Фінансова криза далі крокує планетою. Студенти-банкіри змагаються у вигадуванні похмурих жартів про майбутню кар'єру, мій знайомий - молодий успішний бізнесмен скуповує у магазинах консерви і згущене молоко, і поволі розраховує, на скільки зможе скоротити зарплатню своїм підлеглим. Інший знайомий мовчки прикидає шляхи відступу на село і розраховує перспективи фермерського господарства. І тільки українські чиновники вселяють оптимізм: яка може бути криза, коли з виборами ще питання не вирішено?

Часи, коли студентів забирали на роботу відразу після вузу за розподілом, давним-давно минулися - на щастя чи на жаль. Тепер кожен собі шукає роботу сам. І досить часто студенти, котрі приходять на співбесіду до досить престижної компанії, можуть там почути таке, за що б відразу дали у вухо найкращому другові з півоберту. «У вас дома зараз неметена хата і купа немитого посуду на кухні?» - це ще найкоректніший приклад. В компаніях вважають, що в такий спосіб можна відразу відсіяти кандидатів з хиткими нервами. Ну а думка самих кандидатів часто залежить від результатів співбесіди. Отже, як не «завалити» цю двозначну процедуру?

Зараз я хочу поговорити про слова, що описують людські риси, і про ті розбіжності, які, як завжди, виявляються у двох мовах.

Почнемо з того, як окликають незнайомих людей. Ввічливі форми звертання традиційні:

Sir!; Madam! (Скороченно вимовляється "мем"); Miss!

При вивченні іноземної мови на студента падає ціла лавина незнайомих слів. При цьому, як ми знаємо, більшість слів має декілька значень. Пам'ять наша обмежена, тому досліджувані слова потрібно якось рангувати. Перший показник важливості слова - частота його зустрічальності в текстах або в розмовному мовленні (існують спеціальні словники й таблиці, де ця частота порахована на великому статистичному матеріалі). Але крім кількісних факторів деякі слова до того ж дуже продуктивні - навколо них, як навколо вісі, формуються ключові поняття. Такі слова вимагають, природно, особливої уваги.

Використання моделі Lab для корекції різкості

Поділ каналів Lab на яркісний і хроматичні часто буває корисним для поліпшення зображень. Для прикладу скористаємося невідредагованим файлом holiday.Jpg. Подивимося, що вдасться "витягнути" із зображення, якщо скористатися дещо нестандартними методами корекції

Болонська угода, яку так захоплено підтримують в Україні, наразі виглядає більше знущанням над країною, ніж порятунком від корупції. Адже, за офіційною версією, метою цієї угоди є надання українським випускникам можливості без проблем працювати за кордоном. Тим часом значна частина українських випускників і так роздумує над тим, як би то долучитися до процесу «відтоку мізків».

Те, що Україні не вистачає психологів, помітно неозброєним оком. Явно недостатня кількість витверезників, купа сект, шприци на тротуарах, черги до терапевтів, одно слово, непочатий край роботи, цілком очевидна купа психологічних проблем громадян. Однак держава на роботу психологів достатньо коштів не видає, а самі громадяни швидше підуть до бабки чи до шамана, ніж до психолога. Відтак, щоб стати хорошим психологом і мати хорошу зарплатню - для того потрібно бути ...дуже хорошим психологом.

В житті Юрко Покальчук навряд чи скидався на видатного письменника і відомого перекладача, котрому «за статусом» належить дерти носа. «Пако де Юрко», як його називали друзі і знайомі, був автором перших українських еротичних повістей - і разом з тим другом «шпани» як за місцем проживання, так і в українських колоніях для неповнолітніх. Особисто в мене вже років з 10 на видному місці лежать дві його книги - вірші і маленький збірничок ще менших ессеїв.

У Спілці письменників України Юрія Покальчука колись називали "розкольником". Усе почалося в другій половині 90-х років, коли зі Спілки виокремилася Асоціація українських письменників (АУП). Юрко був її першим президентом. Членами Асоціації керувало не лише бажання писати цікаво й по-новому. Вони прагнули порвати з тоталітарним минулим СПУ, котра виникла свого часу в результаті примусового об'єднання письменників України в підконтрольну тоталітарному режиму організацію. А ще - пожвавити літературний процес в Україні.

«Дядя Юра» - саме так називали відомого українського письменника Юрія Покальчука у Прилуцькій колонії, куди пан Юрій їздив щомісяця. Серед дітей-підлітків він був дуже популярний - його з нетерпінням чекали і зустрічали табуном. Начальник колонії навіть жартував, що це в Юрія такий «пожиттєвий термін». - Ці діти навчили мене бачити зворотній бік місяця, - казав Покальчук. - От ми з вами живемо і бачимо усе, що навколо нас. Але ж є ще й інший світ.