Результати першого туру виборів президента України вразили всіх. Цілком ймовірно - що й самих кандидатів. Тепер варто продумувати стратегію подальших дій - на обох претендентів на найвище крісло цю справу ліпше не лишати, хто б з них не виграв.

 

Найгірше у цій справі - апатія виборців.

Ті самі люди, котрі цілодобово чергували на Майдані, йшли на барикади, відривали останній копійки від сімейного бюджету, і навіть вирушали на фронт воювати, ризикуючи життям, виявилися недостатньо мотивованими для того, щоб підняти найбільш вагоме місце і прийти на виборчу дільницю.

Це стосується як України, так і діаспори, де явка виборців була надзвичайно низькою.

Ось результати голосування у Чикаго.

Зареєстровано: 5 448 осіб

Проголосувало: 891 (16%)

Результати:

Порошенко П. О. - 391

Гриценко А. С. - 141

Кошулинський Р. В. - 104

Зеленський В. А. - 95

Смешко І. П. - 85

Тимошенко Ю. В. - 48

Вілкул О. Ю. - 6

Шевченко О. Л. - 4

Бойко Ю. А. - 4

Безсмертний Р. П. - 3

Наливайченко В. А. - 2

Ляшко О. В. - 2

Балашов Г. В. - 2

Габер М. О. - 1

Тарута С. О. - 1

У відсотках:

Порошенко П. О. 43% голосів

Гриценко А. С. - 15%,

Кошулинський Р. В. - 11%,

Зеленський В. А. - 10, 6%

 

Як бачите, явка 16%  - це, образно кажучи, «сльози». Якби тільки 16% чиказьких діаспорян з українськими паспортами цікавилися долею України, то далеко би ми не заїхали. Не набагато ліпша явка була і в інших містах США, і навіть Канади. Всього, згідно з даними ЦВК, на закордонних округах проголосували понад 55 тисяч осіб. Якби Україну підтримували тільки 55 тисяч закордонних українців - то і Майдан, і війна проти Росії виглядали б зовсім інакше.

Тим не менш, люди, котрі вкладалися і грошима, і часом, натхненням та зусиллями у підтримку України, дивним чином не знайшли часу і натхнення на те, щоб обрати когось із 39 претендентів на булаву і взяти на себе свою частку відповідальності за майбутнє своєї Батьківщини.

Добре вже те, що знайшлися волонтери, котрі допомагали Генеральному консульству України в Чикаго провести вибори на гідному рівні. Теоретично голосувати сюди мали приїхати українці із 10 штатів: Айови (IA), Вісконсину (WI), Іллінойсу (IL), Індіани (IN), Канзасу (KS), Міннесоти (MN), Мічигану (MI), Небраски (NE), Південної Дакоти (SD), Північної Дакоти (ND). Варто віддати належне Консульству за титанічну працю - і за наполегливі спроби переконати українців таки дійти до дільниці.

І в тому, що з 10 штатів не назбиралося і тисячі осіб, провини консульства немає.

Але є проблема пасивності виборців, і її потрібно вирішувати. Цілком можливо, що врешті-решт нам доведеться брати приклад з Австралії, громадяни якої просто зобов'язані голосувати. Якщо австралієць від голосування відмовляється - то, швидше за все, йому доведеться сплатити штраф. Таким простим методом громадян привчають до політичної активності, і, цілком можливо, Україні рано чи пізно доведеться скористатися цією методикою добровільно-примусового залучення громадян до політичного процесу.

Звісно, на початках такі методи можуть налякати тих, хто ходив голосувати і без штрафів. Мовляв, ото молодь не ходила на вибори, а тепер пішла - і що ото вони нам наголосували?

Але якщо не боятися подивитися правді в очі, то тоді ця картина виглядатиме зовсім інакше. По-перше, країна буде відразу бачити, «чим дихають» її громадяни, які проблеми їх турбують - а відтак еліта матиме змогу не тільки вирішувати ці проблеми, а й запобігати тому, аби люди, завдяки цим проблемам, потрапили на вудочку шахраїв.

Шахраї такі проблеми зазвичай бачать і без голосування, особливо талановиті шахраї цю інформацію зчитують шостим чуттям. Менш талановиті наймають для цього соціологів, маркетологів, політтехнологів і тому подібних людей. І потім раптом частина пасивних виборців перевертає існуючі схеми з ніг на голову, чим шокує активних виборців. До таких сюрпризів ліпше було б підготуватися. Ну але наразі маємо те, що маємо.

Тож можна роздивися, чому ми це маємо.

Перша і основна причина цього стану справ очевидна, хоч і сумна. Чинний президент доклав усіх зусиль до того, аби розігнати з поля бою всіх можливих гідних конкурентів. Думка про те, що хто-завгодно може бути ліпшим, ніж він, просто не видавалася реальною - а шкода. Методи розганяння конкурентів використовувалися найрізноманітніші. Особливо показовий тут приклад Сергія Кривоноса, на котрого покладали сподівання значна кількість виборців. Він зійшов з дистанції в останній момент - після розмови з Петром Порошенком. А через день опинився на посаді заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони, в кріслі скандального Олега Гладковського- Свинарчука. 

Теоретично Кривонос має відповідати за активне переозброєння армії, розвиток військово-технічного співробітництва та співпраці з НАТО, а також координацію підрозділів тероборони.

Сам Сергій Кривонос після призначення заявив: «Докладу максимум зусиль, щоб унеможливити прояви корупції, мародерства в армії. Ті підлі щурі, які намагалися, або намагаються розкрасти армію, впевнений, будуть покарані».

Тепер громадянам залишається сидіти і думати про те, чи знає пан Кривонос про те, що потрапив у прокляте і зачароване місце? Навіть якщо не брати до уваги Гладковського-Свинарчука. От, для прикладу, безпосередній шеф Кривоноса, пан Олександр Турчинов днями задекларував, не зморгнувши оком, мільйон доларів США на банківських рахунках та 700 тисяч доларів США готівкових коштів. Ну і вишенькою до них - сім старовинних Біблій і старовинне Євангеліє в кількості 13 штук. Видно, що людина не боїться нещасливого числа і в прикмети не вірить. А шкода. $1 700 000 у його випадку - число дуже нещасливе. Звідки в чесного секретаря Ради національної безпеки і оборони такі гроші? Припустімо, заробив він їх до того, як став в. о. президента України. Тоді виходить, що поки вся країна у 2014-2015 році збирала по копійці на армію, «кривавий пастор» сидів на скрині з доларами і рахував свої відсотки за вклад? Негарно виходить. Дуже негарно.

Припустімо, заробив він долари вже у 2017 році, для прикладу, коли армія, як казав президент, була взута, вдягнена, нагодована, озброєна. От тільки їздила на волонтерських «жигулях», але то вже таке. Питання в іншому: а як пан секретар Ради національної безпеки і оборони заробив ці гроші? За що йому таку суму заплатили?

Негарно виходить, ой як негарно. Навіть з урахуванням скасування статті про незаконне збагачення. Прокляте місце, зачакловане.

Візьмімо для прикладу ще й голову Ради національної безпеки і оборони - Петра Олексійовича Порошенка. У банках Порошенко зберігає понад 61 мільйон доларів США. Відразу видно, що секретар РНБО явно недопрацьовує - у порівнянні зі своїм начальником. За 2018 рік Порошенко задекларував нерухомості та земельних ділянок на 77,5 мільйона гривень; 1,56 мільярда гривень доходів за 2018 рік, а у 2017 році він задекларував всього 16,3 мільйона гривень доходів. Тобто, у 2018 році він заробив майже у 100 разів більше, ніж у 2017. Продав весь свій бізнес? Торгівля пішла?

Волонтери допомагають Генеральному консульству України в Чикаго у нелегкому виборчому процесі. Щиро дякуємо за вашу працю! Фото зі *ФБ-сторінки* Генерального консульства України в Чикаго

 

До слова, на цю каденцію він вже продати бізнес не обіцяє. Тільки «Армія! Мова! Віра!».

Щоправда, армія трохи підвела - 60% військових з лінії фронту проголосували за інших кандидатів. Можна скасувати статтю про незаконне збагачення, подати в суд на журналістів, вмовити впливові видання зняти критичні статті - але не можна обманювати всіх і весь час.

Втім, громадянам таки потрібно починати активно працювати над тим, щоб обманути їх було якомога тяжче, особливо людям, котрі сидять у президентському кріслі. Особливо з врахуванням того, що ці люди не збираються змінювати свою поведінку. От, для прикладу, перший заступник голови фракції БПП у парламенті і близький друг Порошенка Ігор Кононенко на питання про те, що штаб Петра Порошенка робитиме для перемоги в другому турі, заявив: «Будемо робити те, що ми і робили. Може, будемо намагатися більш коректно доносити до виборців те, що ми робимо, і те, що плануємо робити. На нашу думку, поки що ми все-таки не змогли донести до молоді те, що намагалися».

Відтак стає зрозуміло: країні терміново необхідний Закон про імпічмент. Дієвий закон про імпічмент. Точніше - він був потрібен ще на вчора. Не склалося. Але на завтра буде вже пізно - цей закон потрібен сьогодні.

Без такого закону жодного з двох чинних кандидатів до президентського крісла пускати не можна. До розробки закону потрібно поставитися максимально серйозно, норми мають бути чітко прописаними і реальними для виконання.

Найліпше, що може зробити наразі чинний президент - це зініціювати такий закон, наступити на горло власній пісні, і ще до другого туру швиденько пропхати цей закон через парламент, він це добре вміє, якщо йому дуже треба.

І найголовніше його завдання наразі - зрозуміти, що цей закон потрібен насамперед йому. Звісно, громадян він вбереже від вживання зайвих кількох літрів валер'янки і переживань за долю країни у випадку третього Майдану. Але чинному президентові закон про імпічмент потрібен більше. Особливо якщо станеться диво і він переможе на виборах. У нього повністю відсутні будь-які логічно-моральні гальма, а країна за 5 років змінилася. Дуже змінилася. У президента, котрий вільно запускає руку в державно-армійську кишеню, дедалі менше шансів піти з посади живим.

В інтересах обох кандидатів у президенти - зробити так, щоб їх можна було зняти з цієї посади без кровопролиття. І країну менше гойдатиме, і президент буде ціліший в прямому сенсі тих слів.

Більше того: в законі про імпічмент треба обов'язково прописати кримінальну відповідальність за незаконне збагачення і президента, і членів його родини, а також прописати покарання за державну зраду - конфіскацію майна і довічне ув'язнення без права на амністію.

Тоді і список кандидатів на наступних виборах буде набагато менший, і країна вціліє за будь-якого президента. І наразі чинний президент покаже людям, що він таки їх почув.