Від редакції:

Вісім колекцій одягу, легкого, ніжного, пошитого із натуральних тканин. Фантастичні оригінальні малюнки вишивки. А ще - безліч весільних сукенок, що завоювали неабияку популярність серед наречених в Україні та за кордоном. Колекція Катерини Тимочко вже навіть побувала на закритому показі мод у Парижі.

Катерина Тимочко - тернопільська молода дизайнерка, яка створює унікальний одяг та аксесуари. Дівчина вражає своїми колекціями багатьох шанувальниць моди і в Тернополі, і за кордоном. Про творчість, покази, різноманітні проекти, ідеї та стиль - у монолозі Катерини.

 

У мене ще з дитинства виникало бажання більше малювати, ніж щось читати і писати. Тоді я ще не знала як саме називається ця професія, але я завжди хотіла працювати в творчому напрямку. Дивилася різні програми, слідкувала за тижнями моди. Для мене все це здавалося чимось нереальним в дитинстві. Батьки бачили, що я цікавлюся цими речами і спочатку переживали, адже 10 років тому професія «дизайнер» більше асоціювалася із швеєю, але я рада, що вони все таки підтримали мій вибір у житті.

Колись були такі паперові манекени, для яких можна було вирізати паперові сукні та одягати їх. Я спершу почала обводити ці моделі і малювати для них одяг. Також дивилася різні фільми про моду, шукала будь-яку інформацію, як тільки з'являлася можливість зайти в інтернет - дивилася фото колекцій відомих дизайнерів. Люди можуть дуже довго шукати себе. Мені ж легше було у плані вибору професії. Але було інше випробування - я чітко знала, чого хочу, але це ніколи не було престижною професією. Зараз бути дизайнером модно. А років 10 тому такого поняття, як дизайнер, не було, більше розуміли, що таке швея. Ukrainian Fashion Week теж з'явився недавно. Тоді, коли я закінчувала школу, було популярно вступати на юридичний, економічний. Я не хотіла цього. Дуже вдячна батькам за те, що вони не ставили питання, ким я буду. Спершу мама сумнівалася в тому, чи це мені потрібно, тому віддала мене на гурток моделювання одягу, який я відвідувала три роки.

 

Мама хотіла перевірити, чи я собі щось придумала, чи справді зможу шити. Але я ходила в цю школу у дві зміни. В 11-му класі я ще й відвідувала школу моделей, додому приходила вночі. Тож усі зрозуміли, що моє захоплення не мине.

Я навчалася в Хмельницькому університеті на моделюванні одягу.

Першу колекцію створила ще з двома дівчатами у співавторстві за фінансування кафедри ще на третьому курсі.  Тоді ми поїхали на конкурс «Барви Поділля», де було приблизно 40 учасників, і здобули перше місце. Потім була ще одна колекція на 4-му курсі. Я дуже довго малювала ескізи, обдумувала, вийшло   непогано. Але та колекція не вийшла такою, як мала бути. І мабуть, це дало мені дуже великий урок на майбутнє. Тому що зараз я розумію, що неважливо, чи успішною була твоя попередня колекція. Коли ти робиш наступну - маєш зробити краще. А тоді в мене було таке відчуття: ага, ми посіли перше місце - і самооцінка дуже зросла. Здавалося, що все, що ти зробиш у майбутньому, буде суперкласно. А потім ти робиш щось невдале, і це тебе більше вчить, ніж коли ти виграєш. Було неприємно.

Ще рік-два після того я нічого не робила, бо просто боялася, що не вийде. Були навіть думки, що я недостатньо творча чи нічого не вмію. Потім я почала робити колекцію, яка нею так і не стала. Тоді в мене було бачення моди і стилю таке, що має бути дуже багато складних деталей. Щоб це була не така мода, як у магазині, а щось значно грандіозніше.

 

 

 

Однак вища освіта не дає у нас практичних навиків і хотілося мені більше малювати ескізи (що я і робила), ніж вивчати теорію. Пізніше, після закінчення, мріяла вчитися за кордоном: в Мілані чи у Лондонському коледжі, але зрозуміла, що нічого так не розвиває, як власне своя справа і постійна робота в даному напрямку. Чим більше читала інтерв'ю відомих дизайнерів чи навчальні програми престижних коледжів, тим більше починала розуміти, що єдиний метод до хорошого розвитку - це втілення у реальність своїх ідей та цілей.

Мені дуже комфортно працювати у Тернополі, адже це невелике місто, в якому можна бачитися з своїми друзями, відпочивати і ти не витрачаєш багато часу, щоб пересуватися з одного місця в інше. Великий плюс також полягає в тому, що тут легко можна показати свою роботу і про неї одразу ж будуть знати. Мені приємно, що я маю клієнтів з Києва і Львова. Люди приїжджають сюди, щоб придбати якусь річ. Тобто, не потрібно жити в Нью-Йорку, щоб тебе всі знали.

Ще в університеті я старалася відшукати свій стиль одягу, який би хотіла створювати. Пробувала різні варіанти і намагалася зрозуміти, що мені більше подобається. Зараз стараюся тримати таку лінію етно-одягу. Мене вже понад рік цікавить тема епохи Відродження в мистецтві, і вона трішки прослідковується у колекції одягу «Ліс».

Буває таке, що в голові виникає багато ідей, але я не встигаю поки все це реалізувати.

На «Тернопільських днях моди» під час колекції «Вільні духом» мали в постановці бути кульбаби. За день до показу випав сильний дощ і ніде їх не можна було знайти. Тоді я вирішила все таки назбирати їх і сушила феном, бо іншого виходу я не бачила. Вони розкрилися, але це займало багато часу. Мені пощастило тим, що за декілька годин до початку показу вийшло сонце і я швидко назбирала кульбабки. Але всередині виникало сильне переживання, за ті три години я отримала чималий стрес.

 

Коли робили показ у дворі біля «Бункермузу», то за кілька днів до того на всіх сайтах писали, що буде злива. Мене всі запитували, що я буду робити. Я вирішила просто продовжувати все так, як і планувалося. Тоді дуже сильно переживала, бо багато людей було запрошено. Хотілося, щоб все задумане реалізувалося. Так і сталося, незважаючи на всі ті обставини.

Для того, щоб вийти на професійний рівень у якійсь справі  - потрібно дуже багато працювати. Для мене часом немає межі: день чи ніч. Якщо ти чогось прагнеш, то повинен розуміти, що маєш вкласти дуже багато, щоб здійснити задумане. Коли ти тільки починаєш  - ти сам для себе є початківець в першу чергу, а тоді вже й для інших людей. Одяг  - це самовираження, яке дозволяє людині відкритися. Ти бачиш людину і можеш оцінити, який у неї характер чи настрій. У нас є чимало людей, які своїм стилем показують неординарність. Як на мене, то потрібно ще більше таких особистостей у Тернополі. Не варто йти сліпо в моду і думати, що лише завдяки дорогим речам ти можеш виглядати стильно. Якщо людина внутрішньо негламурна, то їй цей гламур не буде пасувати. Необхідно прислухатися до самих себе.

 У Тернополі мода  - середньостатистична.  Тобто, якщо у Києві тренди досить швидко «вловлюються», то тернополяни важко сприймають ці новинки, але я думаю, що з часом наші люди теж почнуть розуміти ці речі.

Мені не важливо скільки коштує одяг, адже я дивлюся на якість і вигляд. Якщо якась річ набагато дешевша десь, ніж вона би мала бути  - я із задоволенням її куплю. Буває таке, що заходиш у магазин і бачиш, що одяг взагалі не відповідає тим дорогим цінам.

Колись я мріяла відвідати тижні моди за кордоном, а зараз мені цікавіше було б взяти участь у якихось конкурсах для дизайнерів, де працюють багато професіоналів і відомих особистостей. Там можна отримати критику і порівняти свою роботу з іншими в однакових умовах.  Ще б мені хотілося влаштувати власний показ за кордоном.

Навесні планую організувати ще один показ колекції «Ліс», яка вже буде представлена в більшому об'ємі. Хочемо зробити «Show room», щоб люди могли подивитися на речі не тільки на моделях. Будуть висвітлені колишні колекції, не тільки повсякденний одяг, але й весільні сукні. Також можна буде придбати аксесуари. Будь-хто зможе собі їх придбати, адже ціни досить доступні.

 

Мрію жити на Валовій. Дуже подобається ця вулиця, особливо квартири із високими стелями. Я собі уявляю, як виходжу на балкон і бачу центр міста. Останнім часом, в мене дуже часто збуваються мої мрії, коли я цього навіть не очікую. Це дуже хороше відчуття, але бувають моменти, коли заради цього потрібно заплатити певну ціну.

В мене є своя команда людей, які допомагають мені. Це творчі люди, яких я давно знала і запропонувала їм зі мною працювати. Я керую різними процесами і зрозуміла, що робота керівника - дуже важка. Стараюся собі записувати всі плани у записник по днях, тижнях і місяцях. Тобто, якщо я собі на цей день запланувала певну кількість справ, то незважаючи на всі обставини - повинна це виконати. Якщо не зробила вдень, то мушу тоді працювати вночі. Мене такий прийом стимулює поборювати лінь і виконувати всі заплановані речі.

В моїй команді дуже креативні люди, ми намагаємося придумувати шоу-програму показу колекції, щоб продемонструвати конкретну тему і зацікавити народ. Наприклад, на «Тернопільських днях моди» моделі нестандартно босоніж ходили по траві. Я стараюся втілити якісь свої ідеї не лише в одяг, а в його презентацію і завдяки людям, з якими я працюю - мені це вдається. Часто підходять на показах журналісти і одразу розпитують, як на цей раз ми будемо дивувати. Приємно чути, що люди впізнають тебе ще й за презентації колекцій.

Раджу молодим дизайнерам або тим, хто б хотів себе в цьому реалізувати - менше про це думати, а більше робити. Я люблю обговорювати якісь ідеї, попиваючи каву, а потім прийду додому і якось про це вже забувається. Часом потрібно не розмовляти, а одразу ж виконувати. Дуже часто, коли пробуєш робити щось, то одразу ж чуєш критику. Не потрібно здаватися, а вірити в краще і завжди намагатися розвиватися.

 

Джерело: «Доба», «20хвилинТернопіль»