«Є такий закон, -
сказав мені згодом маленький принц.
- Причепурився сам уранці, причепури
гарненько і свою планету.
...Ця праця дуже нудна, але зовсім легка».
Антуан
де Сент-Екзюпері,
«Маленький
принц»
Громадяни
України на п'ятому році війни починають розуміти: Незалежність - це не завжди
зручно і не завжди комфортно. Більше того - Незалежність не дають, і жодна інша
людина незалежним вас зробити не зможе. Це тільки ваша самостійна праця, котру
за вас ніхто не зробить.
Більше
того, Незалежність - це майже завжди в тому чи іншому сенсі втрата комфорту і
необхідність починати з нуля те, що залежна людина отримує разом зі своєю
залежністю. Найбільше це схоже на обряд, котрий з давніх-давен називався
ініціацією - випробування, котре часто супроводжувалося не тільки
незручностями, а й фізичним болем чи ризиком смерті.
Щоправда,
в наш час переважно ціна Незалежності є меншою - але теж чималою.
Переходячи
на власний хліб, ви злізаєте з батьківської шиї - і тим відмовляєтеся від цілої
купи батьківських бонусів, натомість отримуєте владу над своїм життям.
Адже
хто опікується людиною - той і має право на владу над її життям.
Зовсім
не факт, що ви цієї владою будете розпоряджатися краще. Швидше за все, що на
початках - набагато гірше. Але якщо не почнете - то і не навчитеся.
Це майже
те ж саме, що й влада над своїм міністерством фінансів, тобто кишеньковими
грошима: можна розтринькати всі відразу, а можна рівномірно розподілити, щоб
вистачило прожити до наступної стипендії чи зарплатні. Звісно, батьки можуть
порахувати, скільки вам потрібно на день витратити, і розподілити набагато
ліпше - але це будуть їхні розрахунки, а не ваші!
Частенько
трапляються випадки, коли людина хоче схитрувати: зробити так, щоб батьки нею і
далі опікувалися, як дитиною, а владу над собою хоче забрати собі, як вже
доросла. Іншими словами, як казала відома літературна героїня, «не вчіть мене
жити, ліпше допоможіть матеріально».
Але
фокус в тому, що якщо не навчитеся себе
забезпечувати - то самостійною людиною ви не будете, а так і будете малою
вередою, котра навчилася витрушувати з батьків допомогу. Та ще й переважно
невдячною вередою - оскільки ціну грошей може зрозуміти той, хто їх заробляє, а
от тим, хто їх отримує безкоштовно, це розуміння дається набагато тяжче.
Окрім
суто заробітків, у Незалежності є ще один бік, для багатьох - несподіваний.
Необхідно за собою прибирати, себе одягати, себе годувати, у випадку хвороби -
себе доглядати. Причепурився сам - причепури свою планету. Особливо добре це
розуміють люди, котрих доля закидає в чужі землі, де треба починати все з нуля.
Більше того - потрібно шукати друзів, котрі тобі допоможуть, якщо буде
необхідність, і котрим допоможеш ти. Для незалежної людини дружня підтримка -
суттєва річ, як би дивно то не звучало. Разом з тим, потрібно шукати таких
друзів, котрі би не стали вам татусями-мамусями, і не перебрали би на свої
плечі обов'язки вашої голови. Такий от хиткий баланс - не сумуйте, в
міжнародній політиці його досягти не менш проблемно, ніж в дружбі. Але декотрим
таки вдається.
Окрім
друзів, зазвичай свобода приносить і бажання влаштувати особисте життя - а в
когось саме з цього питання прагнення свободи і починається. На щастя, дві
господині на одній кухні чи два господарі в одному домі тяжко вживаються - про
то ще Нечуй-Левицький писав. Якби не це - то багато Лаврінів з Мотрями так би й
сиділи в батьків на шиї. А тут хочеш чи не хочеш - треба злазити, свого дому
хочеться.
І тут,
знову ж таки, частенько багатьом хочеться схитрувати - перекласти на когось
одного з пари обов'язки тата-мами, на іншого - вередливої дитини. Але рано чи
пізно життя наштовхує на думку про баланс рівноправних стосунків (інколи
наштовхує з прискоренням і методом «фейсом об тейбл»). Тут все десь так
само, як і з демократією - структура рівноправних стосунків недосконала, але
нічого ліпшого людство ще не придумало. Всі інші варіанти рано чи пізно
дають масу тяжких побічних ефектів - від суто психологічних негараздів до цілої плеяди психосоматичних захворювань.
| |
Ще одна
халепа Незалежності - в тому, що її неможливо прищепити зовні. Як би батьки
не піклувалися про свою квіточку, як би
не берегли її від стресів і як би не закидали правильними книгами чи ідеями -
ніц не допоможе. Єдине, що вони можуть зробити - це показати власний приклад,
створити помірно стресове середовище і
не намагатися пройти уроки ініціації замість своєї дитини. На цьому перелік
їхніх можливостей закінчується. Тому якщо ви вже підготувати перелік претензій
до батьків - викиньте і забудьте. Можете хіба подякувати, що вони вас народили.
У відсутності ВАШОЇ незалежності ЇХНЬОЇ провини немає.
Але в
цій халепі є ще й добра новина - якщо дитині пощастило вродитися з незалежним
характером, то що би батьки не робили, щоб той характер притлумити - ніц їм не
допоможе. Таку дитину хіба вбити можна, але впокорити - ні. Це, звісно, теж
приносить власникові чи власниці характеру певні неприємності - але такі люди
для своєї незалежності читання цієї статті не потребують. : )
Якщо ж
вам з народження шаленого прагнення до незалежності не дісталося, а дісталося
помірне - тоді його треба виховувати самим. Окрім самовиховання і копняків
від Долі - ніц більше не допоможе. Якщо ж ви самі вже доросли до ролі
батьків - і піддивляєтеся цю статтю з надією побачити шпаргалку з секретами
виховання незалежної дитини, то можемо вам порадити: плюньте й забудьте.
Власний приклад і помірно-стресове середовище. Ну і повага до дитини та пошук
мотивації теж бажані - але це має бути і повага до її права на помірні
навантаження та на те, щоб самостійно робити свої домашні завдання.
Мабуть
чи не найліпше описав образ незалежної людини мешканець Чикаго Дорж Бату - у
розмові з Франческою, героїнею його книги «Франческа. Повелителька траєкторій»,
у своєму Фейсбуку. Подаємо скорочену версію розмови - повну мусите пошукати самостійно.
: )
«-
Франческо, скажи мені, будь ласка, mia ragazza, з чим в тебе асоціюється
незалежність?
...Дівчина
була на рік молодша за Україну, і мені просто було цікаво, як сприймає свободу
і незалежність людина, котра усього 9 років тому свідомо обрала повну автономію
на противагу повній хоча і забезпеченій залежності від батьків.
-
Жерти дуже хотілось. - зізналась Франческа. - Розумієш, заробляла я тоді
небагато, бо на повний робочий день працювати не виходило через навчання. Усі
кошти йшли на квартиру, газ і світло. На бензин автівці, котра холєра, ламалась
більше, аніж їздила. Тож з їжею особливо не розженешся, - зітхнула сицилійка.
- Що
ж ти їла, дівчино?
-
Бувало, що й нічого. - Франческа зняла окуляри і прикрила очі. - Бувало прийдеш
з роботи, завариш сублімованої локшини...
-
Так, не солодко тобі було. - співчутливо сказав я.
- Як
раз солодко! - засміялась раптом Франческа, - А бувало так, що й локшини не
було! Приходиш додому, води нап‘єшся з цукром, і спати! Але потім зарплата!
Маленька, але своя. І ти вже не витрачаєш гроші бездумно, а розтягуєш.
- ОК,
свобода тоді для тебе, це голод. А ще з чим?
-
Зимно було. Перша зима була жахливою. З дитячих шмоток я виросла, нових у
батьків не просила і не приймала, а грошей було мало. Тож всю зиму проходила у
спортивній куртці, котру мені подруга дала. І у кедах.
-
Ось, чому ти ненавидиш кеди! - збагнув я. Взуття в неї було стільки, скільки
пересічна людина і осягнути не зможе. Але кеди чомусь Франчессіна люто
ненавиділа.
-
Джорджіо, а ще постійно хотілось спати. І втома! - тихо додала Франческа. - Я
ходила на роботу після занять, а потім приходила і робила проекти, готувалась
до семінарів.
- А
вихідні?
- Які
вихідні, caro mio? Я суботу і неділю ковбасила майже повну зміну. А потім йшла
до батьків, і ще їм допомагала.
- Ну
вони хоч тебе годували?!
- Ну
коли як! - знову засміялась дівчина - Я намагалась не кидатись на їжу, як
голодна кішка, бо не хотіла показувати батькам, що мені скрутно.
-
Чому?
- Ну
Джорджіо, ти дурник! Ну якщо би я скаржилася, як я б виглядала? Батьки б мені
печінку з‘їли: «А ми тобі говорили!», «А от бачиш, як воно?!»...
- Ну
слухай, а чи варто отак було голодувати, мерзнути, працювати по ночах і
вчитись? В тебе ж заможні батьки! Ти б горя не знала! - Франческа круглими, як
лохина, очима подивилась на мене і тихо промовила:
-
Краще холод, голод і багато роботи. Але ти тоді знаєш, що все у твоїх руках, і
ти сам вирішуєш, як тобі жити, і ніхто тобі не вказує, що ти маєш робити, а що
ні.»
Dorje
Batuu