Продовження, початок у номері 39

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Перша і невдала зустріч із Петрусем. Міркування про черевики. Декілька слів про плюшевого осла

Знаючи Петрусеві звички, батьки вели його як під конвоєм. Це був старий, перевірений спосіб. Ліворуч ішла мама, праворуч– тато, а шляхи відступу відрізав дідусь.

У лісі дід з собачкою бродив,
Роззява був, напевно,
Бо якось рукавичку загубив,
Ходив, шукав її щоденно.
Він рукавички не знайшов,
Про те б воно й забулось,
Зате для казки час прийшов,
Послухай, чим все обернулось.

Для дивоглядних дiток, щоби мовний цвiв садок

А, а

Абеткова алея.

- Агов, анголята!

Апробуйте акорди ажурної АБЕТКИ!

Автограф автора.</</a>

Був собі чабанець, та такий, що ще змалку все вівці пас, більш нічого й не знав. От раз і випав йому з неба камінь - у пудів вісім. Він було все грається тим каменем: причепить до батога та як кине угору, а сам спати ляже на цілий день: прокинеться - аж і камінь летить, та як упаде, то так було в землю і вгрузне. А то візьме покине серед степу сіряк, тим каменем навалить, то хай там три чоловіки або і більше, а не візьмуть. Мати було його лає:

- Що ти ото тягаєшся з тою каменюкою?

Десь на краю неба сидів сумнийпресумний ангел­охоронець і знічев'я розглядав хмаринки, що пропливали внизу. Повз нього проходив святий Миколай.- Добрий день, дідусю,- чемно привітався ангел.- Вітаю тебе з Днем народження на небесах!- Дякую, любий,- усміхнувся святий Миколай.- А чому ти тут? Чому не несеш своєму хлопчикові подарунки від мене?- Мій хлопчик вже давно домігся подарунка від своєї мами. Адже він не вірить у дива, не вірить в тебе.

БРЕМЕНСЬКI МУЗИКИ

(Німецька народна казка)

Один чоловiк мав осла, який багато рокiв покiрно возив йому лантухи до млина. Та пiд старiсть сили покинули осла, i вiн став нездатний до роботи. Тодi господар почав думати, як би здихатися його, щоб не годувати. Зрозумiв осел, що лихим вiтром вiє, втiк вiд господаря та й подався до Бремена. Там думав вiн стати вуличним музикою. От пройшов вiн трохи i бачить - лежить при дорозi пес-гончак, висолопив язика i насилу дихає, наче пiсля важкої гонитви.

На гвіздочку в коморі висіла торбина з квасолею, звичайнісінькою собі квасолею. Жила в тій торбині маленька, звичайнісінька біла в цяточку Квасолинка. Лежала вона поміж своїх сестер і мріяла. А мріяла квасолинка про Сонце.

Уявіть, но тільки собі, бідолашна ніколи не бачила сонечка! Живучи ще в стручку мамиквасольки, вона повсякчас відчувала його лагідні промені. Матуся казала, що вони життєдайні: без сонця не було б життя, не було б квасолі.

Про ледачу дівчину

 

Бу-ли со-бі чо-ло-вік та жін-ка, і бу-ла у них од-на доч-ка.

Во-на бу-ла ду-же гар-на і вже й ве-ли-ка, а-ле ні-чо-го в них не ро-би-ла, бо ні-чо-го не вмі-ла, а тіль-ки в ко-лис-ці ко-ли-ха-лась.

Си-дить со-бі, ко-ли-шеть-ся з ран-ку до по-луд-ня, по-тім злі-зе, на-їсть-ся і знов ко-ли-шеть-ся. От до-рос-ла во-на вже до то-го, що при-йшли до не-ї сва-ти. А бать-ки ка-жуть:

-

Про неробу Юрка - маминого синка

Ма-мин си-нок Юр-цьо до двад-ця-ти ро-ків і стеб-лин-ки не пе-ре-рвав. Доб-ре їв, пив, гу-ляв, хо-див по се-лу, як па-ва, а бать-ко з ранку до но-чі ро-бив та в ста-рій о-де-жи-ні хо-див. Ю-ра-си-ка в се-лі про-зи-ва-ли пес-тун-чи-ком, цу-ци-ком і як ко-му при-йшло на я-зик. Та бать-ко-ве тер-пі-ння у-вір-ва-ло-ся, і він ска-зав:

- До-сить я ро-бив на те-бе, за-бй-рай-ся з ха-ти, дар-мо-ї-де! І-ди ро-би-ти, як дру-гі люд-ські ді-ти.

Ма-ти пла-ка-ла, а-ле ні-чо-го не по-ма-га-ло. По-кла-ла сво-є-му со-ко-ли-ку в тор-бу со-ло-ни-ни, брин-зи, ме-ду, бі-ло-го хлі-ба та й ска-за-ла:

-

Котик і півник

Бу-ли со-бі ко-тик і пів-ник та й по-бра-та-ли-ся. От ко-ти-ко-ві

тре-ба йти по дро-ва, він і ка-же пів-ни-ко-ві:

- Сядь же ти, пів-ни-ку, на пе-чі та їж ка-ла-чі, а я пі-ду по дро-ва, та як при-йде ли-сич-ка, то не о-зи-вай-ся!

Пі-шов.

Ко-ли це бі-жить ли-сич-ка:

- Пів-ни-ку - бра-ти-ку, від-чи-ни! Пів-ни-ку - бра-ти-ку, від-чи-ни! Як не від-чи-ниш, ві-кон-це ви-де-ру, бор-щик ви-їм і те-бе візь-му!

А пів-ник ка-же:

-

СЕСТРИЧКА МЕЛАСЯ

Стояла собі у полі, коло гаю, одна козача пасіка. А вже ж, мабуть, усі знаєте, що це за річ - пасіка? Може довідувались часом там за медом, аж вам бджоли... а то й мед іншим знов часом?

Ця пасіка була огороджена лісою з лози. В огородь загородив козак аж сім високих, старих коренастих дубів і восьму вербу гіллясту. Хто побачить вербу тую, то кожен спитає, як вона уросла тут сама, поміж дубів величних, проста та весела.

Рослини

Мандруємо лісами

Ліс - це і дерева, і трава, і гриби, і квіти, і тварини. Але насамперед, ліс - це дерева. Дерево - найбільша рослина, яка найдовше росте. Дерева бувають листяні (тобто мають листочки) і хвойні (мають не листя, а хвою). Залежно від того, які дерева ростуть у лісі, він навіть має різні назви. Наприклад, є ліс листяний (там ростуть листяні дерева), хвойний (там ростуть хвойні дерева) і мішаний (ростуть і листяні, і хвойні дерева). А ще є такі ліси, де ростуть лише однакові дерева.