Справа в тому,

що в нашім краю життям

кожного керують три книги.

Книги, що говорять, зрозуміло,

не те, що ваші похмурі,

старомодні, буденні книги.

Одна називається

Велика Книга заклинань,

друга - Троянський Травник

і третя - Гігантський Словник.

Gerald Durrell,  «The Talking Parcel»

Ми продовжуємо розмову про війну та надприродні здібності. Минулого разу ми закінчили розмову на тому, що колись давно існувала традиція запису знань, пов'язаних із надприродними здібностями, у цілі книги. Спробуймо поміркувати, що це за книги могли би бути...

Повернімося на якийсь час у глибоку давнину. Ми вже якось згадували про скіфів - про їхній культ мертвих, книги, написані староскіфською мовою, і про француза Жана-Франсуа Шампольйона  (фр. Jean-Francois Champollion), котрий вважав, що мова древнього Єгипту походить від староскіфської. Це, нагадаю, саме той Шампольйон, котрий першим розшифрував древньоєгипетські ієрогліфи.

Час роздивитися цих скіфів трохи ближче...

Тим більше, що скіфські кургани фактично розкидані по чималій частині України, і, зокрема, на території, де зараз походить лінія фронту. І не одному тільки Шкляру скіфська баба не дає спокою...

Хто хоч раз бачив скіфську пектораль, знайдену на Дніпропетровщині у скіфських поховальних камерах, той розуміє, що до мертвих скіфи ставилися з неабиякою повагою.

Завдяки всюдисущому Геродотові до нас навіть дійшли дані про те, в якій саме формі скіфи демонстрували свою повагу до царства мертвих.

Тіла померлих царів возили по всіх племенах, над якими ті царі владарювали, потім ховали з дорогими прикрасами і різними речами, котрі могли би згодитися цареві в царстві мертвих.

Ось частинка опису вмісту Чортомлицького кургану:

 

«...У північно-західній гробниці була похована жінка. Вона лежала в дерев'яному розписаному саркофазі. На голові у неї був головний убір конічної форми із золотими прикрасами, у вухах золоті сережки, на шиї - золота гривня, на руках - два золотих браслети і десять таких же перснів. Біля правої руки лежало бронзове дзеркало. На її сукню було нашито безліч золотих бляшок. Збоку поховали слугу або служницю. Поруч поставили 14 великих амфор. А в північному кутку були срібний лутерій і срібна амфора, прикрашена різними фризами. У південно-східній камері дослідники виявили скелет собаки, бронзовий казан, п'ять амфор і залишки кількох горитів з наконечниками стріл. А в глибині камери вдалося знайти близько 350 золотих прикрас.

У північно-східній камері були складені царські шати. Серед їх зотлілих решток знайдено понад 2500 золотих прикрас. Велика кількість коштовностей дозволяє уявити, якими розкішними були ці шати. Біля входу був похований воїн, що, мабуть, повинен був охороняти ці скарби. При скелеті знайдені горит (тобто сагайдак) зі стрілами, ніж, бронзова гривня і золотий перстень. Такий був похоронний комплекс центральної споруди. А на захід від його входу археологи виявили поховання коней і «конюхів». У трьох ямах лежали скелети 11 коней. На їх вуздечках і сідлах було багато золотих і срібних прикрас. А поруч були поховані два воїни зі зброєю і декількома золотими і срібними прикрасами, яких умовно можна назвати конюхами.»

 

Кінський налобник із зображенням змієногої богині Апі, знайдений у кургані Велика Цимбалка у Запорізькій області	Ще одне зображення скіфської змієногої богині Апі, знайдене в Криму (Керч). Кажуть, що дивовижно схоже на логотип Starbucks

Через рік, за словами Геродота, біля поховання царів вбивали 50 слуг і 50 коней - аби царі бачили, що про них не забули, і могли отримати в підземному царстві підмогу.

До життя слуг і коней скіфи явно ставилися без зайвих сентиментів. Назвати культуру милосердною тяжко.

Звичайних скіфів ховали простіше - небіжчика 40 днів возили по друзях і родичах, і кожен господар мав щедро пригощати супровід, і ставити біля небіжчика ті ж самі страви, що й для живих.

Описані Геродотом обряди повністю підтверджуються розкопками скіфських курганів: збігається форма і устрій поховальної камери, розкішна колісниця, багата збруя коней, поховання поблизу останнього притулку господаря, умертвіння воїнів, слуг, наложниць, що пішли за своїм повелителем до загробного світу, бальзамовані тіла померлих.

У курганах скіфського часу Гірського Алтаю навіть одяг та дерев'яні речі непогано збереглися, українським курганам пощастило менше - клімат не той.

Загалом, можна сказати, що в культурі скіфів віра в потойбічне життя була найголовнішим моментом, і до померлих ставилися чи не ліпше, ніж до живих.

Така зосередженість на потойбічному світі не могла минути безслідно для скіфської якщо не науки, то бодай системи знань. Бо людська інтуїція зазвичай витягає найбільше знань саме з того напрямку, на якому людина зосереджується - а тут зосереджувалася ціла культура.

Отримані знання таки нотувалися.

Про систему богів скіфи або не дуже радо розповідали, або ж вона не так вразила Геродота, як процес поховань. Як би там не було, скіфських богів історик описав доволі скупо.

Головною богинею, «владичицею скіфів», як то не дивно, була богиня домашнього вогнища - Табіті (богиня із дзеркалом, Геродот її порівнював з грецькою Гестією), а от бог Папай, якого Геродот обізвав скіфським Зевсом, був охоронцем родини і громади.

Цікаво, що про скіфського Аїда, бога царства мертвих, Герод, та й інші нескіфські джерела, мовчать. Але якщо в суспільстві існував цілий культ царства мертвих - то мав би бути й бог?

Однак дані про того бога до нас не дійшли.

Геродот, щоправда, описував Апі, напівдіву-напівзмію, скіфську Гею, котру вважав «праматір'ю скіфів» (прабатьком був Геракл). Теоретично вона мала би захищати мертвих скіфів у потойбічному світі, але від кого? Є ще припущення, що сестер-зміюк було дві, одна була доброю, а інша - злою. Культурологи припускають, що існував ще й бог-захисник кургану померлих, воїн-змієборець. А в самих курганах були ще й пастки для злої змії підземного світу.

І, що цікаво, зла змія приходила у курган з півночі, а добра - із заходу. Таки ті скіфи щось знали...

Згодом на скіфські землі прийшло християнство, і кровожерливі скіфські боги таки поволі почали здавати позиції. Але, як відомо, кожен міф ґрунтується на певних явищах. І, швидше за все, зосереджені на світі мертвих скіфи таки вихопили з того світу якісь знання, хоч і ціною справді величезних людських жертв.

Можна припустити, що ці книги далі потрапили до тих, кого називали знахарями і характерниками. Не випадково і скіфських бабів на курганах, і козаків-характерників називали мамаями. До слова, ті ж таки народні легенди оповідали, що під бабами-мамаями сховані величезні скарби, котрі охороняють козаки-характерники. Як ми вже тепер знаємо, скарби у скіфських курганах таки були. Дослідники-культурологи припускають, що й ім'я своє козак Мамай одержав саме від назв кам'яних ідолів, біля яких проводив обряд ініціації як характерник. На картинах з серії «Козак Мамай» зазвичай, крім козака, присутні спис, кінь, дерево і могила. Знавці скіфських обрядів могли багато чого про ці символи розповісти.

Що цікаво, один з відомих курганів - Велика Цимбалка, за версією єпископа Гермогена, був названий на честь якогось багача і знахаря Михайла, якого прозвали цимбалом за те, що грав на цимбалах.

Як на староскіфські книги натрапив Шампольйон - хто знає. В часи його ранньої молодості (а він народився 1790 року) в Франції було багато дорогих бібліотек, коті раптом стали нічиїми - господарів або стратили, або ж вони самі втікали і полишали все майно. Спритні люди потім продавали книги з бібліотек аристократів за безцінь - саме тоді старший брат засновника єгиптології збирав мега-спраглому до науки меншому братові власну бібліотеку. А от звідки вони могли потрапити до Франції...

(Далі буде)