Ми продовжуємо розмову про війну та надприродні здібності. Минулого разу ми закінчили розмову на тому, що для перемоги потрібно, аби більшість нащадків запоріжців всерйоз захтіли жити своїм розумом і самостійно захищати свої інтереси. Як це зробити?

Уточнімо завдання: як поєднати бажання жити своїм розумом (і самостійно захищати вибір свого розуму) із потребою згуртуватися із більшістю нащадків запорожців (і не тільки нащадків запорожців).

Якщо дуже коротко - то десь так само, як це робили запорожці: як мінімум кожен курінь жив своїм розумом, що не заважало їм слухатися курінного, а курінним - слухатися кошового (гетьмана). В час бою, коли потрібно було діяти швидко і рішуче, слухалися вказівок курінних і гетьмана. (Хоча частенько доводилося використовувати і власний розум - у випадку виникнення непередбачуваних обставин, на які не надходило вказівок від керівництва). А в час перепочинку і в час переобрання кошового - тут вже свій розум брав гору. Хоча козацького військового суду слухалися всі.

В мирний час найважливіші військові і політичні питання вирішувала рада старшин і військова рада. Кожен кошовий щороку 1 січня звітувався перед козацькою радою. (Щороку, уявляєте?) Якщо звіт визнавали незадовільним, то шукали нового гетьмана. Кожен курінь висував свою кандидатуру, обговорення були іноді дуже тривалими і не дуже мирними - зі сварками і криками. Але це не заважало деяким з них обиратися не раз і не двічі. Вже згаданий нами Сірко обирався 15 разів.

Цілком можливо, що саме з того процесу народилося прислів'я, котре шокує багатьох росіян -  «гуртом легше й батька бити». Патріархальній Росії тяжко навіть подумати, як то - батька бити. Загалом мається на увазі, що гуртом легше долати владу того чи іншого авторитета.

Бо в процесі розвитку, як не крути, а авторитети у різних сферах життя доводиться змінювати доволі часто. І переобирати гетьмана - теж.

До певного часу вміння слухати себе й інших можна балансувати безконфліктно: аж до певного моменту, коли находить коса на камінь. І тоді якраз найголовніше - чия це буде коса, і чий камінь. Рано чи пізно конфлікт обов'язково станеться: таким є закон будь-якого розвитку суспільства, окремі індивідууми хоч як та бачитимуть швидше ті речі, котрі до інших дійдуть тільки згодом, і, цілком можливо, через серйозні граблі.

І тут якраз питання в тому, що вибере індивідуум: своє бачення, чи бачення інших. Якщо своє, і зможе його захистити - тоді йде в лідери. Якщо своє, і не зможе захистити - тоді в парії або у відлюдьки (якщо виживе). Якщо вибирає бачення інших - тоді приєднується до когорти простих смертних.

Зазвичай донедавна суспільство розподілялося так: 20% лідерів і 80% простих смертних. Принаймні, у більшості країн. В Україні було дещо інакше: 20% лідерів і 80% дрібних лідерів (ну або, якщо хочете, лідерів в інших сферах).

Фактично українці, більше за представників інших народів, вмудрялися вчиняти бунти навіть у, здавалося би, найбезперспективніших умовах для бунту. 70% повсталих у таборах ГУЛАГу були українцями. Євген Грицяк, керівник Норильського повстання, вмудрився провести те повстання так, що майже ніхто з повстанців не загинув. Більше того - він сам не побоявся вийти з гурту товаришів і озвучити радянським катам вимоги повстанців. Хоча кожен крок міг стати для нього останнім.

 Вміння йти на конфлікт - надзвичайно цінне вміння. Бо воно ж - і вміння захистити свою точку зору, не поступитися своїм баченням правди. Вкупі з бажанням гуртуватися воно призводить до хоч і довгого і болісного, але надзвичайно ефективного пошуку істини і найкращого варіанту виходу із ситуації, що склалася.

Для того, щоб йти на конфлікт, потрібно чути в собі певну силу, мати певні опори. Традиційно так склалося, що для українця ці опори - мінімальні: бачити правду і мати бажання її захищати. Хоча, в тому, щоб бачити правду, не боятися її роздивитися - в тому і полягає найбільша людська опора. І таким людям не тільки «сам Бог помагає», як казав класик, - таким якраз і підкоряються надприродні здібності. Для цих здібностей головним, вирішальним є бажання людини бачити правду, не ховатися від неї. Незалежно від того, в якому стані ти сам є, і в якому стані ти можеш опинитися, коли почнеш захищати цю правду. Як каже ще одне прислів'я - хоч голий-босий, зате підперезаний. Підперезаний - в тому сенсі, що має пояс, а де є пояс - там є і шабля за поясом. Іншими словами, традиція передбачала, що для захисту власної думки достатньо було спиратися на власну шаблю - це і був головний ресурс особистості. Хоча, звісно, для захисту власної думки здалося би мати й інші ресурси. : )

Погляньмо на сучасну найновішу історію України. Як тільки урядом прем'єр-міністра Ющенка та віце-прем'єр-міністра Тимошенко (був колись такий уряд, уявляєте!)  було (попри шалений опір олігархів) скасовано грабіжницькі бартерні розрахунки, зокрема, в енергетиці, як тільки було трохи обрізано потік грошей в офшорні зони (уявляєте, колись таке таки зробили - це був 2000 рік), як тільки потекли гроші на стипендії, пенсії, зарплати - почав піднімати голову дрібний бізнес, який за кілька років зробив революцію.

Як тільки ще більше стали на ноги - зробили ще одну революцію, і, фактично, замість того, щоб здатися Росії, народними силами зібрали армію і вступили у війну. Саме так - бо що Росія, що куплена-перекуплена українська політична верхівка розраховували на те, що українці здадуться, Росія захопить те, що зможе переварити, решту розхапають сусіди, і на тому історія України ся скінчить. Ми своїм опором фактично розпочали війну - замість того, щоб ганебно здатися.

Судячи з поведінки чинної української влади, там теж помітили цю тенденцію - і тепер намагаються докласти зусиль, аби не дати широким прошаркам населення стати на ноги.

Це вони, звісно, дарма - навіть ГУЛАГ не міг українську вдачу впокорити - попри всю міць каральної держави і потужність агітаційної машини.

Сусідів-росіян он вже вдалося довести до тої стадії, що, за даними російських соціологів, у них вже понад третина громадян виправдовують сталінські репресії. Як з цим в голові вживається православна віра і теза «Не вбий!» - про це, схоже, вже не думають. В Україні такий фокус не пройде.

Щоправда, доволі довго в Україні проходив інший фокус - навіювання широким масам вдаваної немочі. Якщо можна так сказати - засмічування успадкованої мудрості псевдонауковим спамом. Мовляв, ви всі - немічні, чекаєте допомоги від держави, ні на що не здатні, кволе патерналістське хуторянське суспільство, навіть найпростіших горизонтальних зв'язків від хутора до хутора створити не можете. Але як тільки на горизонті з'явилася серйозна небезпека - все навіювання немочі пішло коту під хвіст.

І виявилося, що українське суспільство -  цілком сильне і дуже навіть обороноздатне.

Щоправда, ці віднайдені риси деякі «лідери» всіляко намагаються «засунути назад».

Те мистецтво, завдяки якому чинна влада вмудрилася за три роки суттєво знизити статки середньостатистичного громадянина, і водночас наростити свої статки у кілька разів, ще не один рік вивчатимуть співробітники воєнних трибуналів різного рівня.

Однак саме завдяки цьому мистецтву деякі «науковці» в Україні знов намагаються читати громадянам стару мантру: «ви немічні, патерналістське суспільство, чекаєте допомоги від держави, берете субсидії, ні на що взагалі не здатні». Хоча якби українське суспільство й справді було патерналістським і немічним, то панове «науковці» зараз би виходили в ефір десь із глибокого екзилю, і то не всі, а ті, хто встиг би вчасно втекти від ворожої навали. А вони ж таки не в екзилі, а цілком навіть у Києві, щасливі, не налякані, і навіть доволі вгодовані.

Можна вже зараз починати ставити ставки на те, на якому витку розвитку українське суспільство почне першим ділом скидати на узбіччя історії таких навіювачів із науковими ступенями...

Хоча, якби ці «науковці» займалися своєю роботою, то помітили б, що сучасні соціальні мережі дозволяють швидше утворювати горизонтальні зв'язки у суспільстві. І завдяки цьому набагато легше формуватися «малим соціальним лідерам» - навіть у тих суспільствах, котрі до такого формату не здатні. Відтак формула лідерів-підлеглих 20 на 80 поволі зміщується в бік збільшення кількості лідерів - 40 на 60, а то й далі. А лідери - це не тільки сміливість,  вміння керувати і організовувати, а й загострення інтуїції, котре на певному етапі й дає підвищений рівень вже згаданих надприродних здібностей. Колись давно мудреці при кожному лідерові старанно документували все знання, пов'язане з цими здібностями. Два найбільших диктатори Європи - Сталін і Гітлер - буквально за невеличкий проміжок часу вмудрилися конфіскувати стародавні книги, котрі ще збереглися у багатьох країнах, і частково їх знищити. Одного не врахували засранці - що рукописи і справді, як казав класик, не горять. Особливо - ТАКІ рукописи...

(Далі буде)