Український Синдром

Сумний діагноз-розтин майбуття:

Закляття архетипне Незбуття,

Спокута, зла Сізіфова Недоля,

Гріха амбівалентної Зневолі,

...

Від"ємний резус-фактор Крови-Волі,

Вертіго та інверсія Неволі

З початком та кінцем усіх доріг - Поріг,

Непереступний. Переступний Гріх -

...

Гріх зради Долі і себе самого,

Самоінцест Диявола і Бога -

Ген самознищення, як заповітний спадок,

Й Пандорина Надія на додаток -

...

Довічний знак породи на випадок,

Як хтось на право Боже зазіхне

Й творити самочинно розпочне,

То кара вже його не омине.

...

Самофобія, страх маніакальний,

Самоекзиль, як симптом маргінальний,

Труна-колиска - тест комплементарний,

Міф українства - синдром міленарний,

...

Метафізичний, незбагненний „Льох",

Де тихо снять століттями удвох

„Мерці закланні", душі летаргічні -

Козак і Мавка, й спати їм ще вічно -

...

Ніхто від них самих їх не спасе,

Хіба щось Сатану не занесе.

Легка й нестерпна заданість буття,

Де кожна мить щемить без вороття.

...

Я знов в тій стаї був, там, де колись

Говерла й Петрос сумно обнялись

У негурі. Там вже вікує тиша,

Скрізь пустка й сум, навіть остання миша

...

Забігла безвісти. Бодай якийся слід

Тебе і нас, і тих далеких літ

Знайшов я, мов мара, блукаючи довкола

Самотніх загород, та те довічне коло -

...

Говерла - Петрос так й не розірвав,

Лиш дощ все йшов, він ніби й не стихав

Ні в нас, ні в горах всі ті довгі роки,

Й вже все без берегів, і ті сумні потоки

...

Нестримні все знесли. Нема ніде нікого,

Ні нявок, ні дідьків, немає навіть Бога

В цім світі туску й в зраненій душі

Й це сіно воруши, не воруши -

...

Двадцяту із отав - воно давно зітліло,

Купелі тих дощів й пекельний вигин тіла

Вже в негурі за відчаєм трембіт,

Хоча б якийся знак, бодай єдиний слід,

...

Хай запах, звук, хоч би якесь знамено...

Чи справді ти була й приходила до мене

На цілих вісім літ на ті сумні ватри?

Чи марив я, жадаючи сестри

...

Смерек і буків, суму берегині,

Білотки сніжної, карпатської княгині?

Чи то був сон, в якому все збулося?

Чому ж твоє розплетене волосся

...

Знов заплели сумні дощі й вітри

І все знесли з самотньої гори,

Не залишивши в світі  жодних міт,

Карбів найтонших - все пішло під лід -

...

Пелюстка на щоці, подряпинка на литці,

В джерельці на Ріжці зчудоване обличчя,

Нестерпні схили Цноти, чорна рута -

Той Першосвіт ніколи не забути

...

І не здобути, і не вберегти...

...

Я знов повернувся в чужинську мою безнадію,

В далекі світи, що й до того були не близькі,

Хоч з болем і сумом і сам вже тепер розумію,

Що дім той струхлявів і крокви давно занизькі.

...

Не вийшов ніхто й не зустрів та високім порозі,

Без рідного слова сумний і порожній той дім,

Омріяний дім над озерцем при тихій дорозі

В безвихідь і безвість, хай навіть веде вона в Рим.

...

На тім озерці ні вербички, ні рибки, ні плеса,

Не квітнуть в обійсті ні мальви, ні сон, ні бузок,

Гребе віртуальним весельцем Орестик-Телесик

Від синіх потоків своїх українських казок.

...

Мій синку маленький, невинний заручнику Долі,

Що голос чужий тобі - щастя, нещастя несе?

Нема гусенят у чужому, далекому полі,

Чи тая шуліка від себе самої спасе?

...

Вже верхами біжить з Піп-Івана, мина Бребенескул,

Вже верхами сніжить через Ребра на Туркул і Брецкул*,

Вже жене по верхах цвіт і сніг чорногорського літа,

Марічейку шука і кидається в Несамовите**.

...

І схрестились, як бартки керваві, сліпі блискавиці

Й засікло чорним градом по серцю, чолу і щоках,

І зайшлася Говерла вітрами у чорному криці

І зчорніли слова, і застигла в заклятті рука...

...

І знялась Чорногора і впала на землю і небо,

І скипіли потоки й зчорніли в долинах ліси,

Захиталися гори і кличуть громами до себе

Чорні тіні у хмарах і тихі сумні голоси.

...

Там, на чорних верхах, визираючи в місячні шпари

Душі предків моїх, потойбічний торуючи шлях,

По смереках наверх до найвищої чорної хмари

Носять лід за гріхи в туманових дірявих міхах...

*Вершини і озера** на Чорногорі

...

Ми так довго були богорівними,

Що ця роль вже мені не під силу,

Я втомилася бути Царівною -

Я - проста смертна жінка, мій милий,

...

Що боїться зробитись Причинною

І обтяти тобі й собі крила.

Стань моїм простим смертним мужчиною -

Я - ж Карпатська Царівна, мій милий.

...

Та зостались вони богорівними

До кінця, до загину, до згуби.

Літавицею стала Царівна,

Став Мольфаром її легінь любий.

...

Нас не спасе Любов, моя Любове -

В цім світі, де купується усе,

Де кров на кров з нудьги іде на лови,

Саму Любов ніщо вже не спасе.

...

Нас не спасе Любов, моя Любове,

Навіть остання - та, понад усе,

Багамське трійло з сонця, карт і крови

Втамує мозок, душу не спасе.

...

Нас не спасе Любов, моя Любове,

Та ватра згасне, й вже не в цьому суть,

Лиш тіні предків й згубний поклик слова

Як не спасуть, хоч попіл рознесуть.

...

Мій синку, твій батько - нероба і сніб:

Він вівці не пас і не плив Черемошем,

Він навіть науку, єдиний свій хліб,

Не вмів й не хотів продавати за гроші.

...

Він завжди і всюди ловив лише гав,

Прости йому, що ти донині

На рідній Землі свою Гражду не мав

І змушений жить на чужині.

...

Пробач, що лиш пам"ять про Землю батьків,

Де вітер смереки колише,

Та декілька формул і, може, рядків

У спадок тобі він залишить. 

...

Десь марить світами захмарне село,

Та Дику з Карпатського Лісу

Запізно міняти своє ремесло

Й знов Долю шукати на Тисі.

...

Як щемно дивитись у очі сумні

Своєму єдиному сину,

Що тихо шепоче собі уві сні

„Поїдемо знов в Україну..."

...

Мій синку, ми сядемо зранку в літак,

Під хмари бузьком він полине,

Й Земля, що була, знову нас привіта,

Карпати і вся Україна.

...

Ми розіп"яті на хрестах надій,

Патологічних марень в неможливе,

Забувши Клото, Лету й біг подій,

Як дітлахи, чекаємо на диво.

...

Ми мовчимо. Даремні всі слова-

Єретики приречені на страту,

Моя цнотлива Мавко Лісова,

Суворо-ніжна, як Велика Мати.

...

Як час летить - вже Шеннон і Париж,

Вже під крилом якийсь альпійський хутір,

Вже сходить сонце, Цюрих, повний лижв,

А на душі - карпатський туск і смуток.

...

Ще шість годин й „Свіс Ейру" чорний птах

Нас рознесе у просторі і в часі,

Розкида душі наші по світах

І спопелить на незворотній трасі.

...

Ще лише мить і в сонячній імлі

Розтане все, як зірка ця остання,

Як білий хрест на чорному крилі -

Сумна мандала нашого єднання.

...

Моє ім"я фатальне з п"яти літер

Вам принесе колись зимовий вітер

Раптовим цвітом- інеєм морель,

...

Й заб"ється спомин, як гірська форель,

Вогнем в очах, висвічуюючи міти

Трояких Руж в ватрах майбутніх Стрітень,

...

Й вуста згадають п"ять забутих літер...

...

Сумна Касандро, я тобі не вірю,

Хоч сам тобі віщунство дарував,

Пандоро мстива в сойчиному пір"ї,

Я сам тебе створив і поховав

...

Останнє зло - надію без надії

В сумних снігах боржавської весни,

Там, де, як ватри, згасли давні мрії,

Де ми зійшли лавинами у сни.

...

У Гражді тій даремні всі слова.

Летить крізь вічність смерекова глиця,

Дух Молока здіймається з дійниці

І Паски Дух за зливою сплива...

...

Те Молоко ще тепле. Припади

До глека Долі зшерхлими вустами

Малим дроб"єтом, Вуйком у нестямі,

Шукаючи минулого сліди.

...

Та Паска ще гаряча. Відломи

Окраєць щастя спраглими руками

У тій колибці, під тими свічками,

Вслухаючись в минулого громи.

...

Та жінка... і донька її жива...

До болю рідні, невпізнанні лиця...

Й вже ні за що не хочеться молиться -

У Гражді тій даремні всі слова...