Серед українців та більшості цивілізованих людей та народів, мабуть, є мало тих, котрі не вважають Владіміра Путіна воєнним злочинцем. Своєю поведінкою, зокрема, в Україні та Сирії, нещодавно він це підтвердив. Можна також аналізувати його поведінку у самій Росії, де він влаштовував теракти, щоби дати причину безпощадного знищення чеченців у Чечні, події у Грузії у 2008 р. тощо.

Україні вдалося прийняти резолюцію на Генеральній Асамблеї ООН, яка засуджує порушення прав людини в незаконно окупованому Росією Криму. Голосування не було особливо вражаючим або переважаючим. Резолюція отримала 70 голосів «за», 23 – «проти» та 76 тих, що утрималися. Проте, це було важливе голосування. Всі країни НАТО проголосували з Україною. Сполучені Штати проявили підтримку, яка була своєчасною, особливо тепер, коли новообраний президент Дональд Трамп, близький друг Путіна, готується прийняти присягу на вірність Конституції Сполучених Штатів.

21 листопада 2016 р. Святослав Караванський розіслав електронною поштою своїм друзям «Відкритий лист до президента України», в якому він написав: «Обставини критичні. Треба рятувати Україну! Силові методи в державі можуть призвести до громадянської війни. Треба заспокоїти Україну і вдарити по планах Москви. І це – у ваших руках! Це – ваш святий обов’язок!»

У радянській пропаганді від 1974 року під заголовком «Про справжнє обличчя українського буржуазного націоналізму» з’явився пасквіль на адресу Українського вільного університету та Блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого, де вказано: «Кошти УВУ значною мірою використовуються для публікації антирадянської писанини.

Наступного року відзначатимемо 125-у річницю з Дня народження великого сповідника нашої християнської віри та багаторічного страдника за неї та, зокрема, за нашу українську Церкву, Блаженнішого патріарха Йосифа Сліпого. У підготовці до цього відзначення важливим є не тільки застановитися над життєвим шляхом Блаженнішого, але також над його змаганнями, починами і діями, які він розпочав і доконав, а також і тими, які він розпочав, але котрі не вдалося йому завершити.

Нещодавній приїзд президента України на чергову сесію Генеральної Асамблеї ООН нагадав мені пресову конференцію президента в Києві ще в січні цього року.

Нещодавно я почав читати найостаннішу книгу шанованого ветерана журналістики Марвіна Калба під назвою «Imperial Gamble», опубліковану інститутом Брукінгс.

Мабуть, у кожного українця різні почування, пов’язані з 24 серпнем. Мені здається, що доля дала мені значно більше, ніж пересічній людині світу, бо народився я у Нью-Йорку, задовго до приїзду зовсім нових американських політичних емігрантів з України, однієї з найбільш трагічних але і героїчних країн світу. Народитися і виростати в США, а зокрема, у найголовнішому місті не тільки в США, але, здається, у цілому світі, давало людині неабиякі нагоди, переваги, ілюзії та створювало враження власної окремішності та важливості.

21 листопада 1964 року Папа Римський Павло VІ проголосив, що Другий Вселенський Собор прийняв рішення про Східні Католицькі Церкви під заголовком «Патріархати Східного обряду», де стверджено, що патріарший устрій є традиційним способом управління у Східних Церквах, та Собор бажає, щоби там, де потрібно, нові патріархати були створені.

Володимир Сергійчук є професором історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка і одним з найбільш видатних дослідників радянських архівів. З точки зору публікацій його результатів, він, мабуть, найбільш плідний з дослідників.