Трагедія безсмертної українки

Більш як 350 років тому з уст молодої української дівчини полетіла у світ тиха журлива пісня "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці". Цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, перекладах на німецьку, чеську, французьку, польську, англійську мови.

Першою на прадавню бабінну "Весну" один з найвiдомiших українських фольклористiв Михайло Хай записав баладу від своєї мами наприкінці 1960-х. Від того часу вiн знає - аби мати майбутнє, треба вміти зупиняти Час. Хай вчиться цьому й сьогодні учить усіх.

Я побачив його в Переяслав-Хмельницькому музеї народної архітектури та побуту в травні 1989 року...в небі. Себто, у повітрі.

3 жовтня виповнилося 70 років центральному нападнику київського "Динамо" 50-х і 60-х років минулого століття Віктору Каневському. Для святкування цієї знаменної дати громадянин США Каневський прибув до рідного Києва. Не сиділося йому цього дня на американській землі, і правильно. Ну щоб він робив цими днями в Америці? Сидів би вдома в оточенні сім'ї? Непогано, але явно мало для людини, яка свого часу була в Києві та Україні кумиром мільйонів. Зі свого боку футбольна громадськість України та Києва зуміла достойно відсвяткувати ювілей славетного форварда. У центральному конференц-залі на стадіоні "Динамо" зібралися керівники Федерації футболу України, клубу "Динамо", футбольні ветерани, громадськість, журналісти.

"Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов принести, а меч. Бо я прийшов порізнити чоловіка з батьком його..." (Євангеліє від Матвія 10, 34-35).

На Введенській дзвіниці Покровського собору колишнього полкового міста Охтирка - недільний подзвін. Завзято цвірінькає ранок початку справжнього бабиного літа. Повз огорожу собору, де до 1905 року спочивала чудотворна Охтирська ікона Божої матері, рипить самотній велосипедист із базарним пакетом на багажнику. За ним в'ється чи то жмут невагомого павутиння, чи душа останнього гайдамаки Семена Горкуші. Чи то павутиння, чи душа все крутиться довкола огорожі, але не перелітає її до соборної садиби. Нікого за життя не вбив тричі таврований літерами "в.о.р". Горкуша, тільки панів-дуків іноді канчуком виховував, а третину здобичі віддавав сюди, на Охтирську Божу Матір. Його так із "блятиком"-образком цієї ікони і вловили востаннє в Ромнах 1784 року. З образком, надкушеною булкою і мідною копійкою грошей.

Бойовий шлях Зеновія - звичайного хлопця із карпатського села Витвиця, розпочався в 15 років, коли у грудні 1944-го батьки зняли із стіни ікону та благословили своїх дітей на боротьбу. Найстарший брат Євстахій був призначений повітовим ОУН на Галицький повіт. 12 лютого 1945 року повітовий "Крига" (псевдонім Євстахія) потрапив в оточення і пустив останній набій собі у скроню. 1 березня зненацька захопили брата Ярослава - підрайонного провідника "Негуса". Зеновій із сестрою через вікно спостерігали, як вели його попід хатою зі зв'язаними колючим дротом руками. Йому дали 20 років каторги. Через два тижні прийшла черга брата Мирослава - на нього навела директорка школи. А ще через два місяці тих, хто залишився, - вивезли. Щоправда, сім'ї Красівських вдалося уникнути переселення, зате все майно було розграбоване.