«Є такий закон, -

сказав мені згодом маленький принц.

- Причепурився сам уранці, причепури

гарненько і свою планету.

...Ця праця дуже нудна, але зовсім легка».

Антуан де Сент-Екзюпері,

«Маленький принц»

Громадяни України на п'ятому році війни починають розуміти: Незалежність - це не завжди зручно і не завжди комфортно. Більше того - Незалежність не дають, і жодна інша людина незалежним вас зробити не зможе. Це тільки ваша самостійна праця, котру за вас ніхто не зробить.

 

Більше того, Незалежність - це майже завжди в тому чи іншому сенсі втрата комфорту і необхідність починати з нуля те, що залежна людина отримує разом зі своєю залежністю. Найбільше це схоже на обряд, котрий з давніх-давен називався ініціацією - випробування, котре часто супроводжувалося не тільки незручностями, а й фізичним болем чи ризиком смерті.

Щоправда, в наш час переважно ціна Незалежності є меншою - але теж чималою.

Переходячи на власний хліб, ви злізаєте з батьківської шиї - і тим відмовляєтеся від цілої купи батьківських бонусів, натомість отримуєте владу над своїм життям.

Адже хто опікується людиною - той і має право на владу над її життям.

Зовсім не факт, що ви цієї владою будете розпоряджатися краще. Швидше за все, що на початках - набагато гірше. Але якщо не почнете - то і не навчитеся.

Це майже те ж саме, що й влада над своїм міністерством фінансів, тобто кишеньковими грошима: можна розтринькати всі відразу, а можна рівномірно розподілити, щоб вистачило прожити до наступної стипендії чи зарплатні. Звісно, батьки можуть порахувати, скільки вам потрібно на день витратити, і розподілити набагато ліпше - але це будуть їхні розрахунки, а не ваші!

Частенько трапляються випадки, коли людина хоче схитрувати: зробити так, щоб батьки нею і далі опікувалися, як дитиною, а владу над собою хоче забрати собі, як вже доросла. Іншими словами, як казала відома літературна героїня, «не вчіть мене жити, ліпше допоможіть матеріально».

Але фокус в тому,  що якщо не навчитеся себе забезпечувати - то самостійною людиною ви не будете, а так і будете малою вередою, котра навчилася витрушувати з батьків допомогу. Та ще й переважно невдячною вередою - оскільки ціну грошей може зрозуміти той, хто їх заробляє, а от тим, хто їх отримує безкоштовно, це розуміння дається набагато тяжче.

Окрім суто заробітків, у Незалежності є ще один бік, для багатьох - несподіваний. Необхідно за собою прибирати, себе одягати, себе годувати, у випадку хвороби - себе доглядати. Причепурився сам - причепури свою планету. Особливо добре це розуміють люди, котрих доля закидає в чужі землі, де треба починати все з нуля. Більше того - потрібно шукати друзів, котрі тобі допоможуть, якщо буде необхідність, і котрим допоможеш ти. Для незалежної людини дружня підтримка - суттєва річ, як би дивно то не звучало. Разом з тим, потрібно шукати таких друзів, котрі би не стали вам татусями-мамусями, і не перебрали би на свої плечі обов'язки вашої голови. Такий от хиткий баланс - не сумуйте, в міжнародній політиці його досягти не менш проблемно, ніж в дружбі. Але декотрим таки вдається.

Окрім друзів, зазвичай свобода приносить і бажання влаштувати особисте життя - а в когось саме з цього питання прагнення свободи і починається. На щастя, дві господині на одній кухні чи два господарі в одному домі тяжко вживаються - про то ще Нечуй-Левицький писав. Якби не це - то багато Лаврінів з Мотрями так би й сиділи в батьків на шиї. А тут хочеш чи не хочеш - треба злазити, свого дому хочеться.

І тут, знову ж таки, частенько багатьом хочеться схитрувати - перекласти на когось одного з пари обов'язки тата-мами, на іншого - вередливої дитини. Але рано чи пізно життя наштовхує на думку про баланс рівноправних стосунків (інколи наштовхує з прискоренням і методом «фейсом об тейбл»). Тут все десь так само, як і з демократією - структура рівноправних стосунків недосконала, але нічого ліпшого людство ще не придумало. Всі інші варіанти рано чи пізно дають масу тяжких побічних ефектів - від суто психологічних негараздів до  цілої плеяди психосоматичних захворювань.

Ще одна халепа Незалежності - в тому, що її неможливо прищепити зовні. Як би батьки не  піклувалися про свою квіточку, як би не берегли її від стресів і як би не закидали правильними книгами чи ідеями - ніц не допоможе. Єдине, що вони можуть зробити - це показати власний приклад, створити  помірно стресове середовище і не намагатися пройти уроки ініціації замість своєї дитини. На цьому перелік їхніх можливостей закінчується. Тому якщо ви вже підготувати перелік претензій до батьків - викиньте і забудьте. Можете хіба подякувати, що вони вас народили. У відсутності ВАШОЇ незалежності ЇХНЬОЇ провини немає.

Але в цій халепі є ще й добра новина - якщо дитині пощастило вродитися з незалежним характером, то що би батьки не робили, щоб той характер притлумити - ніц їм не допоможе. Таку дитину хіба вбити можна, але впокорити - ні. Це, звісно, теж приносить власникові чи власниці характеру певні неприємності - але такі люди для своєї незалежності читання цієї статті не потребують. : )

Якщо ж вам з народження шаленого прагнення до незалежності не дісталося, а дісталося помірне - тоді його треба виховувати самим. Окрім самовиховання і копняків від Долі - ніц більше не допоможе. Якщо ж ви самі вже доросли до ролі батьків - і піддивляєтеся цю статтю з надією побачити шпаргалку з секретами виховання незалежної дитини, то можемо вам порадити: плюньте й забудьте. Власний приклад і помірно-стресове середовище. Ну і повага до дитини та пошук мотивації теж бажані - але це має бути і повага до її права на помірні навантаження та на те, щоб самостійно робити свої домашні завдання.

Мабуть чи не найліпше описав образ незалежної людини мешканець Чикаго Дорж Бату - у розмові з Франческою, героїнею його книги «Франческа. Повелителька траєкторій», у своєму Фейсбуку. Подаємо скорочену версію розмови - повну мусите пошукати самостійно. : )

 

«- Франческо, скажи мені, будь ласка, mia ragazza, з чим в тебе асоціюється незалежність?

...Дівчина була на рік молодша за Україну, і мені просто було цікаво, як сприймає свободу і незалежність людина, котра усього 9 років тому свідомо обрала повну автономію на противагу повній хоча і забезпеченій залежності від батьків.

- Жерти дуже хотілось. - зізналась Франческа. - Розумієш, заробляла я тоді небагато, бо на повний робочий день працювати не виходило через навчання. Усі кошти йшли на квартиру, газ і світло. На бензин автівці, котра холєра, ламалась більше, аніж їздила. Тож з їжею особливо не розженешся, - зітхнула сицилійка.

- Що ж ти їла, дівчино?

- Бувало, що й нічого. - Франческа зняла окуляри і прикрила очі. - Бувало прийдеш з роботи, завариш сублімованої локшини...

- Так, не солодко тобі було. - співчутливо сказав я.

- Як раз солодко! - засміялась раптом Франческа, - А бувало так, що й локшини не було! Приходиш додому, води нап‘єшся з цукром, і спати! Але потім зарплата! Маленька, але своя. І ти вже не витрачаєш гроші бездумно, а розтягуєш.

- ОК, свобода тоді для тебе, це голод. А ще з чим?

- Зимно було. Перша зима була жахливою. З дитячих шмоток я виросла, нових у батьків не просила і не приймала, а грошей було мало. Тож всю зиму проходила у спортивній куртці, котру мені подруга дала. І у кедах.

- Ось, чому ти ненавидиш кеди! - збагнув я. Взуття в неї було стільки, скільки пересічна людина і осягнути не зможе. Але кеди чомусь Франчессіна люто ненавиділа.

- Джорджіо, а ще постійно хотілось спати. І втома! - тихо додала Франческа. - Я ходила на роботу після занять, а потім приходила і робила проекти, готувалась до семінарів.

- А вихідні?

- Які вихідні, caro mio? Я суботу і неділю ковбасила майже повну зміну. А потім йшла до батьків, і ще їм допомагала.

- Ну вони хоч тебе годували?!

- Ну коли як! - знову засміялась дівчина - Я намагалась не кидатись на їжу, як голодна кішка, бо не хотіла показувати батькам, що мені скрутно.

- Чому?

- Ну Джорджіо, ти дурник! Ну якщо би я скаржилася, як я б виглядала? Батьки б мені печінку з‘їли: «А ми тобі говорили!», «А от бачиш, як воно?!»...

- Ну слухай, а чи варто отак було голодувати, мерзнути, працювати по ночах і вчитись? В тебе ж заможні батьки! Ти б горя не знала! - Франческа круглими, як лохина, очима подивилась на мене і тихо промовила:

- Краще холод, голод і багато роботи. Але ти тоді знаєш, що все у твоїх руках, і ти сам вирішуєш, як тобі жити, і ніхто тобі не вказує, що ти маєш робити, а що ні.»

 

Dorje Batuu