24 лютого у небо над Жашковом піднялася яскрава помаранчева куля. Стратостат вирушив на висоту 30 кілометрів, у крижаний холод стратосфери, щоб зробити красиві фотографії планети та накопичити і передати дані за бортом - температуру повітря, тиск. Запуск присвятили космонавтові Леонідові Каденюку, який нещодавно помер, - його портрет на борту стратостата ще раз символічно піднявся у небо. Команда, яка конструювала «кульку» - як вони жартома називають стратостат - переконує, що створити і запустити таку технологічну конструкцію може практично кожен: усе, що необхідно - ентузіазм, готовність вчитися, умілі руки і від 10-12 тисяч гривень (400-500 доларів). Чи можливо займатися космічними проектами, якщо ти - звичайний студент, читайте в інтерв'ю з Філіпом Самарцем, засновником «Cosmos Agency» (http://cosmos.agency) , та Михайлом Тульським, засновником компанії «Fundamental Production».

 

- Розкажіть трохи детальніше про сам стратостат і про запуск. Як це відбувалося?

Філіп: Це - вже другий наш стратостат. Цей запуск ми хотіли присвятити пам'яті Леоніда Каденюка, першого космонавта України, який надихнув нас, тому прикріпили його фото над логотипом. Сам зонд - це термоконтейнер, вкритий матеріалом, що відбиває сигнали радарів, у якому є обладнання і системи живлення. Внизу діаметр кулі - близько 3 метрів. Набираючи висоту, вона поступово розширюється, залежно від початкового розміру, до 10-12 метрів - через зниження атмосферного тиску. Наша куля мала розширитися, максимум, до 10 метрів. Врешті, куля лускає, а зонд починає зниження. Його гальмує парашут, щоб він не вдарився об землю і не розбився.

Михайло: Ми знімали процес підготовки і сам запуск на відео, і вийшло справді красиво - засніжене поле і кришталево чисте небо, цей яскраво-помаранчевий зонд на тлі снігу. Погода була сприятлива для такого задуму, було дуже красиво, хоча і морозяно - мінус 16-20 градусів. Вийшли дуже вдалі кадри. Це виглядає, немов експедиція на Північний полюс або висадка на іншу планету.

- Чому ви вибрали для запуску Жашків?

Філіп: Насамперед, тому, що над Жашковом літає не так багато літаків. В «Украерорусі» нам радили запускати якомога далі на схід від столиці.

Михайло: І це - місце з невеликою щільністю населення - це важливо, щоб не виникло проблем, коли зонд буде приземлятися. Пошук самого апарата - це друга частина місії. Зважаючи на погодні умови, радіус пошуку є досить великим.

- Для чого роблять такі запуски, окрім того, щоб зробити і перевірити, чи полетить? Яку місію виконував ваш зонд?

Філіп: Здебільшого - для прогнозування та дослідження погодних явищ, наприклад, ураганів. Зонд запускають, його «засмоктує», і можна подивитися на циклон зсередини або зверху над ним, бачити, як це виглядає з висоти. Ці апарати, по суті, одноразові, і їх, загалом, не шкода. Там - лише обладнання, яке вимірює температуру, тиск і передає на ресивер (пристрій-отримувач) ученим.

Ми під час цього запуску перевіряли, чи правильно працюють усі системи, тому що наступну кулю будемо запускати у рамках Global Balloon Challenge і хочемо гідно презентувати Україну. Global Balloon Challenge - це захід, коли такі кулі запускають одночасно понад 520 команд у 66 країнах світу. Придумав його один хлопець зі SpaceX, ми з ним спілкуємося, до речі. Він - американець, але у SpaceX працюють і українці.

Цього разу у нас був новий трекер-радіомаяк. Я нещодавно отримав на нього радіопозивний у радіоаматорській лізі України з допомогою президента Ліги радіоаматорів України Анатолія Кириленка, якому сподобалася ідея запуску стратостатів в Україні. Радіомаяк відрізняється від звичайного тим, що передає телеметрію - висоту, швидкість, тиск, температуру за бортом, а ми отримуємо ці дані у реальному часі і можемо дивитися, як зонд пересувається.

- Скільки разів українські команди брали участь у Global Balloon Challenge?

Філіп: Декілька разів. Олександр Долженков, студент з Одеси, який нам допомагав, брав участь двічі. Але поки що ми там нічого особливого не вигравали. Взагалі, в Україні є люди, які цим займаються, але кожен запуск потрібно погоджувати з найближчими аеропортами і Державною авіаційною службою України. Це - досить складна процедура. Нам цей дозвіл надали - для підготовки у Global Balloon Challenge.

- До речі, скільки, у середньому, коштує такий запуск?

Філіп: Це залежить від обладнання, яке туди треба встановити, та діаметра кулі. А діаметр залежить від маси самого апарата. Можна запустити «кульку» за 5 тисяч гривень - не враховуючи вартості гелію, який коштує ще кілька тисяч. Ця сума може зростати до безкінечності.

Михайло: Другою частиною місії цього запуску було привернути увагу. Ми хотіли показати широкій аудиторії, що займатися космосом можна навіть без нереальних бюджетів. Ми хотіли показати цю красиву картинку - і самого запуску, і фото з космосу, щоб зацікавити людей, щоб молоде покоління бачило, що у нашій країні, попри труднощі, є люди, які цим займаються, і в українців у цій сфері є дуже хороші перспективи.

- «Cosmos Agency» зараз - й інформаційний портал про космос, і команда, яка робить та запускає апарати. З чого все починалося?

Філіп: Усе почалося зі сайта. Ще коли я жив у Празі і вчився на медіа, мені хотілося створити сайт про космічний туризм. У 2009 році я зробив перший нарис, але не став публікувати. У 2014 році я зареєстрував домен і зробив перший сайт на WordPress. Спочатку я перекладав статті з англійської, потім люди, які долучилися, почали писати власний контент. У нас їх - не так і багато, але вони якісні. Ми вирішили не чіпати теми про розробки ракет, доправлення вантажів на МКС, а зосередитися на космічному туризмі. Зараз нас у команді - 4 людини, основна частина роботи - наповнення сайта. Часто змінюються редактори, а хотілося б знайти когось, хто буде постійно працювати над статтями і перекладами. У нас уже є декілька статей-лонгрідів, хотілося б зробити такі про всі планети.

Окрім онлайн-проектів, хочеться займатися і чимось справжнім. Зараз ми запускаємо стратостати, а основне, до чого я хочу рухатися - запуск власного мікро-супутника, і ці «кульки» - важливі кроки на цьому шляху, тому що у ньому використовують дуже схожі системи. В Україні немає ракет, які можуть запускати супутники, але наше космічне агентство співпрацює з європейським та з NASA. Це - реально, приблизно як забронювати таксі Uber. У нас уже запускали три мікро-супутники-Кубсати (CubeSat ).

Михайло: «Fundamental Production» - окреме агентство, але нас об'єднує тема космосу. Нас у команді - близько 10. Ми займаємося популяризацією науки і хочемо сприяти науково-технічному прогресу в Україні. Зараз у нас у публічній дискусії мало розмов про те, якою може бути Україна через 30, 40 років, але нам потрібен якийсь масштабний фундаментальний науково-технічний проект, який міг би зробити її успішною. Потрібно придумати технологію, яка зараз може видаватися навіть фантастичною, але буде актуальною через 40 років і зацікавить споживачів з усього світу. Це може бути, наприклад, вирішення питання доправлення вантажів на орбіту. Вважають, що зараз є три основні напрямки, де можна досягти серйозного наукового прориву - це нові види електроенергії, які можуть суттєво збільшити обсяги і зменшити собівартість, проекти, пов'язані з обчислювальною технікою і штучним інтелектом, і космічні проекти, від доправлення вантажів на орбіту до колонізації інших планет. І зробити щось у цій сфері зусиллями якоїсь ініціативи, коли «хлопці і дівчата зібралися», неможливо. Має бути національна програма, тому що йдеться про мільярди доларів і десятиріччя розробки технологій. І, насправді, нам потрібно прискорюватися. Нашому суспільству бракує розуміння, в який час ми живемо. Світ невпинно змінюється, і зміни, які нас чекають протягом найближчих 10-15 років, зараз можуть здаватися неймовірними, навіть лякати. Поки що у нашому суспільстві мало ідейно заряджених людей, тому ми і займаємося популяризацією науки. Ми віримо: якщо «запалити» людей ідеєю науково-технічної революції, можна щось змінити, і державі доведеться підлаштовуватися під цей суспільний запит.

- У нас, начебто, діють якісь державні космічні програми і зараз.

Михайло: Щось робиться, але цього - недостатньо. У нас в Україні навіть немає можливості вивести супутники на орбіту, лише на дуже низькі орбіти. Якісь супутники літають, але на тлі Ілона Маска це - несерйозно. Але і в усьому світі зараз не вистачає лідерства у сфері космічних розробок. Зараз, завдяки Ілону Маску, погляди прикуті до США, але і в них до цього була тривала стагнація. Немає країни, яка «горіла» б ідеєю космосу, як це було зі США та СРСР у минулому сторіччі, хай навіть це було частиною «перегонів озброєнь». Немає запалу серед молоді і немає країни, де існувало б максимально сприятливе середовище для таких стартапів - куди вигідно приїхати і працювати, а держава гарантує збереження інвестицій і захист інтелектуальної власності. І насправді я вважаю, що якби Україна, попри свої далекі позиції на даний момент, поставила собі за мету розвивати цю сферу, за 10 років тут можна створити своєрідний стартапний офшор для проектів з дослідження космосу.

- Що для цього потрібно?

Михайло: По-перше, однозначно, -  вирішити питання з корупцією. Друге - прискорити процес прийняття і скасування законів. Про це каже і той же Маск. Зараз державний апарат і сам суспільний устрій уже не встигають за темпами технічного прогресу. Для прикладу, уявімо, що якісь талановиті хлопці і дівчата створили пристрій з нейронним інтерфейсом або інноваційну методику лікування, і їм потрібно отримати ліцензію. З наявними темпами процедур це може тривати декілька років. Те саме стосується скасування законів, які давно не відповідають потребам часу. Третє - потрібно забезпечити захист інтелектуальної власності. У нас із цим - серйозні проблеми. Що у науку нічого не вкладають - це півбіди, у нас (у наукових працях) безліч прикладів плагіату і псевдонауки, і немає належного державного контролю, готовності держави здійснювати такий моніторинг і ефективних механізмів для цього. Доки це - так, вчений, який має можливість працювати в Японії чи США, в Україну не приїде. А всі ці проблеми навряд чи можливо вирішити без змін у судовій системі... Власне, у цьому і переваги ідеї розвитку космічної галузі - це потребує глибоких системних змін, і це може об'єднувати. І, звісно, потрібне державне фінансування наукових проектів.

Філіп: Держава не інвестує у космічну галузь, тому що не бачить, як на цьому заробити.

Михайло: Всі справді більше орієнтуються на те, як заробити, а на фундаментальній науці не заробиш. Проте, якщо зараз озирнутися навколо, ми навряд чи побачимо щось, що не є винаходом фундаментальної науки. Просто між моментом, коли щось винаходять, і моментом, коли це починає приносити прибуток, минає багато часу. Саме тому важливо, щоб цим займалася держава - жоден бізнес не стане робити серйозних інвестицій у фундаментальну науку, а таких людей, як Ілон Маск, часто вважають божевільними, тому що це - ризиковано і нерентабельно. Взагалі, часто найбільш суттєвий вклад у науку роблять ті вчені, які приходять у науку не за грошима, а за покликанням - ідейні, хоч і бідні. Так свого часу було у Німеччині та інших країнах, так зараз відбувається й у нас.

- Наскільки реально для тих, хто планує стати фахівцем у цій галузі, отримати в Україні достатньо якісну освіту?

Філіп: Це можливо, наприклад, у КПІ. Зараз багато студентів-випускників факультету авіаційних і космічних систем працюють в ІТ. А могли б займатися космічними проектами.

Михайло: З одного боку, є проблема, що у нас ще діє успадкована з радянського часу база, від якої треба відмовлятися, але при цьому немає якісної сучасної системи освіти, мало професійних викладачів. З іншого боку, зараз активно розвивається онлайн-освіта: у нас це «Prometheus», також відомі університети світу публікують у вільному доступі онлайн-курси. Важливо пояснювати молоді, що можна вчитися і самостійно, не обов'язково для цього кудись їхати.

- А практична частина?

Михайло: Щоб власними руками «помацати» ракету і запустити її - це, звісно, проблема. Але ми зараз і намагаємося показати: для того, щоб дійти до цього моменту і написати у статусі у Facebook «готуємося до запуску», не потрібні нереальні гроші. Якщо хлопець чи дівчина вирішать, що хочуть це зробити, можна знайти кількох однодумців, витратити рік-другий на вивчення мануалів з Інтернету, як зробити зонд і запустити його, вкласти декілька тисяч гривень чи зібрати кошти на «Kickstarter» - і у них вийде. Все з цього і починається - хтось запускає маленькі «кульки», хтось - маленькі ракети, а за 5-10 років формується серйозна команда зі серйозним проектом. Створення власного стартапу приблизно так і виглядає у всіх країнах, просто у нас важче робити інвестиції.

- А як ваші проекти зараз вирішують фінансові питання?

Філіп: Ми вкладаємо кошти, які самі і заробляємо. Кампанії збору коштів - поки що у планах.

Михайло: Зараз наша позиція - робити те, що можемо робити власними силами, не чекаючи, доки хтось закине копійку. Можливо, хтось почитає про нас і захоче допомогти. Якось так це і працює. Насправді ми будемо дуже раді спонсорам.

- Коли ви плануєте запускати мікросупутник, про який згадували?

Філіп: Якщо пощастить - у 2019 році. Це не так і важко зробити - потрібно трохи авіаційного алюмінію й умілі руки, які є у нас же в КПІ. Технологія - не така і складна, супутники типу «CubeSat» запускають пачками. Реліз, тобто, випуск супутника у космосі, відбувається за допомогою звичайної пружини.

- Скільки ще в Україні команд, схожих на вашу, які щось конструюють і запускають самостійно?

Філіп: Є команда у Дніпрі. У них там space hub, вони вважають себе центром космічного «двіжу» в Україні й обіцяють розвивати космічні проекти. Поруч якраз «Південмаш» і проектне бюро. Є також деякі інші, але це - маленькі осередки.

Михайло: Наше завдання - зробити приблизно так, як сталося з Big Data, blockchain - що у певний момент усі цим активно зацікавилися і почали цим займатися масово. Можна замовити собі на день народження найновіший IPhone, а можна за ці ж гроші запустити щось у космос і пишатися, що ти - найкрутіший пацан у школі. Але «купи телефон» рекламують усі, а «запусти кульку у космос» - ніхто.

- Чи не думали ви створити на «Прометеусі» курс, наприклад, про те, як зробити і запустити стратостат? Щоб зацікавити і мотивувати молодих людей.

Михайло: У нас є задум подібного проекту - серії лекцій, які б надихали людей займатися практичними експериментами. Коли ми їх підготуємо, будемо поширювати через «Youtube», можливо, «Prometheus», також інші платформи. Ми співпрацюємо з Інститутом фізіології імені О. О. Богомольця. Співробітники інституту створили школу науки «Desk», у яку приходять школярі 9-11 класів і можуть спілкуватися зі справжніми вченими та брати участь у реальних експериментах. З дітьми ми плануємо зробити своєрідний науковий «Let's play», схожий на «Майнкрафт». Ця гра - дуже позитивний феномен нашого часу, тому що пробуджує у людях інстинкт винахідника. Ми хочемо зробити щось подібне: школярі можуть «бавитися в науку», проводити експерименти і транслювати це онлайн з камер, закріплених на голові. Ми віримо, що так можна достукатися до молоді і показати, що можна займатися наукою, навіть не їдучи в Оксфорд і не маючи величезних бюджетів. Потрібно просто мати сильну мотивацію, велике бажання - «хочу у космос/хочу квантовий комп'ютер/ розвивати штучний інтелект». А коли багато людей кажуть «Хочу!» - це збудеться.

- Що ви порадили б молоді, яка марить космосом?

Михайло: Просто знаходити таких, як ти - хто хоче щось робити, писати і говорити про це всюди і починати щось робити. Навіть запущений на 600 метрів дрон - це вже ближче до космосу. Вірити і робити.

- Чи потрібні вам ще люди у команду? Якщо так, як з вами сконтактуватися?

Філіп: Просто пишіть нам. Ми колись також починали «з нічого». Наша Facebook-сторінка: https://www.face­book.com/stratoukr/.

Фото зі сайту Fundamental Production

Джерело: «Ukraine Crisis Media Center»