Український націоналізм був і залишається ідеологією, що проросла і розвивалася як національно-визвольний рух у сучасну епоху. Неможливо призначити одного засновника або головного ідеолога українського націоналізму. Та все ж, такі особи, напевно, будуть, за загальним впливом, одні з перших, котрі зробили істотний внесок у розвиток українського націоналізму: Тарас Шевченко, Юліан Бaчинський, Микола Miхновській, Дмитро Донцов, Петро Полтава, Осип Дяків-Горновий та інші. Цей спектр, що складається лише зі шести імен (п'ятдесят могли були перераховані) настільки широкий, що включає в себе таке розмаїття, як ім’я Юліана Бачинського, по суті марксиста, протекціоніста українського селянства та робітничого класу, та Дмитра Донцов, спочатку соціаліста, а пізніше – прихильника інтегрального націоналізму.

Мабуть, до якогось прикладу політичної коректності, а також – заангажованості світовими подіями – слід зарахувати недавню зустріч Святішого Отця Франциска з Володимиром Путіним як позитивне намагання Папи не так припинити агресію Москви супроти України, як врятувати життя християн, які воюють з обох сторін. Ще не так давно, у лютому ц. р., Папа Франциск назвав цю війну братовбивчою, мабуть, маючи на увазі не те, що українці та росіяни – брати, а, скоріше, що це війна між двома християнськими народами.

Відомий гуморист Едвард Козак у фейлетоні «Чисто по-англейський» описує двох українських емігрантів з повоєнного часу в США, які зустрічаються в автобусі. Щоби, мовляв, інші не впізнали, що вони «інакші», тобто, українці, вони розмовляють між собою англійською, але так погано, що їхня мова викликає регіт серед інших пасажирів.

Відомий гуморист Едвард Козак у фейлетоні «Чисто по-англейський» описує двох українських емігрантів з повоєнного часу в США, які зустрічаються в автобусі. Щоби, мовляв, інші не впізнали, що вони «інакші», тобто, українці, вони розмовляють між собою англійською, але так погано, що їхня мова викликає регіт серед інших пасажирів.

Це мої слова. І зараз я їх поясню.
Нещодавно я ходив до нашої нью-йоркської Кредитової кооперативи владнати деякі справи. Потрапив я до службовця, новоприбулої особи, котра обслуговує особливі справи. Почали ми вирішувати мої справи. Раптом задзвонив телефон. Пані, котра мене обслуговувала, взяла до рук слухавку. На іншому кінці особа, мабуть, розмовляла російською мовою.

Аналітичні журналісти, які беруться за ризиковані історичні питання, перебувають на делікатній території, і тому часто залишають відкритою можливість історичної неточності, послаблюючи тим самим свої висновки. Як кажуть, ланцюг настільки сильний, наскільки сильною є його найслабша ланка. Журналістка Лінда Kінстлер на поважному сайті і в журналі «Політико» у статті про 12 осіб, які зруйнували Україну, нещодавно оприлюднила фактично підручник, як потрапити в пастку, якщо не виконати домашнє завдання, тобто, не належно вивчити свій матеріал.

Американсько-радянські зв’язки та приязнь під час Другої світової війни інколи доводили до повного абсурду. Наприклад, у 1943 році високопоставлений чиновник Білого дому США так висловився офіційно про своїх союзників: «Ніколи в усій своїй історії Росія не проводила жодних агресивних воєн, а, скоріше, навпаки – вона (Росія – А. Л.) була жертвою багатьох чужих агресій».

Молодий 35-річний юрист Артем Ситник призначений директором НАБ. Сама особа, мабуть, порядна, чесна і здібна, одначе, викликає зацікавлення не тільки через своє надзвичайно відповідальне призначення, через свій молодий вік, але, навіть при тому віку, також через свою біографію. Кажуть, він пов'язаний з одіозним Віктором Медведчуком (до речі, кумом президента Росії Путіна), загадковим Геннадієм Кернесом (мером Харкова) через колишнього прокурора Київщини Юрія Гайсинського та фірму «Юридичні гарантії», а також – він не платить податки і т. д.

Нещодавно, через рік після приєднання Криму до Російської Федерації, самовпевнений президент Путін визнав, що в нього був інтерес до Криму ще до так званого референдуму, який був, нібито, основою для анексії. Путін похвалився, що ідею повернення Криму до Росії придумав, коли почав діяти в лютому 2014 р., щоб зберегти життя поваленого президента України Януковича, який був при втечі, і мав бути захоплений українцями.

Надія вмирає останньою. В українських колах це кліше вже не актуальне, коли мова йде про відносини України та Росії. Багато хто на Заході наївно, або, що теж може бути, надто ідеалістично, досі вірять обіцянкам російських лідерів або їхніх ставлеників. Тим не менш, список віруючих скорочується.