариства з усіма наслідками. Таким чином, Росія повинна вважатися парією і країною, яка становить глобальну небезпеку значно більшу через її розміри порівняно з іншими державами, такими, як Сирія, Іран, Північна Корея чи терористичними формуваннями, такими, як ISIS, Аль-Каїда або Талібан.

Питання значення безпеки через членство в НАТО стало тактикою умиротворців Росії. Передбачувана логіка цієї аргументації є подвійною: ніщо не турбує Володимира Путіна більше, ніж розширення НАТО; і ніщо не буде посилювати нинішню кризу Україна-Росія більше, ніж членство України в НАТО. У кожному випадку миротворці пропонують, що оскільки членство в НАТО навряд чи дає повний доказ системи безпеки, оскільки кожна країна – член НАТО – діє на свій розсуд, то таким чином, Україна повинна відмовитися від свого бажання вступити в НАТО. Такий йде аргумент.

Кримський півострів знову був у новинах минулого тижня. Так званий «прем'єр-міністр» Криму Аксьонов їздив зі своїм новим босом Володимиром Путіним до Індії для певних переговорів щодо економічного співробітництва між Індією і Кримом. Індія залишається однією з небагатьох країн, які бажають підтримувати двосторонні відносини з Путіним і Росією. Позицією Індії є те, що СРСР, а тепер Росія, завжди стояли на боці Індії в її конфлікті з Пакистаном, тому Індія буде підтримувати Росію, незважаючи ні на що.

Майже щороку, з моменту започаткування на початку 1990-х років, я беру участь у щорічному вшануванні жертв Голодомору, що відбувається в третю суботу листопада, в соборі святого Патрика, в Нью-Йорку.

12 листопада відбулася ще одна сесія з низки багатьох, починаючи з першого прохання щодо цього питання від 28 лютого 2014 року постійного представника України до президента Ради Безпеки відтоді, коли Росія вторгалася до Криму. Це останнє засідання було скликано в зв’язку з черговим листом української сторони від 7 листопада, після того, коли відбулися так звані «вибори» на контрольованій терористами території України, й останнього вторгнення в Україну російських військ, танків, бронетехніки, гаубиць і «гуманітарних» конвоїв.

Недавній саміт у Мілані за участі України, Росії та Європейського Союзу ще раз підкреслив, чому просто дипломатія не може бути вирішенням нинішньої кризи між Україною та Росією. Це було особливо видно із зауважень, зроблених президентом Росії Путіним, коли він висловив сумнів щодо самого суверенітету України так зарозуміло, що навіть канцлер Німеччини Ангела Меркель була змушена зробити догану президентові Росії та нагадати йому про Будапештську угоду 1994 р. До речі, вона могла б згадати ще багато угод і договорів, які Росія чи її попередник СРСР підписали.

У грудні минулого року, в переддень другого туру в п'яти виборчих округах, де в 2012 році парламентські вибори були визнані недійсними у зв'язку з порушеннями, я написав статтю, концентруючись, серед іншого, на 223-му виборчому окрузі, який охоплює Шевченківський район Києва. У цих перегонах балотувалися 70 кандидатів, а зокрема, два: один чиновник і районний лідер на ім'я Віктор Петрович Пилипишин, який не був підтриманий, нібито, жодною політичною партією, тобто, самовисуванець, і кандидат від партії «Свобода» на ім'я Юрій Володимирович Левченко.

У творі Вільяма Шекспіра «Генріх VI, частина 2» є рядок, сторіччями експлуатований, щоб прикрасити адвокатські жарти;  вустами Діка Мясника автор промовляє: «Перше, що ми зробимо, давайте вб'ємо всіх адвокатів». Шекспір, можливо, був критичним щодо адвокатів через надмірні ціни та надумані позови, але, враховуючи контекст і характер Діка Мясника, драматург, ймовірно, зобразив юристів позитивно як вартових законності.

Недавній виступ Володимира Путіна на молодечому таборі Кремля на весь голос говорить про наміри цієї загрози 21-го століття щодо глобальної безпеки. Сам Путін зробив  найсильніше з усіх можливих  попереджень для Заходу: "Краще не зачіпатися з нами", розмахуючи при цьому ядерним потенціалом Росії: “Я хочу нагадати вам, що Росія є одною з провідних ядерних держав." Якщо президент Обама заявляв під час виборчої кампанії 2012р., що Росія є просто регіональною загрозою, то Путін, безумовно, виправив американському президентові це помилкове уявлення. Росія є серйозною світовою  небезпекою, що випливає як з її міжконтинентальних можливостей так її ворожості, будь то раціональної чи ні.