Цими днями 40-річчя відзначає талановитий журналіст і культурний
діяч Юрко Атаманюк зі Львова. За час своєї журналістської творчої діяльності він
написав багато статей про відомих людей, тож годиться тепер написати і про нього
самого.
Хто читає
українську періодику, особливо діаспорну, то помітив у ній постійну присутність
львівського журналіста Юрка Атаманюка. Він пише на теми історично-краєзнавчі, актуальні
теми сьогодення, публікує подорожні нариси, розповідає про життя українських громад
за кордоном, а також подає широкі й цікаві інтерв'ю з відомими людьми.
Водночас,
вас, безперечно, зацікавить сама особа журналіста. І тут знання могли б підказати,
що прізвище Атаманюк - це щось зі західноукраїнського світу, а достеменніше - зі
світу гірського. Є собі село Люча (гуцули кажуть Лючі), на Гуцульщині. Не таке відоме,
як Космач і Криворівня, але теж гарне, з талановитими й працьовитими людьми і з
дуже давньою історією. Юрко Атаманюк народився в цьому селі і закорінений у нього
всім своїм єством. Та й прізвище його особливе і вказує на те, що предки молодого
журналіста були якимись отаманами, або як ще в горах кажуть, ватаманами. Тобто,
такі ватамани (атамани) старшували над пастухами, а ще давніше - над усією громадою.
Лідерські здібності, принаймні, творчі амбіції, особливо помітні в Юрка Атаманюка.
У 2009 році
він закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка і став дипломованим
журналістом. Досягти цього простому сільському хлопцеві без особливих статків було
непросто. Але такі гірські леґіні змалку звикли до труднощів. Головне було підтримати
в собі іскру таланту. І Юркові пощастило. Та ще задовго до університетських студій
з'являлося на газетних шпальтах його прізвище. Вектор творчого польоту Атаманюка
спрямований на закордонну періодику, хоча його матеріали друкували (друкують) і
загальноукраїнські «Молодь України» та «День», і крайові «За вільну Україну» і «Галичина»,
і часописи львівського товариства «Гуцульщина» і навіть «Коломийські вісти». Подобалася
читачам і низка Юркових статей у журналі «Пам'ятки України».
Окремішньо
можна розповісти про співпрацю Юрка Атаманюка з відомим в українському діаспорному
світі часописом «Час і Події». У цій популярній чиказькій газеті він впродовж
10 років дописує в рубрику «Українська діаспора». З неї читачі довідуються про гуцульських
та бойківських майстрів декоративно-ужиткового мистецтва і просто цікавих людей.
А впродовж останніх трьох років львівський дописувач публікує на сторінках згаданого
часопису і інтерв'ю з бійцями та ветеранами війни з Росією.
Юрко Атаманюк
- вільний журналіст. Це звучить і солодко, і гірко. Солодко - бо пише те, до чого
душа лежить, а гірко - бо життя потребує стабільних заробітків, щоби утримати сім'ю.
А вона в журналіста і його приємної дружини, викладачки музики Доротеї, торік збільшилася
на одну особу - народився, мов намальований, хлопчик, якого охрестили двома іменами
- Святозар-Северин. Тепер щасливий татко мусить більше перебувати у Львові, а менше
мандрувати.
Свої закордонні
подорожі Юрко Атаманюк починав доволі важко - був заробітчанином у Польщі. Але згодом
його публікації на сторінках української діаспори («Вільна думка» (Австралія), «Українська
думка» (Великобританія), «Наше слово» (Польща), «Нове життя» (Словаччина), «Свобода»
та «Час і Події» (США) зробили своє - талановитого й працелюбного майстра пера почали
запрошувати в гості до наших закордонних громад. Так, Юрко Атаманюк сам або з дружиною
здійснював подорожі до Румунії, Словенії, Боснії і Герцеговини, Хорватії, Сербії,
Італії, Німеччини, Чехії... Так він відкриває нові світи, а це - необхідне кожній
людині. Для він цього читає спеціальну літературу і вчить різні мови. У Центрі дитячої
творчості «Веселка» у Львові, де працює ювіляр, він уже 12-й рік поспіль бере активну
участь в оргкомітеті Міжнародного дитячого фестивалю «У колі друзів», присвяченого
Дню матері. Водночас, тут Юрко Атаманюк і за фотографа, і фіксатора події, і волонтера,
але, насамперед, - перекладач з хорватської і сербської мов, оскільки щороку на
фестиваль приїжджають колективи з республік колишньої Югославії. У цьому контексті
варто наголосити, що його єднає тривала дружба з колишнім послом Хорватії в Україні,
хорватським письменником, професором Джуром Відмаровичем, який опанував українську
мову, знає українські традицій і культуру. У Словенії Юрко Атаманюк має теж великого
приятеля, активного громадського діяча-українця Андрія Гевку, в якого він гостював
у Любляні, а той не раз бував в Україні.
Юрка Атаманюка
вже добре знає наша європейська діаспора. Він був гостем і делегатом ІІІ, IV і
VI Всесвітніх форумів українців.
А ще львівський журналіст співпрацює з письменниками, поетами,
режисерами, науковцями, громадськими діячами, митцями, народознавцями, мистецькими
колективами.
Захоплюється
фотосправою, українською народною вишивкою, колекціонуванням української старовини,
театром, політичною географією. З ним цікаво спілкуватися і бути.
Атаманюкова
гуцульська душа, яка набула львівського відтінку, завжди манить у рідні Карпати.
І не лише тому, що там живуть його батьки, але тому, що там він - свій. Там його
знають і поважають усі відомі гуцули. Туди він привозить цікавих людей з усього
світу, водить їх горами й цікавими осередками, ночує в привітних горян та частує
бринзою й яфинами, а потім виставляє на Фейсбуці багато цікавих й оригінальних світлин
з гуцульських плаїв і осідків. Це - його найрідніша земля, яка виколисала лючинського
хлопчину, показала йому дорогу від рідних воріт у широкий світ, вклала йому в руки
золоте перо та живить його своєю неземною силою. Мабуть, Гуцульщина теж складає
йому в ці ювілейні дні свої гірські віншування.
Микола
САВЧУК, письменник, журналіст, заслужений
артист України, м. Коломия