На території Гуцульщини до сьогоднішнього дня зберігся старовинний вид одягу – кептарі. Гуцульські кептарі, які виготовляють з овечої шкури, не лише зігрівають гуцулів у суворих гірських умовах, а ще й стали прикрасою гуцульської святкової ноші. Безрукавки цього етнорегіону відрізняються між собою і колористикою, і декором, і способом пошиття. Майже в кожному селі кептарі мають свою родзинку і подекуди кардинально відрізняються від кептаря сусіднього села.

Найбільше традиція одягати кептарі збереглася у Верховинському районі, Івано-Франківської області. Хто бував у цьому краї, міг особисто в цьому переконатися. Верховинські кептарі характеризуються прямим кроєм. Комір мають стоячий або відкладний. Кишені – нашивні. Форма кишень прямокутна або прямокутна із заокругленими краями. Запинаються на ґудзики. Всі краї кептаря (пройми, горловина, перед і низ) обрамлені чорним смушком. Декоровано кептар у тих місцях, які підкреслюють його форму вздовж розрізу, спереду, навколо горловини, по проймах, на кишенях, внизу, по бокових швах. Вишивають кептарі барвистими вовняними шнурками з переважанням зеленого кольору. Другорядними є синій, бордовий, жовтий, червоний і рожевий кольори. На жаль, зараз на Верховинщині небагато майстрів з виготовлення кептарів, тому майстри мають багато замовлень, а замовникам іноді доводиться довго чекати. Незважаючи на те, що пошиття кептаря – важка фізична праця, займаються його виготовленням, здебільшого, жінки. Одна з таких майстринь – молода тендітна жінка Марія Досяк.

Марія Досяк з доньками Анастасією та Євгенією	Готовий кептар

Марія народилася 1983 року, в селі Криворівня, Верховинського району, у творчій сім’ї. Зараз мешкає в селі Білоберезка, цього ж району. Виховує доньок Анастасію, Євгенію та сина Івана. Мама майстрині Марія Михайлівна займалася тканням рушників, виготовленням ліжників, вишивала сорочки, розписувала писанки, а зараз виготовляє сирні коники та весільні сирні калачики. Своє вміння Марія Михайлівна прищепила трьом синам і доньці. Уже в десятирічному віці Марія вишила собі першу сорочку, а в 12 років навчилася ткати рушники, гуцульські килими, виготовляти ліжники, розписувати писанки.

Батько Марії Іван Зеленчук відомий на всю Україну і в діаспорі ініціатор відродження гуцульської коляди, а зараз – головний «береза»* всіх колядницьких партій Криворівні.

Із сином Іваном	За роботою
Частини кептаря готові до зшивання	Дитячий кептар

За освітою Марія – екскурсовод, але за фахом пропрацювала лише два роки, а з 2005 року і дотепер займається виготовленням кептарів. Навчилася цієї роботи від брата Миколи. Так склалося, що Микола мав багато замовлень і не встигав, то ж на допомогу прийшла сестра. Відтоді майстриня вишила майже сотню кептарів.

Шкуру для кептарів майстриня сама не вичиняє, оскільки для жінки це заважка робота. Купує вже готову, вичинену, яку роблять за старовинною технологією без додавання хімікатів. Шкуру натирають грубою сіллю, згортають у трубочку і так залишають на добу. Потім ще кілька діб вивітрюють, вимочують, промивають, очищають спеціальним ножем від жиру та прожилків. Після цього шкуру змазують підсоленим тістом з житнього та пшеничного борошна. Тоді знову згортають у трубочку, кладуть у бочку і протягом тижня зберігають у теплому місці. Після цього висушують, мнуть і розтягують.

Шити кептарі майстриня починає у понеділок, вівторок або в четвер – так звані чоловічі дні. Пояснює, що, згідно з місцевими традиціями, робота піде як по маслу. Перш ніж приступити до роботи, Марія молиться.

«На пошиття одного кептаря для дорослого потрібно дві-три шкури, а на дитячий – одна, півтори, – розповідає майстриня. – Кептар складається з трьох частин: плечей та двох грідушок (передні частини кептаря). Ймовірно, ця назва від слів «гріє душу». На кожній частині кептаря, з протилежного від вовни боку, малюю геометричні візерунки кульковою ручкою, а тоді обшиваю прямі й ламані лінії, ромби, хрестики. Починаю вишивати знизу. Для вишивання використовую натуральні вовняні нитки, лелітки, а також бісер червоного, зеленого, фіолетового, синього, жовтого, бордового кольорів. Оздоблюю кептарі яскравою вишивкою і чорною каракулевою облямівкою».

Основу візерунка кептаря складають різнокольорові об’ємні клинці, які майстриня вишиває гладдю. Поміж ними доверху пришиває ряд одноколірних червоних чи синіх леліток. Потім пришиває від п’яти до десяти рядів із клинцями. Далі йде ряд квіток з леліток, а вище – декілька шнурків «єру». Останнім словом називають темно-зелену обшивку. За словами майстрині, ця назва походить від слова «ярий», тобто, зелений. Кептарі, на яких багато темно-зелених кольорів, називають «єровані». Обшивають «єром» і кишені кептаря.

По боках кептаря Марія вишиває три ряди клинців. Спереду пришиває ґудзики і «кордачі» – два червоні шнурки з китицями. Гуцули вважають, що це – оберіг від злого ока. Запинають кептар на ґудзики або зав’язують шнурковими китицями-«дармовисами». Часто їх перекидають через плечі, і вони звисають ззаду. Коли все вишито, тоді майстриня зшиває частини кептаря та обшиває пройми каракулевим хутром.

На пошиття одного кептаря треба півтора-два місяці, якщо працювати по 4-5 годин на день. На один такий кептар Марія використовує півтори тисячі леліток, 5 тисяч бісеринок, 150 ґудзиків та 300 метрів вовняних ниток. Важить кептар для дорослих три кілограми, а коштує 6-7 тисяч гривень.

Кептарі Марії Досяк мають у своїх гардеробах шанувальники гуцульського одягу у багатьох країнах світу, але найбільше – в селах Верховинського району. До речі, кептарі, як і всі частини гуцульської ноші, передають у спадок дітям та онукам. Дехто навіть заповідає убрати себе в кептар в останню дорогу. Часто виготовленням кептарів цікавляться численні туристи. Фотографують їх і знімають відео. Дехто навіть замовляє для себе. Часто майстриня буває зі своїми виробами на фестивалях, виставках, презентаціях, де отримала не одну грамоту і подяку. Бере активну участь у святі гуцульської вбирі у Верховині.

Приємно зазначити, що талант Марії Досяк не закінчується на пошитті кептарів. Вона вміє виготовляти всі елементи гуцульських строїв. Для себе, для двох своїх доньок і сина повністю виготовила гуцульські строї. Проте, на замовлення виготовляє тільки кептарі.

Пошиття кептарів для Марії Досяк – не лише заробіток, але й душевне задоволення. Вона народилася і виростала у творчій сім’ї, серед творчих односельців, і добре розуміє цінність автентичного гуцульського строю.

*Провідник колядників на Гуцульщині