Від редакції:
Стати телезіркою відразу зі шкільної лави? Чом би й ні! Досвідом ділиться львівський телеведучий Ростислав Пелех.

Білосніжна усмішка, ідеальна зачіска та приємний голос – Ростислав Пелех, ведучий і журналіст, зустрічає мене біля телерадіокомпанії «Львів». Хлопець у 17 років почав працювати на телебаченні, а у свої 18 не лише знімає інтерв’ю з українськими знаменитостями, але й записує власні пісні та проводить урочисті заходи.

– Як ти потрапив на телебачення?

– Ще в школі я вів активне громадське життя: був Президентом школи, організовував різні заходи й залучав до них пресу. Так я познайомився зі своєю колегою, завідувачкою відділу ранкового мовлення ТРК «Львів», Анастасією Гудимою. Після випускного, якраз під час вступної кампанії, вона запропонувала мені стати адміністратором відділу. Я без вагань погодився, хоча було лячно, адже телебачення – це велика структура, а мені на той час було лише 17. Певні менеджерські навички я здобув ще в школі, тому після місяця стажувань мене взяли на роботу.

– Ти відразу став ведучим?

– Ні, не відразу. Після місяця роботи вирішив спробувати себе в ролі журналіста. Мені пощастило з колегами, які підтримували та мотивували працювати ще більше. Першою моєю роботою став інформаційний сюжет. Тема складна – підсумки конкурсу про безпеку на дорозі, працювати також було нелегко, уся ця розшифровка, тайм-коди. Але з героями сюжету я спілкувався раніше, тому було легше знайти з ними спільну мову.

– Як виникла ідея власної рубрики?

– Захотілося зробити щось нове та яскраве. Щось таке, чого ще не було, що підійме рейтинг, збільшить аудиторію. Мені завжди були цікаві успішні люди, які чогось досягли в житті, незважаючи на негаразди. Тому вирішив зосередитися на знаменитостях, за півроку зробив 15 випусків із зірками львівського шоу-бізнесу. Мене часто порівнюють з Катею Осадчою, хоча я – не вона. Не можу сказати, що надихався нею. Хоча декому моя перша телерубрика «Історії успіху» схожа на «Світське життя».
Потім побачив, що майже всіх місцевих селебріті перебрав і настав час рухатися на Київ. З хорошими друзями ми буквально за день протелефонували піар-менеджерів київських зірок, писали навіть особисто у «Фейсбук». Приємно вразило, що Ігор Кондратюк залишив свій номер мобільного. І я йому зателефонував на Водохреща: «Христос хрещається, Ігорю Васильовичу!» Також було інтерв’ю з Олександром Педаном, моїм фаворитом. Загалом, у Києві записали приблизно 10 інтерв’ю.

– Це – колосальна робота. Чи не захотів зробити паузу?

– Я не займався проектом півроку. Узяв творчий тайм-аут, адже коли працюєш за стандартним сценарієм, шаблоном, то це набридає і тобі, і глядачеві. За цей час знімав різні сюжети про подорожі, львівські тусівки, робив опитування.

– А що трапилося потім? Адже зараз «Історії успіху» на екрани не виходять.

– Ми зробили ребрендинг «Історій успіху» і перетворили їх на «Зірковий калейдоскоп», який існує зараз. Ця телерубрика – дуже якісна, з хорошою зйомкою, звуком. А ще в нас набагато менша команда, ніж була: тільки я, оператор і звукорежисер. І це значно краще, нам легше порозумітися й організовувати фінансові витрати, адже виїзди в інші міста, оренду житла та харчування оплачуємо самостійно. «Зірковий калейдоскоп» мені близький, адже я ще з дитинства мріяв познайомитися зі знаменитостями, яких бачив у телевізорі.

– Як поєднуєш навчання та роботу? Чи не сумуєш за студентським життям і більшою кількістю вільного часу?

– Питання – дуже складне (сміється – авт.) Викладачі підтримують мою роботу, але чітко розмежували пріоритети: «Ти повинен навчатися, а хочеш – працюй». Думаю, це – не перешкода, а випробування, яке дає силу встигати все. Я живу своєю спеціальністю, поєдную теорію з практикою, мені дуже цікаво. Іноді можу недоспати кілька годин: прокидаюся о 6 і, буває, до півночі на ногах, але те, що роблю – завжди в насолоду. І встигаю на пари ходити. Переважно вони – в  другій половині дня. А коли зранку, то спершу ходжу у виш (Ростислав навчається на другому курсі львівської філії Київського національного університету культури і мистецтв, спеціальність – режисура телебачення – авт.), а потім – на канал. Багато пар пропускав, але, на щастя, талонів жодного разу не мав.

– Наскільки рано потрібно починати працювати?

– Це відчуття приходить до кожного в свій час, важко дати універсальний рецепт. Я працюю з 14 років. Спершу роздавав листівки, потім працював офіціантом. Не хочу сидіти у батьків на шиї. Зараз це – легко, але потім, коли їх не стане, буде дуже складно. Вдячний мамі й татові, що маю де жити, що вони мене годують і платять за комуналку. Далі я на себе зароблю сам. Адже добре знаю, чого хочу.

– А чого ти хочеш?

– У мене в житті два пріоритети: музика й телебачення. І щоб досягнути успіху в цих сферах, я невтомно працюю. Зараз музикою почав займатися професійно, відвідую уроки вокалу, записав кілька нових треків, ходжу танцювати. Адже тепер неможливо просто стояти на сцені й співати, треба вміти рухатися.

– Що повинен зробити студент, якщо хоче почати працювати на телебаченні? Чи є лайфхаки для легшого працевлаштування на ТБ?

– Якщо хочеш одразу потрапити на телебачення, потрібно постійно працювати над собою. Варто удосконалювати вимову, дикцію, якщо ковтаєш слова чи не вимовляєш «р». На львівському медіа-ринку нас навчають розмовляти красивою літературною українською мовою. А от на київському, я помітив, популярна звичайна, проста українська вимова. Навіть зовнішність не вирішальна, бо глядач звертає на це увагу лише перші 30 секунд, а далі йому стає байдуже. Важливо «зачепити» своєю особистістю. Тому максимально збагачуй життя, втискай у нього все, що можеш. Я вважаю, що недопрацьовую, зайнятий приблизно на 60%. Тому ще шукаю, де б себе проявити. І втомлююся від того, що мені немає що робити, а не від того, що працюю.

– Яка специфіка роботи з зірками? Як знаходиш підхід до відомих людей? Чи не страждають вони зірковою хворобою?

– Раніше я думав, що всі знаменитості – з короною на голові. А насправді – це звичайні люди, а з усіма людьми складно спершу завести розмову, усі на початку – стримані та замкнені. Але згодом «лід тане», бесіда стає приємною й відвертою. Важливо пізнати свого співрозмовника й дати йому зрозуміти тебе. Тоді спілкування буде вдалим.

– Чи є в тебе кумири серед телеведучих? На кого хотів би бути схожим?

– У мене немає кумирів, не намагаюся когось наслідувати. З кожного хочу почерпнути щось цікаве й створити образ ідеального телеведучого чи співака. Немає сенсу наслідувати людину, яка вже існує: потрібно робити щось нове й цікавити публіку.

– Як відновлюєшся після робочого дня?

– Ввечері люблю прогулятися містом, взяти каву з собою, поспілкуватися з друзями. Мій обов’язковий щоденний ритуал – підсумки дня. Аналізую, що зробив, скільки справ довів до ладу. Без цього не засну. Якщо ж таких справ мало, то наступного дня прокидаюся з шаленою мотивацією зробити щось.

– Які плани на майбутнє?

– Думаю переїжджати до Києва. Там – великі медіа-холдинги, які дозволяють отримувати стабільну зарплатню. Крім того, це – колосальні рейтинги. У Києві більше можливостей донести до людей те, що хочеш їм подарувати. У моєму випадку – це позитив і хороші емоції.

Автор: Ірина Ладика
Джерело: «Studway»