Від редакції:

В радянські часи питання «ти мене поважаєш?» було одним з найпоширеніших - і мабуть чи не найбільше втратило свій первісний сенс. Ті часи минулися, але суть поваги і самоповаги досі не для всіх є зрозумілою.

Особливо тяжко надається до розуміння той факт, що самоповага, а відтак і вміння опиратися на власні сили - є основою незалежності. І це стосується не тільки рівня особистості, а й рівня держави. І перед тим, як скаржитися на загрузлу в залежностях українську державу, поглянь: а чи все добре з твоєю власною незалежністю? Чи поважаєш ти себе?

Намагаючись розвинути у собі самоповагу, багато людей роздмухують зарозумілість.

Зарозумілість - це щось протилежне до самоповаги. І те, що багато хто плутає ці дві протилежні речі, свідчить про їхні великі проблеми з межами особистості. Зарозумілість - це прагнення нав'я­зувати іншим завищену думку про себе.

Самоповага - це переконаність у власній цінності для самого себе.

Погляньте, будь ласка.

Думка - це заява, висловлена точка зору. Завищена думка про себе, зарозумілість - прагнення негайно переконати інших у своїй високій значущості, щоб отримати згоду й самоствердитися.

Самоповага базується на спокійній впевненості у власній важливості для себе. Для себе! Не для інших. У інших є право самим вирішувати - важливі ви їм чи ні.

Зарозумілість - агресивна трансляція, в цьому її суть. Зарозумілість завжди зачіпає чужі межі особистості, а самоповага - в жодному випадку.

Деякі люди ніяк не можуть вловити цю різницю у практичному спілкуванні, оскільки звикли до злиття меж.

Звичка до злиття меж перетворює будь-кого, з ким взаємодіє людина, на її власну частину. Важливу частину, часто - центральну частину. Думка цього будь-кого впливає на стан людини, керує її самооцінкою, і вона змушена боротися з поганою думкою про себе, інакше її самооцінка падає. Тому вона так намагається довести, донести, нав'язати, що вона - краща, розумніша і важливіша, ніж здається іншому. Вона демонструє високу зарозумілість. І цим виявляє повну відсутність самоповаги.

Самоповага - це поділ, встановлення межі особистості, звичка опиратися на себе, незалежна самооцінка, і звідси - спокійне ставлення до думки інших про себе. Це дозволяє конструктивно вирішувати конфлікти або дистанціюватися у випадку непотрібного конфлікту або конфлікту, який неможливо вирішити.

Люди, які звикли до злиття меж особистості, не можуть намацати це своє злиття, оскільки воно для них - звичне, іншого стану вони не знають. Злиття можна виявити саме за тим, що у вас є звичка до зарозумілості або до самоприниження.

За великим рахунком, це одне і те ж. Самоприниженням ви хочете заслужити співчуття і жалість людей, зарозумілістю - їхню повагу і визнання, але вам весь час конче треба отримати думку про себе від інших, їхню оцінку, ви хочете транслювати їм свою думку про себе й отримувати підтвердження, переконуватися, що ваша зовнішня мама вас шкодує або хвалить, і, загалом, підтримує вас.

Внутрішньої мами у вас немає, самість і опора на самого себе - відсутні. Тому немає самоповаги. Кого вам самоповажати, якщо самого себе всередині - нема? Ви постійно як сирітка, яка шукає схвалення, чия самооцінка весь час поза її власними межами, в чужих руках.

Самоповага дозволяє людині відчувати свою цілісність, завершеність і автономність, а, значить, нічого не випрошувати і не вибивати з когось допомогу.

Багато хто запитує, а як не намагатися влазити в голову тому, хто подобається, не уявляти собі його почуття, не зливати з ним межами? Ніяк, якщо ваша самооцінка залежить від нього.

Якщо самоповаги, тобто, власної, незалежної, люблячої самооцінки у вас немає, якщо спиратися на себе ви не звикли, якщо ви шукаєте схвалення батьківської фігури і потребуєте оцінок значущих фігур, ви обов'язково будете зливати межі і дивитися на себе очима іншої людини, точніше, очима її фігури, оскільки проникнути в людину ви не можете, ви можете лише уявити себе нею, уявити, що ось ви - це вона, і ви - у захваті від себе. І, переміщаючи локус і самооцінку в іншу фігуру, ви ще більше нарощуєте злиття і свою залежність.

Чому відбувається переміщення? Чому ви не можете самі себе любити і поважати, а вам потрібно весь час уявляти себе кимось іншим і поважати себе його очима? А це викликає вашу липкість, оскільки фігура в полі все-таки пов'язана з реальною людиною. І коли ця реальна людина поводиться байдуже, дуже складно зберігати ілюзії її схвалення, доводиться видзвонювати її, приходити до неї на роботу, проситися на розмову. Тобто, намагаючись підвищити свою значимість для людини, з якою у вас злиття, ви робите в реальності дуже багато вчинків, зокрема, таких, що принижують вас. І ви можете розмовляти з нею зверхньо і милостиво, але це не позбавляє вас липкості, а робить вашу липкість ще огиднішою.

Звідки ж злиття?

Єдина причина злиття - це зміщення локусу контролю. Я повторювала це багато разів і знову повторю: поправте локус, і всі інші проблеми вирішаться. Навіть корона сама зніметься. Поправити локус не так уже й складно, для цього потрібно лише відмовитися від того, що люди називають «халявою». Відмовитися чесно, до кінця.

Закінчується прагнення до «халяви», і локус стає на місце. А коли локус стає на місце, межі більше не зливаються з іншими людьми, і самооцінка стає незалежною. Контроль - всередині! Поки ж прагнення до «халяви» зберігається, локус ледь що - зміщується, межі - зливаються, а жадібний ротик немовляти шукає материнські груди. І дитина не хоче дорослішати, тому що тоді закінчиться «халява».

Розумієте, чому люди застрягають в інфантилізмі? Чужу опіку бояться втратити. Якщо вони стануть дорослими, доведеться все заробляти самому, не чекати опіки. Тому краще залишатися дитиною і за найменшої нагоди - передавати контроль іншому. «Мудрі» жінки прямолінійно заявляють: «Не хочу бути сильною, доведеться все тягнути самій». Вже краще клянчити і крихти під чужим столом збирати, так. Чужа опіка передбачає чужу владу і власну залежність. Хочеш бути незалежним і вільним, бери на себе всю свою опіку повністю - і матеріальну, й емоційну. Що цікаво, з моменту незалежності всі навколо починають пропонувати тобі значно більше, ніж поки ти чекав і канючив. Але тільки-но ти вирішуєш назад пересісти на чужі харчі (фізичні та емоційні), ти тут же послаблюєш свої опори (втрачаєш самоповагу), благодать зникає, і незабаром тобі знову ніхто нічого не хоче давати. Тільки інфантилам такий порядок здається несправедливим, нема нічого справедливішого, ніж позитивне підкріплення особистої сили, особливо - сили духу.

Але повернуся до зарозумілості.

Якщо самоприниження дозволяє клянчити чужу опіку і тягнути її щипцями, зарозумілість допомагає вибивати опіку качалками. «Я змушу його поважати себе!» - кажуть власники качалок, кидаючись з боєм на будь-кого, хто їх десь не вшанував. Вони читають лекції про те, як з ними треба поводитися. Або грубо огризаються, щоб дати зрозуміти, що з ними так не можна. Проста порада - дистанціюватися від того, хто їх не поважає, відвернутися і відчепитися взагалі, викреслити його з поля своєї уваги - здається їм неймовірно складною. Ну як же так - відчепитися? Адже хочеться отримати повагу і навіть любов. Ну так, не дають. Ну то треба, значить, вибити качалкою! Якщо не вийде качалкою, можна стати жалюгідною, безпорадною і спробувати щипцями. Набридне щипцями, знову качалку дістати і навчити-таки себе поважати. Думка про те, що намагається змусити себе поважати лише той, хто сам себе не поважає, здається таким людям парадоксальною. Їм здається, що навпаки - вони себе поважають і тому хочуть змусити інших. Але якби вони себе поважали, вони не були б у такій залежності від інших, і їм би не доводилося з'ясовувати стосунки зі щипцями і качалками.

Зарозуміло поводяться ті, хто відчуває сильний голод за повагою. Не було б голоду, людина була б незалежною, і тому - простою і скромною, не намагалася б нічого доводити про себе. Вона би зблизилася з тими, хто сприймає її з повагою, дистанціювалася б, якщо поваги мало, ні з ким би не зливалася. Вона була б вільною і мобільною, як сумлінний працівник на роботі, в якого є накопичення, немає кредитів, і багато потенційних пропозицій на ринку праці. Він нічого нікому не доводить, правда? Не трясеться, не чіпляється, не принижується, але і не кидається переконувати всіх у своїй важливості. Він просто працює, а якщо повага до нього і зарплата здаватимуться йому недостатніми, спокійно піде (спокійно, оскільки підозрює, що роботодавець втратить більше). І у такого працівника значно більше шансів на хорошу зарплату і повагу, правда ж? І так - всюди. Ось що означає самоповага. Це - впевненість у власній цінності, яка не потребує доказів.

Без самоповаги у людини в опорах - величезна дірка, і людина змушена то прикриватися зарозумілістю, то жебракувати самоприниженням.

Злиття - це не обов'язково близькість, люди без самоповаги зливаються з кожним, з ким вступають у діалог, і не відрізняють інших від своїх проекцій.

Автор: психолог Марина Комісарова

Джерело: http://evo-lutio.livejournal.com