Україну, як каже прогресивна молодь, та й не тільки вона, «глючить і ковбасить». 3 квітня НАТО відмовило країні в приєднанні до ПДЧ. З цього приводу ожили навіть ті, хто зроду не цікавився міжнародними самітами і проблемами світової безпеки. А тим часом якось так випадково співпало, що через день після цього вибрику Північноатлантичного Альянсу святкувала свій піввіковий ювілей «куряча лапка» - символ пацифістів. Збіг не просто цікавий - надзвичайно багатозначний.

 

Школярі на марші

Отже, спочатку про НАТО. Ще перед початком саміту в Бухаресті Віктор Янукович заявив, мовляв, на знак протесту проти натівського курсу проведе по всій країні мітинги. За кілька годин після цієї заяви БЮТ поширив іншу заяву, мовляв, у школах Донеччини представники Партії регіонів збирають «педагогічні наради», тож, як у старі радянські часи, помарширують українські школярі на партійний мітинг дружними колонами.

Так воно і вийшло.

Щоправда, не всі кореспонденти загальноукраїнських інформагентств звертали увагу на вік мітингуючих, тільки відзначали, що, наприклад, у Києві «серед учасників акції велика кількість молоді і людей пенсійного віку». От, мовляв, що об'єднало юнака і пенсіонера - протест проти НАТО.

А от харківський кореспондент УНІАНу таки звернув увагу ще й на вік:

«Неподалік від офісу Партії регіонів, який розміщено за 20 метрів від площі Свободи, збиралися прихильники ПР, більшість з яких молодь у віці 14 - 18 років. Вони отримували великі біло-сині надувні кульки і прямували до місця збору. Один з організаторів акції, оточений молоддю, відмічав їх в списку».

Боюся, що більшість молоді «віком 14 -17 років» попрямували на акції не з нелюбові до якогось там Альянсу, а з примусу вчительки і віковічного бажання чесно прогуляти хоч пару уроків.

Загалом, про молодь теж попіклувалися - мітинги більше скидалися на гала-концерти, ніж на політичну акцію. Софія Ротару, Олег Газманов, «Агата Крісті»...

Тож, можна сказати, молоді пощастило - абсолютно задарма купу російських та українських зірок по всій країні возили. До того ж, крутили в телеефірі цілий день це дійство з перервами на рекламу не тільки «опозиційний» (в сенсі, ахметівський) канал «Україна», але й 5-й «канал чесних новин» Петра Порошенка. Завдяки такій телепропаганді на дійство мала можливість чесно витріщатися ціла країна. Шкода, на Газманова та Ротару особисто мені подивитися не вийшло, а от кілька пісень «Агати Крісті» довелося спостерігати. Думаю, не тільки я помітила, що, як виявилося, голос свій відомі музиканти пропили як мінімум кілька днів тому. А виступати «під фанеру» чи то совість завадила, чи то куряча лапка...

До речі, про курячу лапку. Цей символ миру можна було б спокійно використати українським опозиціонерам для прапорів згаданих мітингів - тоді, принаймні, ці акції набули б хоч якоїсь логіки, і навіть «просвітницької функції». Останнім навіть можна було б виправдати масове заганяння на мітинги школярів та вчителів. Та й пенсіонери б молодість згадали...

Однак організаторам мітингів навіть не спало на думку, що можна мітингувати за мир. Підозрюю, що більшість з них чесно вважають, що «за мир» і «проти військового альянсу» - то є різні речі....

 

День народження символу миру

"Куряча лапка" з'явилася на світ 4 квітня 1958 року у Великобританії під час мітингу за роззброєння.

Її творець, британський графічний дизайнер Джеральд Холтом пізніше розповідав: "Я намалював себе... людину у відчаї... і обвів у коло, що символізує мир",

«Символ досяг піку своєї популярності в 1960-х, коли став емблемою руху проти війни у В'єтнамі і всього, що пов'язано з контркультурою. Він упродовж довгих років використовувався різними рухами: захисниками цивільних прав, прав жінок і сексуальних меншин, захисниками довкілля і супротивниками апартеїду, учасниками рухів за заморожування ядерних програм і проти війни.

Консерватори назвали його знаряддям лівих ("слід американської курки" тощо), проте політична спрямованість символу не надається до простої класифікації. У радянські часи він був незмінним символом опору в таких містах, як Прага і Берлін.

Використовувався він і в комерційних цілях. Зокрема, 1999 року американська поштова служба зобразила його на марці.

Символ миру домігся успіху суперзірки завдяки своїй простоті та функціональності, зазначив Кен Колсбан, співавтор нової книги "Мир: біографія символу" (Peace: The Biography of а Symbol). Символ можна відтворити кількома мазками, навіть за цілковитої відсутності художніх здібностей, зазначає він. Більш того, символ ніколи не використовувався як торгова марка, хоча компанія з виробництва взуття якось намагалася це зробити, а це означає, що ним може скористатися будь-хто, кому імпонує мир.

Мир ніколи не виходить з моди, але за 50 років свого існування творіння Холтома стало таким впізнаваним, тиражованим і, водночас, комерціалізованим, що виникло питання, яке часто ставили в 60-х: "Символ миру продався чи він все ще актуальний, друже?"»

(The Washington Post)

 

Питання надзвичайно цікаве, думаю, воно набагато більше підходило б для лозунгів мітингу, ніж якесь там «НАТО - нет!».

Бо наразі не те що школярі, а й прихильники та неприхильники пронатівського курсу не дуже добре розуміють, за що та проти чого воюють.

 

Куди йдемо?

НАТО справді колись створювався як оборонний союз. Зараз суть його існування звелася більше до символічно-політичних речей, та й ті ледве тримаються. Подражнити Росію Альянс може, а от врятувати від терактів - навряд. У військових операціях альянсу (всіх!) Україна і так давним-дано бере участь. Що втім, не дивно - лізти поперед батька в пекло - давня українська традиція.

Однак захисники пронатівського курсу наголошують на зовсім інших властивостях, які вони приписують НАТО. Ну добре, Лєх Качинський може собі дозволити сказати, що «НАТО - територія свободи». (Напевне, СРСР саме тому й просився до Альянсу у 1949 та 1954-му роках - свободи прагнув).

Але коли пан В'ячеслав Кириленко починає розповідати, що «НАТО - це демократія і добробут», то трошки очі починають на лоба лізти, оскільки вкрай незрозуміло, у який спосіб вступ до НАТО має сприяти добробуту. Це мається на увазі, що прийде багато вояків, приймуть нам закони, які нас захищатимуть і візьмуть на приціл кожного хабарника?

"Країни НАТО - це країни, де панує свобода, безпека і добробут, і ми докладемо всі зусилля, щоб Україна увійшла до числа цих країн", - заявив Кириленко.

(УНІАН)

Тут не треба бути пенсіонером-антинатівцем, щоб зрозуміти, що пан Кириленко плутає причину з наслідком. В країнах НАТО не тому добробут і свобода, що вони є членами Альянсу. Це їх до Альянсу взяли тому, що у них добробут і безпека. До речі, країни, у яких є прикордонні конфлікти, до НАТО не беруть - нехай самі зі своїми проблемами розбираються.

От Анатолій Гриценко - той розтовкмачує суть організації уважніше. Мовляв, перед вступом Альянс змусить українську владу провести купу реформ, після яких в країні не лишиться жодного корупціонера і буде багато хороших законів, тому нам буде жити краще. Однак кому-кому, а Гриценку мало би бути зрозуміло: хороших законів у нас і так багато, але виконувати їх жодне НАТО українських чиновників не примусить. Та й корупціонера українського теж жодним Альянсом не злякаєш.

Та й саме НАТО, до речі, теж вже на ладан дихає - частина його країн-учасниць починають вперто відмовлятися посилати своїх вояків туди, де Макар телят не пас, і вже кілька років поспіль ставлять цим під питання доцільність цієї організації.

Натомість Росію НАТО досі дратує справно. Однак, будемо сподіватися, що відстоювати свої інтереси перед східним сусідом Україна скоро навчиться і без НАТО. Цьому мало би сприяти одне з нещодавніх кадрових призначень президента, яке вже другий тиждень поспіль відверто тішить українську молодь, незалежно від її ставлення до НАТО. Йдеться про нового спічрайтера глави держави - Юрія Лисенка, більш відомого як поет Юрко Позаяк.

Відразу після оголошення указу Ющенка преса миттєво витягнула на світ божий відомого, але трошки призабутого вірша вказаного поета:

 

ДУМА ПРО СЛОНИКА

Слоника замучили

Кляті москалі,

Похилився слоник

Хоботом к землі:

 

"Прощавай же, Україно,

Ти ж мій рідний краю!

Безневинно молоденький

Слоник помирає!

Гей! Гей!"

 

Відтак є надія, що і без НАТО Україна тепер буде захищати свої інтереси на Сході трошки жвавіше - зрозуміло, виключно мирним шляхом.