Доброго дня, шановна редакційна колегія газети «Час і Події»!

Хочу запропонувати на Ваш розгляд свою новелу про життя реальної людини, яку я знав особисто. Завжди з  великою гордістю Раїса Іванівна пригадувала ті часи, коли вона не зламалася перед німцями, не дала себе знищити, а попри все вижила, повернулася в Україну...

У нас, в Україні, триває кривава війна з Путіним! Він є російським загарбником, який зазіхнув на територіальну цілісність та суверенітет незалежної України. Ця багаторічна так звана гібридна війна принесла багато горя та страждань українському народові, вона ламає долі мільйонів людей. У ній вже загинули тисячі найкращих синів та доньок України. Багато людей стали біженцями, покинули рідні домівки та оселі…

Як і домовлялися, рівно о 16 годині відкриваю квартирні двері – і від подиву замовкаю. Поріг переступила Оксана – жива ікона, Мама у всій красі і величі цього святого поняття зі своєю копією – ангельської подоби синочком Максимом. Привітавшись, просить вибачення. Мовляв, довго не приходили, бо багато хлоп’ячих справ.

Мене звати Юлія Боримська, мого чоловіка – Олександр. Ми – молода родина, що живе у столиці, у серці України – в Києві. Чоловік працює малярем на меблевій фірмі вже багато років, а я – журналістом-редактором. Хочемо планувати поповнення родини – діточок.

Коли ми спілкуємось і стараємось знайти спільну мову, всі чомусь розповідають про гостинність Грузії, Литви і нашої рідної України!

Один з найкращих перекладачів-сихроністів України, ветеран війни з Росією, колишній командир взводу батальйону «Айдар» Максим Козуб (позивний «Тор») потребує негайної допомоги. Під час веломарафону NorthCape4000 в Норвегії Максима збила машина, водій втік. На лікування постраждалого необхідно €50 000.

Нещодавно ми з чоловіком повернулися з мандрівки. І якщо десь існує рай на землі, то, безумовно, він тут, у Флориді, в North Port.

Журналіст Марічка Ходовицька, яка проживає й працює у Стрию, потребує допомоги. Лікарі діагностували їй цироз печінки та фіброз 4 рівня, на лікування яких у жінки вже давно нема власних коштів - надто воно дороговартісне.

Мій російський (московський) друже! Пишу тобі цей відкритий лист, хоча знаю: ти ніколи його не прочитаєш. А може... Можливо, хтось передасть тобі його через соціальні мережі (ними я не користуюся) і ти знайдеш кілька хвилин, аби лише його прочитати, і ще одну хвилину, щоб подумати і постаратися мене зрозуміти.

Я боюсь ходити в «Охматдит». Боялась, коли там лежала Таня. Боюсь зараз іти до Валерії. Зболені діти, стривожені і злякані мами.

Доброго дня, шановна редакціє газети
«Час і Події»!

У мальовничому селі Переволока, неподалік містечка Бучач, мешкає в непримітній хатині моя мати - Парасковія Пудило. Про її життя, напевно, можна було б написати книгу.

У Марійки Лапутіної, котрій нещодавно виповнився рочок, лікарі діагностували прогресуючу внутрішню постгеморагічну гідроцефалію та синдром рухових порушень. Крім того, у дівчинки діагностовано ще й анемію передчасно народженої дитини, ВОВ, первинну незрілість кульшових суглобів, а також остеопенію. Аби вижити, дівчинка потребує допомоги. На її реабілітацію у німецькій клініці HELIOS необхідно зібрати 36 240 євро.