Від редакції:

Як то не дивно, але українська математична освіта і далі залишається однією з найкращих у світі. Питання лише в тому, як допомогти юним математичним геніям визріти - і знайти їхньому таланту застосування в Україні.

Уже 24 роки поспіль на базі Вінницької фізико-математичної гімназії №17 відбувається «Турнір чемпіонів». Це Всеукраїнська комплексна олімпіада з математики, фізики та інформатики. До участі в олімпіаді запрошують команди кращих фізико-математичних шкіл, ліцеїв та гімназій України, учні яких перемогли на четвертому етапі всеукраїнських олімпіад зі згаданих предметів. За іменами і рейтингами учасників «Турніру чемпіонів» уважно стежать провідні університети світу, транснаціональні та вітчизняні ІТ-компанії. Вони запрошують їх на навчання, пропонують роботу ще з першого курсу навчання у виші. І більшість українських інтелектуалів погоджується працювати на економіку інших держав. А все тому, що Україна недостатньо фінансує розвиток точних наук і не дозволяє талановитим дітям реалізувати свій потенціал удома.

Вже понад 200 моїх учнів мають наукові звання

Ініціатор проведення «Турніру чемпіонів», народний вчитель України і викладач фізико-математичної гімназії №17 Юрій Пасіхов каже, що 99% учасників олімпіадного руху, в тому числі «Турніру чемпіонів», продовжують займатися наукою в майбутньому. І лише 1% змінює свою діяльність відповідно до потреб часу, але й у інших галузях вони досягають успіху, бо з початкових класів навчені працювати на успішний результат і мають імунітет до поразок.

«Враховуючи те, що у нашій державі зараз практично немає науки - вона зліквідована і майже не фінансується, - більшість моїх учнів працює за кордоном. І це велика проблема, бо упродовж багатьох років держава не знайшла можливості використати їхній потенціал, створити робочі місця. Молодь займається наукою за кордоном, розвиваючи економіку інших країн. Виходить так, що ми вирощуємо інтелектуальний потенціал для кого завгодно, але не для себе. Я неодноразово говорив і говоритиму про це. У мене була нагода сказати про це тодішньому президенту Кучмі ще в 2001 році, коли я був делегатом другого з'їзду працівників освіти. Тоді Леонід Кучма з президії перебив мене і запитав: «То що, ви пропонуєте закрити кордони?». «Ні, - кажу я, - треба зробити так, щоб наші діти могли застосовувати свої знання в Україні і працювати на економіку нашої країни». З того часу нічого не змінилося, стало тільки гірше, - наголошує Юрій Пасіхов. - Я точної статистики не веду, але нині вже понад 200 моїх учнів мають наукові звання і працюють за кордоном. Наприклад, Сергій Залюбовський закінчив МФТІ, потім у США аспірантуру. Працював пост-доктором в університеті, а тепер у компанії «Дженерелелектрик» очолює наукову групу, яка займається дослідженнями з виготовлення нових матеріалів. А Єгор Бондар, переможець міжнародної олімпіади з фізики, навчаючись на ІІІ курсі фізичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, вже багато часу проводить у ЦЕРНі (Європейській організації з ядерних випробувань). Словом, мої учні не поневіряються по світу, вони гідно заробляють, але хотілося б, щоб вони були потрібні у своїй державі. А то складається таке враження, що Україну свідомо перетворюють на сировинний придаток до когось... Олімпіадний рух згортають «тихою сапою», скорочують фінансування на проведення олімпіад, забирають предмети з переліку інтелектуальних змагань різних рівнів. І це в той час, коли олімпіади, і «Турнір чемпіонів» зокрема, користуються попитом серед школярів, особливо учнів старших класів».

Мотивуючи дітей до навчання, Юрій Пасіхов ставить їм у приклад випускників школи, які зуміли знайти свою нішу на ринку праці і стати відомими науковцями у світі. Каже, що вчить своїх учнів «торгувати» своїм інтелектом, бо від того, наскільки правильно вони продадуть свої знання, буде залежати майбутнє.

Точні науки вчать правильно мислити

Поради вчителя «ловлять» нинішні одинадцятикласники, а за місяць абітурієнти. Марія Щербіна, призер обласних олімпіад з математики, фізики, інформатики, астрономії та хімії, всеукраїнських олімпіад з фізики та інформатики і комплексної олімпіади «Турнір чемпіонів», каже, що вже визначилася з майбутньою професією. Дівчина планує вступати до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, мріє займатися кібернетикою.

«Участь в олімпіадах - це не просто змагання за першість, це можливість перевірити себе та оцінити свої знання. Вивчення точних наук вчить правильно мислити, а участь у різних олімпіадах дозволяє розв'язувати найскладніші завдання в умовах обмеженого часу. Це корисна риса характеру, яка, переконана, допоможе мені у житті, бо нині кожен затребуваний фахівець має бути універсальним у своїх можливостях, - каже Марія. - І «Турнір чемпіонів» вчить універсальності, дає шанс реалізувати, заявити про себе у широких ІТ-колах. Зараз мрію, щоб у мене була можливість знайти гідні умови праці в Україні, щоб не їхати за кордон у пошуках щастя».

Олімпіади - це мистецтво

Пов'язати своє майбутнє з кібернетикою планує і одинадцятикласник Матвій Стречень. Ім'я хлопця добре відоме в Україні, окремі ІТ-компанії вже пропонують йому роботу. Та Матвій не поспішає погоджуватися на перші пропозиції, каже, що головне для нього - вступити до вишу і розпочати навчання, а знайти роботу - це не проблема.

«Уперше взяв участь в олімпіаді ще у 4 класі. Тоді розпочалася моя «олімпіадна кар'єра». У 7 класі я пройшов обласну олімпіаду, і це була моя перша перемога. У 9 класі я потрапив на олімпіаду одразу з двох предметів - інформатики і математики - і посів третє місце. А цього року я виборов перше місце на Всеукраїнській олімпіаді з інформатики і третє місце - з математики. Тепер фактично маю гарну можливість вступити до вишу, - каже Матвій. - Для мене олімпіади - це мистецтво. Кожен має свій світ захоплення, мені естетичне задоволення приносять олімпіади. У майбутньому планую працювати у сфері моделювання процесів, статистиці або графічному програмуванні. За кордон їхати не планую, може «прокатаюся» на рік-два, щоб отримати досвід, але житиму в Україні, бо тут комфортно. Я не зможу довіряти людям, які мають інший менталітет, мову і культуру. А зробити щось своє через кризу довіри нереально».

 

 

 

Не залишив свого часу Україну і нинішній доцент кафедри автоматики та інформаційно-вимірювальної техніки Вінницького національного технічного університету Володимир Коцюбинський. Зараз він поєднує наукову, викладацьку і виробничу діяльність. Займається наукою і водночас є співзасновником ІТ-компанії, яка розробляє інформаційний продукт. Каже, що саме навчання у фізико-математичній гімназії, а потім і участь в математичних олімпіадах навчили його швидше знаходити вихід із ситуації і працювати на результат. Саме тому всі випускники цієї школи популярні на ринку праці, а географія їхнього працевлаштування охоплює усю планету.

«Невеликий відсоток моїх однокласників та однолітків залишився в Україні, це правда, - визнає Володимир Коцюбинський. - Тут через особисті обставини залишився і я. Але це не завадило мені реалізувати свої мрії, бо зараз я маю науковий ступінь, займаються викладацькою діяльністю і маю власну справу, яка приносить мені практичне застосування своїх навичок. За ІТ-галуззю майбутнє, і її треба розвивати. Для розуміння: є дослідження, які свідчать про те, що до 2030 року ІТ-спеціальності будуть займати 89% від усіх професій, представлених на ринку праці. Тобто багато тих спеціальностей, які є зараз, просто зникнуть, бо більшість процесів виконуватиме комп'ютер. Тому майбутнє за ІТ. І це має розуміти держава. Інакше вона програє».

Щоб зберегти вундеркіндів в Україні, треба змінити державну політику, вкладати гроші у їхній розвиток, правильно формувати попит і пропозицію на ринку праці. Допоки цього не буде, втримати інтелектуалів, які здатні зробити українську наукову революцію, не вдасться.

 

Автор: Олеся Шуткевич

Джерело: «День»