Від редакції:

Протест проти батьків у років 15-17 - доволі поширена річ. Однак для того, щоб вилетіти з батьківського гнізда, зовсім не обов'язково котити бочку на тата з мамою.

А якщо виліт вже відбувся, ця бочка стає не тільки не актуальною, а й шкідливою - адже у своєму гнізді, най навіть орендованому, за своє щастя, добробут і психологічне самопочуття відповідаєте вже ви самі, а не ваші батьки. «Я - доросла людина» - це означає «Я можу самостійно задовольнити свої потреби».

Ставлення до матері - непоганий тест на вашу самооцінку.

А ставлення до батька - простий тест на ваш локус контролю.

У цьому немає жодної містики. Уся справа - у тому, що інфантили чекають від матерів постійного і безперервного схвалення - і дуже болісно реагують на будь-який критичний материнський погляд. Через гостру реакцію конфлікт загострюється, думка матері знецінюється, розмови з нею перетворюються на баталії, а стосунки - на війну або втечу.

«Моя самооцінка - погана, тому що матір мене недолюбила». Навпаки. Через погану, залежну самооцінку вам здається, що матір зобов'язана любити вас сильніше.

Людина з нормальною самооцінкою спокійно ставиться до того, що матір бачить у ній багато недоліків. Вона здатна відокремити її оцінку від своєї без знецінення матері. Це дозволяє уникати конфліктів, ставитися до матері з теплотою, що, свою чергою, й її ставлення робить значно позитивнішим. Навіть якщо у матері - поганий характер або навіть старечий маразм, людина з нормальною самооцінкою здатна враховувати ці чинники і не реагувати гостро, сприймати матір як окрему людину, а не як невід'ємну частину себе.

А інфантильна самооцінка завжди - у злитті, і матір - це та людина, якій нав'язується завдання схвалювати, захоплюватися і, безумовно, любити. А інакше - біііііль і обраааааза!

Яким чином ставлення до батька свідчить про локус контролю?

До батька завжди мають претензії ті люди, котрі вважають себе бідними пташенятами, яким батьки повинні звити зручне гніздо і годувати, поки вони самі не навчаться літати (ближче до пенсії).

Інфантильні чоловіки постійно звинувачують в особистих проблемах батьків, своїх і чужих (своїх - через те, що не забезпечили капіталом, чужих - через те, що забезпечили інших). Іноді замість батька у цьому звинувачують Сталіна чи Горбачова, але найчастіше і до свого батька у таких людей багато претензій. Вони - слабкі, значить, сильний батько повинен їх захистити, але не надто добре дає собі з тим раду, тому повинен більше старатися.

Інфантильні жінки - вічні недолюблені дівчатка, котрі прагнуть любові, і перебувають у пошуках таточка-чоловіка. Їм здається, що вони шукають у чоловікові тата, тому що рідний батько недолюбив. Усе - навпаки. Через претензії на батьківську любов вони залишаються «пташенятами» до старості. І сидять під деревом, безпорадно роззявивши дзьобик. Деякі ще збираються у зграї і галасують, як вороненята: геть владу батьків.

Людина з нормальним локусом не має претензій до батька, тому що не шукає опори у комусь сильному, сама хоче бути сильною, опирається на себе. Ставши дорослою, вона хоче допомагати батькові, а не тягнути з нього опіку. Якщо ж у неї немає батька або, наприклад, батько - алкоголік або злочинець, вона сприймає цей факт, швидше, зі співчуттям, ніж з осудом, оскільки не вважає себе дитиною. Не задихається від почуття жалю до маленької себе. «Мій бідний батько пив усе життя», - думає такий син про батька-п'яницю. А інфант сказав би: «Покидьок, він пив... замість того, щоб зробити для мене більше». Дорослий скаже: «Я не повторю таку сумну долю». А інфант: «Через нього моя доля - важка і безрадісна». Бачите різницю у локусах?

 

Автор: психолог Марина Комісарова

Джерело: https://evo-lutio.livejournal.com/558678.html