Від редакції:

Хочеш миру - готуйся до війни. У випадку України - війна вже почалася. Тому кожен громадянин повинен вміти стріляти, чистити зброю і знати основи тактичної медицини. 10 років - цілком пристойний вік, щоб починати вчитися цим нехитрим вмінням...

 

Дощ, болото та дисципліна - у таких умовах два тижні курсанти з цілої України вчилися воювати та виживати. Військово-патріотичний вишкільний табір «Карпатський легіон» та всеукраїнський вишкіл УНСО зібрали на Богородчанщині сильних духом людей.

«Галицький кореспондент» на декілька годин також приєднався до табору.

Замість міста і Фейсбука

 

Вишкільний табір у селі Луквиця проходив з 18 до 31 липня. У ньому взяли участь не тільки прикарпатці, а й курсанти з цілої України віком від 10 років. До учасників були чималі вимоги. Хочеш у табір, то маєш мати зі собою відповідне спорядження, привести у порядок документи, а головне - бути впевненим та розуміти, що і для чого робиш.

Керівник Івано-Франківської обласної організації УНСО Ігор Жовтуля починає розповідати про цьогорічний вишкіл із програми. Каже, що вона велика. Зокрема, є військова підготовка, яка ділиться на тактичну, стрілецьку, вогневу, мінно-підривну. Також є військова медицина, інженерна підготовка, топографія, альпінізм, рукопашний бій тощо. Вчитися виживати цього року приїхало близько ста курсантів. «Ми готові брати людей, які бачать більше, ніж місто і Фейсбук. Приїхавши сюди, вони розуміють, що можна робити щось по-іншому, бо життя насправді інше», - сказав Жовтуля.

 

Організувати такий вишкіл нелегко - потрібно багато часу і зусиль. «Багатьом людям, зокрема, і владі, ця тема стає менш цікавою», - зазначає пан Ігор. Мовляв, мало хто розуміє, що молодь потрібно правильно виховувати. Бо якщо хлопці і дівчата, наприклад, потраплять на війну, то мають бути підготовані. Але є люди, які допомагають організаторам. Частково це місцева влада, бізнесмени, батьки та громадські організації.

Стрес, стрес, стрес...

 

Керівник програми «Карпатський легіон» Сергій Демчук зазначає, що її створювали колись, щоб влаштувати курсантам стресові умови різного рівня. Наприклад, до одного стресу група адаптується за три години. Тому потім створюється штучний стрес із другого боку, з третього. Так постійно накладається одне на інше. І курсанти у такій ситуації вчаться мислити холоднокровно і контролювати емоції.

«Так сталося, що до нас потрапляють тільки мотивовані люди», - наголошує Демчук. Відбору у табір немає, але майбутні курсанти мають переконати керівників, що їм це потрібно.

Людям, які вперше приїхали на вишкіл, варто навчитися дисципліни й організованості. Табір, насамперед, має військову спрямованість, тому часто, за словами Ігоря Жовтулі, новачкам буває важко. Проте, зазвичай, за декілька днів всі втягуються і працюють над собою.

Дисципліна - понад усе

 

Курсанти поділені на різні групи. Вони ходять на заняття, які також між собою розділені. Наприклад, одне навчання проходять від 10 до 12 години, наступне - від 12 до 14. Потім обід і трохи часу на відпочинок, після чого - знову за навчання.

«Інформація подається дуже грамотно і систематизовано. Фізично буває важко, бо не всі підготовані», - каже Жовтуля. Мовляв, з кожним роком доводиться знижувати вікову планку, бо зі старшими часто вже пізно працювати. Наприклад, якщо людина до 40 чи 20 років виховувалася на сумнівних цінностях, як-от любов до грошей, Інтернет, випивка, дискотеки, то її важко «видерти з того світу». А якщо ще й кинути у польові умови, то вона зламається.

У таборі - суворі правила. Заборонене куріння й алкоголь. Якщо хтось відчує запах чи щось помітить, учасника виженуть без права на повернення. «Без дозволу все не можна. Ми забираємо телефони і раз на день дозволяємо телефонувати додому. Зараз курсанти сплять у наметах. Наступні етапи передбачають проживання у будь-яких умовах, але для цього потрібно добре підготуватися. Немає такого, що хтось не витримує. Якщо людина була не готова, то наставники допомагають і підтримують», - пояснює керівник «Легіону».

Учасники заступають у наряди по кухні і на варту, де буває важко, бо вночі прохолодно і часто падає дощ. За дрібні порушення курсантів карають додатковими фізичними навантаженнями, нарядами чи «буками». Але влаштовують у таборі й розваги. Наприклад, теренові ігри та співи біля вогнища.

Рибна зупа та каша

 

У таборі обладнали душ та крани для миття рук і посуду. Також є кухня, на якій Оксана Верещук готує курсантам сніданок, обід та вечерю. Жінка приїжджає на вишкіл уже четвертий рік. Каже, що дуже любить дітей і тутешню атмосферу. «Раніше варили все на відкритому вогні, а тепер у таких собі пічках, - розповідає пані Оксана. - Приготували сніданок - одразу беремось за обід, а потім - за вечерю».

На кухні жінка порається не сама - допомагають і хлопці, і дівчата. Їжу готують різноманітну. Наприклад, вранці готували вівсянку зі згущеним молоком та родзинками, солодкий сир, печиво і чай. На обід курсантів чекає рибна зупа та каша...

Зараз - сезон грибів, тому наставники ходять у ліс і збирають їх. Але готують тільки для себе, і то на окремій кухні. Дітей на «тихе полювання» не пускають, та й часу у них немає через заняття.

 

Навідуються у набір і представники Івано-Франківської регіональної лабораторії держпродспоживслужби. Вони приїхали, щоб перевірити воду, змиви на кухні та харчі. Вперше брали воду на аналіз ще перед заїздом і переконалися, що показники у межах норми.

Повернутись наступного разу

 

Вікторія на позивний «Вишня» приїхала у Луквицю з Коломиї. Для неї це вже не перший табір. Дівчина розповідає, що її батько працює в «Легіоні», тому наважилась і сама. Каже, що отримала багато знань. Зокрема, як стріляти і розбирати зброю. Та найбільше курсантці сподобались уроки з медицини, бо на них вчать рятувати людей. А найменше - ранкові зарядки. У наметі їй живеться непогано, але через дощі трохи дискомфортно.

 

У таборі також був іменинник. Данилові з Івано-Франківська виповнилося 13 років. Свій день народження він провів разом із друзями. Урочистого святкування не було, але курсанти його вітали та підкидали вгору на руках.

Незважаючи на юний вік, хлопець каже, що приїхав сюди, бо вдома нудно. «Батьки також сказали, що нема чого сидіти за комп'ютером», - розповідає Данило. З мамою і татом він розмовляв нещодавно і сказав їм, що сумує. Але так швидко додому їхати не хоче. Ба більше, планує повертатись у «Легіон» і впродовж наступних років.

Автор: Людмила Оленюк

Джерело: Галицький Кореспондент