Дивним чином наразі у світі дорослих і у світі дітей та підлітків
запанували дві тенденції, доволі схожі за окремими рисами. Булінг у навчальних закладах
- і «гібридна війна» у глобальному світі. Масштаби різні, методи різні, але проблема
одна і та ж: реакція на зло.
І,
загалом, йдеться про реакцію всіх трьох складників кепської ситуації:
кривдника, жертви і спостерігача.
Перебування
у всіх трьох іпостасях змінює людину, хоч іноді це й не відразу помітно.
Однак люди
- таки різні, і тому ситуація, коли хтось випускає у світ пазурі жорстокості,
впливає на них по-різному.
У
будь-якому випадку така ситуація є стресом для всіх трьох - і кривдника, і
жертви, і спостерігача. У випадку булінгу (втім, як і у випадку гібридної
війни) - стресом тривалим.
Вчені вже
намагалися розібрати чи не весь мозок на синапси, гвинтики і коліщатка, аби
зрозуміти, як саме цей стрес впливає на нас на рівні мозку. А у випадку булінгу
- ще й на ситуацію формування мозку (особливо якщо йдеться про булінг у
дитячому садочку чи молодших класах). Знайшли ген у лімбічній системі,
котрий відповідає за соціальні зв'язки - саме на нього впливає ситуація
тривалого стресу, спричиненого колективом.
(Про
лімбічну систему детальніше можна прочитати тут: http://www.chasipodii.net/article/8945/,
або тут: http://www.chasipodii.net/article/9088/.)
У деяких
випадках цей ген дає команду організму знижувати кількість продукування
«травматичних» гормонів у ситуації тривалих надмірних
психологічних навантажень. Таким чином людина втрачає чутливість до такого стресу. Якщо таку людину безжалісно
цькуватимуть у школі чи навіть в родині, вона з часом втратить чутливість до
цькувань. І згодом щиро вважатиме, що нічого страшного із нею не відбувалося. «Ну,
били ногами, але ж нічого страшного - нормальною людиною виросла!» Гірше буде,
якщо вона вважатиме, що коли при ній б'ють ногами іншу людину, то це теж цілком
нормально, і ніяк реагувати не треба. Ще гірше - якщо вважатиме, що її саму теж
можна і далі бити ногами, нічого страшного не буде. Вона і далі ніц не
відчуватиме - травматичні гормони не
вироблятимуться. Але відсутність травматичних гормонів не врятує від переломів,
забоїв, струсу мозку чи травм внутрішніх органів. А все це рано чи пізно
трапляється, коли людину часто б'ють ногами. Схожий ефект, на жаль, дає і
вживання сильних (і над-сильних) заспокійливих ліків відразу після того, коли
людина пережила травматичну ситуацію (зґвалтування чи сильне побиття). Гормони
стресу не виробляються, деякі співчутливі українські лікарі і взагалі можуть
підсунути потерпілому ліки, котрі ще й спричинять легку ейфорію. (Аналогічний
ефект, щоправда, трохи слабший, дають заспокійливі чаї, для прикладу, чай із
звіробою). І все - пропала людина. Вона вважатиме, що нічого страшного не
відбулося, що кривдник не тільки надав їй певний справедливий життєвий урок, а
й змінив її життя на краще. Адже ейфорія ж була? Була! Значить, все на краще, з
кривдником можна і далі спілкуватися на близькій відстані, і навіть зміцнювати
стосунки, якщо й знов поб'є - життя зміниться тільки до ліпшого, кількість
життєвої мудрості наростатиме з кожним ударом. Саме в такий спосіб доволі часто
формується життя майбутньої жертви сімейного насильства.
| |
| «Ніхто не помре». Кадр з серіалу The X-Files, серія Talitha Cumi
|
Інша
конфігурація того ж гену дає зовсім іншу реакцію на тривалий стрес внаслідок
перебування у ситуації насильства.
Людина може стати агресивною - і почати прагнути
завдати шкоду іншому. Власне, це і є, здебільшого, шлях формування майбутнього
кривдника. Людина прагне зробити іншого «контейнером» для своїх негативних
емоцій, і застосувати до цього іншого підхід «нема людини - нема проблеми».
Добре, коли суспільство так чи інакше стримує такі намагання. Однак можливості
та засоби такого стримування мають далеко не всі суспільства. І чим більш
демократичним є таке суспільство, тим менше в нього засобів стримування для
звичайних громадян з такими нахилами - і тим більше в нього є засобів
стримування для аналогічних прагнень серед представників політичної еліти. Хто
є для суспільства небезпечнішим - Сталін з кульковою ручкою, чи Брейвік із
самозарядним карабіном (не кажучи вже
про Путіна зі стерхами чи Гундяєва з кадилом) - тяжко сказати. Тим не менш,
людина, котра внаслідок стресу стає агресивною, є небезпечною саме тоді, коли
вона не вміє давати раду з цією агресією - і скеровувати її у цивілізоване
русло. Цивілізована агресія - доволі непогана річ, а іноді - і взагалі двигун
прогресу.
Однак якщо
ви чи ваші близькі ще не навчилися скеровувати агресію у вже згадане
цивілізоване русло - будьте уважні, намагайтеся не потрапляти в ситуацію тривалої
жорстокості - і стресу, з цією ситуацією пов'язаного. Майте на увазі, що,
завдяки дзеркальним нейронам, стрес від перебування у ситуації насильства, і
стрес від споглядання ситуації насильства у фільмах, іграх і тому подібних
речах мало чим відрізняються. Не наражайте на небезпеку себе та інших - без
потреби.
Є ще й
третя конфігурація згаданого гену.
У третьому
випадку людина стає дедалі більш чутливою і до стресу, і до суїцидальних думок. Тут теж
багато чого залежить від того, наскільки людина навчиться давати раду з цією
своєю чутливістю.
«Невідшліфована»
чутливість дає майже моментальні ознаки стресу за найменшої ситуації
жорстокості - геть до чітко вираженої психосоматики чи хронічних хвороб. Конфлікт тільки починається, можливо, навіть
на рівні невідрефлексованих поглядів і жестів жертви та кривдника, а людину з
підвищеною чутливістю вже «гойдає» так, ніби конфлікт перебуває на найгострішій
стадії. І це відбувається навіть тоді, коли така чутлива людина є взагалі
стороннім спостерігачем. Коли ж вона ще й в ролі жертви - вже можна писати
відомий мем «всьо пропало». До такої людини найчастіше можуть приходити
суїцидальні думки, іноді - навіть неусвідомлені, і це може статися просто від
споглядання чужих конфліктів. Саме такі люди мають найбільше шансів обчіплятися
психосоматичними болячками, як Сірко реп'яхами - навіть у тих випадках, коли
конфліктів серед їхнього оточення ніхто не бачить. Це якраз саме ті діти, котрі
можуть несподівано вийти з вікна, і то навіть не через свої проблеми. У випадку тривалої стресової ситуації, для
прикладу, війни, саме такі люди першими кидаються займатися волонтерством - і
саме вони згорають першими.
Але! Є й
хороші новини. Відрефлексована і правильно «відшліфована» - така чутливість дає
неймовірні результати. Людина не тільки бачить конфлікти в зародку, а й вчиться
їх вирішувати - такий собі миротворець, котрий береться за роботу саме тоді,
коли жертва і кривдник ще й самі не зрозуміли, що збираються воювати. І
зазвичай, якщо такі миротворці вже доволі добре навчилися знаходити спільну
мову зі своїми здібностями, то до відкритої війни справа не доходить, і в
жертви та кривдника може взагалі не бути шансів дізнатися про те, що між ними
назрівала війна.
Такі люди
вчаться розпізнавати власні суїцидальні думки на ранній стадії, і якщо й
допускають психосоматичні чи хронічні
хвороби - то цілком свідомо, і тільки для того, щоб перевірити, що саме стало
причиною. І так само порівняно легко можуть «відкотити» хворобу назад.
Більше
того - вони на ранній стадії розпізнають суїцидальні думки в інших людей - і
вміють виводити іншого з того стану, оскільки добре знають дорогу - десь так
само виводили себе. І, цілком можливо, у досвідченого майстра «підопічний»
ніколи і не дізнається, з якої халепи його вивели.
Уважний
читач вже зрозумів: це саме ті люди, котрі не будуть спокійними спостерігачами
у ситуації булінгу. Якщо потраплять самі - будуть всіляко з неї виходити, і
ніколи більше не будуть спокійно спостерігати, як цькують іншого. Більше того -
ніколи не допомагатимуть кривднику.
З таких
людей виходять найкращі психотерапевти, цілителі та лікарі. Зрештою, майже всі
світові релігії наголошують на саме такому розвитку цього загадкового гена у
лімбічній системі.
Є ще ліпші
новини: судячи з поведінки українців у ситуації тривалого булінгу з боку РФ,
громадян із третьою варіацією цього гена у нас дуже багато. Щоправда, не всі
вміють з цією варіацією давати раду - однак то наживне.
Ну і найкращі новини: як кажуть більшість релігій світу, саме цю варіацію
цього гена можна натренувати - навіть якщо у вас її наразі і нема. Починати
можна з малого: не будьте байдужими, і не проходьте повз чужу біду.