Геніальний. Божевільний. Незрівнянний.

В житті Неша було і є стільки загадок, що вони спокійно могли б служити сюжетом для справжнісінької фантастики. Адже він дійсно не просто геній, а абсолютно унікальний учений, який обігнав свій час чорт зна на скільки років. У науковому світі знають, що Нешу дали Нобелівську премію за одну з найпростіших його робіт, тому що багато хто з теорій Джона на даний момент просто недоступний розумінню. Він ніколи не користувався працями попередників. Більшість своїх теорій він створював буквально на голому місці, не використовуючи вже напрацьовану теоретичну базу...

 

У світі немає нічого, що можна знати напевно. Це єдине, що я  знаю напевно.

Джон Форбс Неш молодший, американський математик, що працює в області теорії ігор та диференціальної геометрії.

Лауреат Нобелівської премії з економіки 1994 року разом з Райнхардом Зелтеном і Джоном Харсані.

Неш Джон Форбс народився 13 червня 1928 р. у містечку Блу-Ефільді (штат Західна Віргінія) в суворій протестантській родині. Батько працював інженером в компанії Appalachian Electric Power, мати до заміжжя встигла 10 років пропрацювати шкільною вчителькою. У школі вчився середньо, а математику взагалі не любив - у школі її викладали нудно. Коли Нешу було 14, до його рук потрапила книга Еріка Т. Белла "Великі математики". "Прочитавши цю книгу, я зумів сам, без сторонньої допомоги, довести малу теорему Ферма" - пише Неш у своїй автобіографії. Так його математичний геній заявив про себе.

Потім - навчання в Політехнічному інституті Карнегі (нині приватний Університет Карнегі-Меллона), де Неш пробував вивчати хімію, слухав курс міжнародної економіки і потім остаточно вирішив зайнятися математикою. У 1948 році, закінчивши інститут з двома дипломами - бакалавра і магістра - він вступив до Принстонського університет. Інститутський викладач Неша Річард Даффін забезпечив його одним з найлаконічніших рекомендаційних листів. У ньому був лише один рядок: "Ця людина - геній!"

У Принстоні Джон Неш почув про теорію ігор, в ту пору тільки представлену Нейманом і Моргенштейном. Теорія ігор вразила його уяву, та так, що, маючи всього 20 років, Джон Неш зумів створити основи наукового методу, що зіграв величезну роль у розвитку світової економіки. У 1949 році 21-річний учений написав дисертацію про теорію ігор. Сорок п'ять років опісля він отримав за цю роботу Нобелівську премію з економіки. Внесок Неша описали так: за фундаментальний аналіз рівноваги в теорії некооперативних ігор.

Теорія ігор - це математичний метод вивчення стратегій, що дозволяють перемогти в якійсь грі. Спочатку математики зацікавилися такими іграми, як хрестики-нулики і шахи, стратегію яких аналізувати відносно просто, оскільки це так звані ігри з повною інформацією - кожен гравець знає, в якому становищі знаходиться його супротивник. Потім увагу дослідників привернули "ігри з неповною інформацією" (наприклад, покер), де гравцям не відомо, які засоби має в своєму розпорядженні супротивник. Проаналізувавши покер і решту ігор цього класу, математики спробували застосувати математичний аналіз до ігор "глобального масштабу" - воєн, економіки і навіть до звичайних розлучень. В кожному випадку йдеться про двох чи більше учасниках, котрі ведуть боротьбу за гроші, за шматок землі чи взагалі будь-які інтереси. Кожна із сторін має свою мету і використовує власну стратегію, розроблену з урахуванням уявлень цієї сторони про супротивника, про його можливості і особливості мислення. Таким чином, теорія ігор - це математика з елементами психології.

Нейман і Моргенштейн займалися так званими іграми з нульовою сумою, в яких перемога однієї сторони неминуче означає поразку іншої. У 1950 - 1953 роках Неш опублікував чотири без перебільшення революційні роботи, в яких представив глибокий аналіз "ігор з нульовою сумою" - особливого класу ігор, в яких всі учасники або виграють, або терплять поразку. Прикладом такої гри можуть стати переговори про збільшення зарплати між профспілкою і керівництвом компанії. Ця ситуація може завершитися або тривалим страйком, в якому постраждають обидві сторони, або досягненням взаємовигідної угоди. Неш зумів розгледіти нове обличчя конкуренції, змоделювавши ситуацію, що згодом отримала назву "Рівновага за Нешем" або "некооперативна рівновага", при якій обидві сторони використовують ідеальну стратегію, що і приводить до створення стійкої рівноваги. Гравцям вигідно зберігати цю рівновагу, оскільки будь-яка зміна тільки погіршить їх становище.

У 1951 році Джон Неш став працювати в Массачусетському Технологічному інституті в Кембриджі. Колеги його особливо не любили, оскільки він був дуже егоїстичний, зухвалий та дивакуватий, проте ставилися до нього терпляче, адже його математичні здобутки уже тоді були блискучими.

Там у Джона зав'язалися близькі стосунки з Елеанор Стієр, яка незабаром вже чекала від нього дитину. Так Неш став батьком, проте він відмовився дати своє ім'я дитині для запису у свідоцтві про народження, а також відмовився надавати яку-небудь фінансову підтримку.

У 1950-х роках Неш уже був знаменитий. Він співпрацював з корпорацією RAND, що займається аналітичними та стратегічними розробками, в якій працювали провідні американські учені. Там, знову-таки завдяки своїм дослідженням в області теорії ігор, Неш став одним з провідних фахівців в області ведення "холодної війни".

Незабаром Джон Неш зустрів Алісію Лард і в 1957 р. вони одружилися. У липні 1958 р. журнал Fortune назвав Неша зіркою Америки в "новій математиці".

Здавалося б, все йшло чудово, Алісія чекала дитину, а Неш в 30 років повинен був стати одним з наймолодших професорів - вже Принстона. Проте на повідомлення про це математик прореагував абсолютно не так, як того чекали ті, що оточують. «Я не можу зайняти цей пост», - сказав він, - «мене чекає трон імператора Антарктики». Неш почав носитися з ідеєю, що в газетах час від часу з'являються зашифровані повідомлення від жителів іншої галактики, розшифрувати які може тільки він.

Спочатку Алісія намагалася приховати все це від друзів і колег, бажаючи врятувати кар'єру Неша. Проте через декілька місяців його абсолютно божевільної поведінки, Алісія насильно помістила чоловіка в приватну психіатричну клініку в передмісті Бостона, Mclean Hospital, де йому поставили діагноз "параноїдальна шизофренія". Після виписки він раптово вирішив виїхати до Європи. Алісія залишила свого новонародженого сина своїй матері і поїхала за чоловіком і повернула його до Америки. Після повернення вони влаштувалися в Принстоні, де Алісія знайшла роботу. Але хвороба Неша прогресувала: він постійно чогось боявся, говорив про себе в третій особі, писав безглузді поштові картки, дзвонив колишнім колегам. Вони терпляче вислуховували його нескінченні міркування про нумерологію і стан політичних справ в світі.

Погіршення стану чоловіка все сильніше пригнічувало Алісію. У 1959 році він остаточно позбувся роботи. У січні 1961 року Алісія, мати Джона і його сестра Марта таки прийняли важке рішення: помістити Джона в Trenton State Hospital у Нью Джерсі, де Джон пройшов курс інсулінової терапії - жорстке і ризиковане лікування, 5 днів в тиждень протягом півтора місяця. Після виписки колеги Неша з Принстона вирішили йому допомогти, запропонувавши йому роботу дослідника, проте Джон знову чомусь поїхав до Європи, але цього разу один. Додому він відправляв тільки загадкові листи. У 1962 році, після 3 років сум'яття, Алісія розвелася з Джоном. Вона виростила сина сама. Пізніше виявилося, що у нього теж шизофренія.

Не зважаючи ні на що колеги-математики продовжували допомагати Нешу - вони дали йому роботу в Університеті і влаштували зустріч з психіатром, котрий виписав анти-психотропні ліки. Стан Неша покращав, і він став проводити час з Елеонорою і своїм першим сином Джоном Девідом. "Це було дуже обнадійливий час, - згадує сестра Джона Марта. - Він був майже здоровий. Але потім все знову змінилося". Джон перестав приймати ліки, побоюючись ефекту, який вони можуть зробити на розумову активність і симптоми шизофренії знову повернулися.

У 1970 р. Алісія Неш, будучи впевненою, що вона зробила помилку, залишивши чоловіка, прийняла його знов, тепер уже як пенсіонера, це, можливо, і врятувало його від бездомності. У подальші роки Неш продовжував ходити в Принстон, гуляючи кампусом і записуючи на дошках дивні формули. Студенти прозвали його "Фантомом".

Згодом, у 1980 році Нешу стало помітно краще - симптоми майже щезли і він став більш залученим у навколишнє життя. Хвороба, до здивування лікарів, стала відступати. Точніше, Неш став вчитися не звертати на неї уваги і знов зайнявся математикою. "Зараз я мислю цілком розсудливо, як всякий учений, - пише Неш в своїй автобіографії. - Не скажу, що це викликає у мене радість, яку відчуває всякий, хто видужує від фізичної недуги. Здорове мислення обмежує уявлення людини про його зв'язок з космосом".

Так Неш, провівши майже три десятки років в психіатричних клініках, звідки він періодично тікав, в якийсь момент абсолютно незрозумілим і таємничим чином практично повністю вилікувався. Йому вже не потрібні були клініки, він став вести абсолютно нормальний спосіб. Як це відбулося - не знає ніхто. Вважається, що йому все-таки неправильно поставили діагноз, проте всі медики, котрі лікували Неша, приходили до висновку, що він - закінчений шизофренік. І це багато раз підтверджував сам Неш, здійснюючи неймовірно дивні та ексцентричні вчинки і набридаючи довколишнім своєю ідеєю про всі ці інопланетні послання.

На початку 1990-х Неш поступово став повертатися в реальний світ. Його висловлювання знову набули логіки. Він почав оперувати осмисленими математичними виразами. Почав вчитися працювати з комп'ютером і подружився з деякими студентами. Лікарі пояснювали цю дивовижну ремісію віковими змінами його організму. Сам Неш говорить, що він видужав, тому що навчився відокремлювати ілюзію від реального світу.

У 1994 р., у віці 66 років, Джон Неш отримав Нобелівську Премію за свою роботу з теорії ігор. У 2001 році, через 38 років після розлучення, Джон і Алісія знов одружилися. Неш повернувся в свій офіс в Принстоні.

Зараз від Неша не чекають грандіозних відкриттів. Здається, це вже неважливо, оскільки він встиг зробити дві найважливіші речі в житті: став визнаним генієм в молодості і переміг невиліковну хворобу в старості.

 

2001 року Рон Говард зняв про життя Джона Неша драму «A Beautiful Mind» із Расселом Кроу у головній ролі за однойменною книгою Сільвії Назар. Фільм вийшов дуже хороший, хоч і з легким нальотом злегка дратівливої голлівудської глазурі (особливо у фіналі). Ходять чутки, що сценарієм цієї картини дуже цікавився Том Круз, який збирався грати в ній головну роль, проте "улюбленець Америки" з якихось причин втратив інтерес до цього фільму, і Говард запропонував цю роль Расселу Кроу, який на той момент ще не був знаменитістю і оскарним лауреатом. Джон Неш був присутній на зйомках фільму і, як каже Кроу, вразив його особисто рухами рук, котрі він так намагався скопіювати перед камерою. Куратором фільму з математичної частини став професор Барнардського коледжу Дейв Байер - саме його рукою Расселл Кроу «виводить» на дошці мудровані формули.

Того ж таки 2001 року фільм отримав 4 Оскари, у тому числі як і найкращий фільм року.