Український Синдром
Сумний діагноз-розтин майбуття:
Закляття архетипне Незбуття,
Спокута, зла Сізіфова Недоля,
Гріха амбівалентної Зневолі,
...
Від"ємний резус-фактор Крови-Волі,
Вертіго та інверсія Неволі
З початком та кінцем усіх доріг - Поріг,
Непереступний. Переступний Гріх -
...
Гріх зради Долі і себе самого,
Самоінцест Диявола і Бога -
Ген самознищення, як заповітний спадок,
Й Пандорина Надія на додаток -
...
Довічний знак породи на випадок,
Як хтось на право Боже зазіхне
Й творити самочинно розпочне,
То кара вже його не омине.
...
Самофобія, страх маніакальний,
Самоекзиль, як симптом маргінальний,
Труна-колиска - тест комплементарний,
Міф українства - синдром міленарний,
...
Метафізичний, незбагненний „Льох",
Де тихо снять століттями удвох
„Мерці закланні", душі летаргічні -
Козак і Мавка, й спати їм ще вічно -
...
Ніхто від них самих їх не спасе,
Хіба щось Сатану не занесе.
Легка й нестерпна заданість буття,
Де кожна мить щемить без вороття.
...
Я знов в тій стаї був, там, де колись
Говерла й Петрос сумно обнялись
У негурі. Там вже вікує тиша,
Скрізь пустка й сум, навіть остання миша
...
Забігла безвісти. Бодай якийся слід
Тебе і нас, і тих далеких літ
Знайшов я, мов мара, блукаючи довкола
Самотніх загород, та те довічне коло -
...
Говерла - Петрос так й не розірвав,
Лиш дощ все йшов, він ніби й не стихав
Ні в нас, ні в горах всі ті довгі роки,
Й вже все без берегів, і ті сумні потоки
...
Нестримні все знесли. Нема ніде нікого,
Ні нявок, ні дідьків, немає навіть Бога
В цім світі туску й в зраненій душі
Й це сіно воруши, не воруши -
...
Двадцяту із отав - воно давно зітліло,
Купелі тих дощів й пекельний вигин тіла
Вже в негурі за відчаєм трембіт,
Хоча б якийся знак, бодай єдиний слід,
...
Хай запах, звук, хоч би якесь знамено...
Чи справді ти була й приходила до мене
На цілих вісім літ на ті сумні ватри?
Чи марив я, жадаючи сестри
...
Смерек і буків, суму берегині,
Білотки сніжної, карпатської княгині?
Чи то був сон, в якому все збулося?
Чому ж твоє розплетене волосся
...
Знов заплели сумні дощі й вітри
І все знесли з самотньої гори,
Не залишивши в світі жодних міт,
Карбів найтонших - все пішло під лід -
...
Пелюстка на щоці, подряпинка на литці,
В джерельці на Ріжці зчудоване обличчя,
Нестерпні схили Цноти, чорна рута -
Той Першосвіт ніколи не забути
...
І не здобути, і не вберегти...
...
Я знов повернувся в чужинську мою безнадію,
В далекі світи, що й до того були не близькі,
Хоч з болем і сумом і сам вже тепер розумію,
Що дім той струхлявів і крокви давно занизькі.
...
Не вийшов ніхто й не зустрів та високім порозі,
Без рідного слова сумний і порожній той дім,
Омріяний дім над озерцем при тихій дорозі
В безвихідь і безвість, хай навіть веде вона в Рим.
...
На тім озерці ні вербички, ні рибки, ні плеса,
Не квітнуть в обійсті ні мальви, ні сон, ні бузок,
Гребе віртуальним весельцем Орестик-Телесик
Від синіх потоків своїх українських казок.
...
Мій синку маленький, невинний заручнику Долі,
Що голос чужий тобі - щастя, нещастя несе?
Нема гусенят у чужому, далекому полі,
Чи тая шуліка від себе самої спасе?
...
Вже верхами біжить з Піп-Івана, мина Бребенескул,
Вже верхами сніжить через Ребра на Туркул і Брецкул*,
Вже жене по верхах цвіт і сніг чорногорського літа,
Марічейку шука і кидається в Несамовите**.
...
І схрестились, як бартки керваві, сліпі блискавиці
Й засікло чорним градом по серцю, чолу і щоках,
І зайшлася Говерла вітрами у чорному криці
І зчорніли слова, і застигла в заклятті рука...
...
І знялась Чорногора і впала на землю і небо,
І скипіли потоки й зчорніли в долинах ліси,
Захиталися гори і кличуть громами до себе
Чорні тіні у хмарах і тихі сумні голоси.
...
Там, на чорних верхах, визираючи в місячні шпари
Душі предків моїх, потойбічний торуючи шлях,
По смереках наверх до найвищої чорної хмари
Носять лід за гріхи в туманових дірявих міхах...
*Вершини і озера** на Чорногорі
...
Ми так довго були богорівними,
Що ця роль вже мені не під силу,
Я втомилася бути Царівною -
Я - проста смертна жінка, мій милий,
...
Що боїться зробитись Причинною
І обтяти тобі й собі крила.
Стань моїм простим смертним мужчиною -
Я - ж Карпатська Царівна, мій милий.
...
Та зостались вони богорівними
До кінця, до загину, до згуби.
Літавицею стала Царівна,
Став Мольфаром її легінь любий.
...
Нас не спасе Любов, моя Любове -
В цім світі, де купується усе,
Де кров на кров з нудьги іде на лови,
Саму Любов ніщо вже не спасе.
...
Нас не спасе Любов, моя Любове,
Навіть остання - та, понад усе,
Багамське трійло з сонця, карт і крови
Втамує мозок, душу не спасе.
...
Нас не спасе Любов, моя Любове,
Та ватра згасне, й вже не в цьому суть,
Лиш тіні предків й згубний поклик слова
Як не спасуть, хоч попіл рознесуть.
...
Мій синку, твій батько - нероба і сніб:
Він вівці не пас і не плив Черемошем,
Він навіть науку, єдиний свій хліб,
Не вмів й не хотів продавати за гроші.
...
Він завжди і всюди ловив лише гав,
Прости йому, що ти донині
На рідній Землі свою Гражду не мав
І змушений жить на чужині.
...
Пробач, що лиш пам"ять про Землю батьків,
Де вітер смереки колише,
Та декілька формул і, може, рядків
У спадок тобі він залишить.
...
Десь марить світами захмарне село,
Та Дику з Карпатського Лісу
Запізно міняти своє ремесло
Й знов Долю шукати на Тисі.
...
Як щемно дивитись у очі сумні
Своєму єдиному сину,
Що тихо шепоче собі уві сні
„Поїдемо знов в Україну..."
...
Мій синку, ми сядемо зранку в літак,
Під хмари бузьком він полине,
Й Земля, що була, знову нас привіта,
Карпати і вся Україна.
...
Ми розіп"яті на хрестах надій,
Патологічних марень в неможливе,
Забувши Клото, Лету й біг подій,
Як дітлахи, чекаємо на диво.
...
Ми мовчимо. Даремні всі слова-
Єретики приречені на страту,
Моя цнотлива Мавко Лісова,
Суворо-ніжна, як Велика Мати.
...
Як час летить - вже Шеннон і Париж,
Вже під крилом якийсь альпійський хутір,
Вже сходить сонце, Цюрих, повний лижв,
А на душі - карпатський туск і смуток.
...
Ще шість годин й „Свіс Ейру" чорний птах
Нас рознесе у просторі і в часі,
Розкида душі наші по світах
І спопелить на незворотній трасі.
...
Ще лише мить і в сонячній імлі
Розтане все, як зірка ця остання,
Як білий хрест на чорному крилі -
Сумна мандала нашого єднання.
...
Моє ім"я фатальне з п"яти літер
Вам принесе колись зимовий вітер
Раптовим цвітом- інеєм морель,
...
Й заб"ється спомин, як гірська форель,
Вогнем в очах, висвічуюючи міти
Трояких Руж в ватрах майбутніх Стрітень,
...
Й вуста згадають п"ять забутих літер...
...
Сумна Касандро, я тобі не вірю,
Хоч сам тобі віщунство дарував,
Пандоро мстива в сойчиному пір"ї,
Я сам тебе створив і поховав
...
Останнє зло - надію без надії
В сумних снігах боржавської весни,
Там, де, як ватри, згасли давні мрії,
Де ми зійшли лавинами у сни.
...
У Гражді тій даремні всі слова.
Летить крізь вічність смерекова глиця,
Дух Молока здіймається з дійниці
І Паски Дух за зливою сплива...
...
Те Молоко ще тепле. Припади
До глека Долі зшерхлими вустами
Малим дроб"єтом, Вуйком у нестямі,
Шукаючи минулого сліди.
...
Та Паска ще гаряча. Відломи
Окраєць щастя спраглими руками
У тій колибці, під тими свічками,
Вслухаючись в минулого громи.
...
Та жінка... і донька її жива...
До болю рідні, невпізнанні лиця...
Й вже ні за що не хочеться молиться -
У Гражді тій даремні всі слова...