Від редакції:
Як то не дивно, дикі звірі теж потребують реабілітації – навіть якщо це великі і страшні ведмеді. В Україні саме вилазять з барлогів ведмеді єдиного в країні реабілітаційного центру для такого звіра – у Синевирі.

Центр у Синевирі відомий не тільки на всю країну, а й за її межами. Але мені все не випадало нагоди туди дістатися й побачити такий феноменальний заклад на власні очі.

	Фото Сергія Гудака

Я б тих злих господарів за таке посадив

Отож, насамперед телефоном поспілкувалася з працівниками парку. Мені в цей день треба було стати гідом для дітей – тому детально розпитала, як тут живуть ведмеді, що їдять, як поводяться. Ну, а далі почала пояснювати синам, що їдемо ми не в зоопарк, тобто, тварин там людям показують - але живуть клишоногі не в клітках, а майже на волі. Це такий собі санаторій для них, де люди виліковують тварин – але не ліками, хоча й ними теж, а своєю любов’ю. Бо ж раніше ці всі звірі були дуже нещасливі – вони жили в неволі, мали злих господарів, які їх тримали в тісних клітках, на ланцюгах, у намордниках, змушували танцювати на розпеченій плиті, морили голодом, били… А потім добрі люди, захисники тварин, їх у тих злих дядьків і тіток відібрали й привезли сюди, до лісу, на чисте повітря, де є річка, багато-багато дерев і добрі люди, які ведмедів лікують.
- А тих злих забрали в тюрму? - питає син.
- Ні, у нас за таке не садять до тюрми, хоча є країни, де карають за жорстоке поводження з тваринами.
- Я б за таке посадив, - міркує далі малий, - бо ці люди злі, вони потім у пекло потраплять, - додає він.
Другий син питає:
- А навіщо вони тих ведмедів мучили?
- Аби ведмеді виконували їхні накази – й приносили гроші. Вони виступали для людей – у цирках, розважальних центрах, на курортах показували різні трюки, за це власникам люди платили гроші, також за гроші колишні господарі дозволяли іншим людям, навіть діткам, фотографуватися з цими ведмедями…
- І що, ті дітки хотіли фотографуватися з ведмедями, знаючи, що їм було боляче? – не розуміє син.
- Бачиш, не всі дорослі задумуються, як живеться тваринам, яких показують у цирках і звіринцях, і дітям своїм не розповідають – тому й виходять потім отакі сумні історії.
- А хто цих усіх ведмедів, зрештою, врятував?
- Є такі добрі люди, називаються волонтери, захисники тварин, вони дбають про те, аби підопічні не голодували, добре жили. Тому й створили тут такий санаторій для ведмедів – щоби люди не просто розважалися, дивлячись на звірів, а й самі переймалися їхньою долею. Тут працюють люди, які хочуть, аби цим ведмедям було добре.
- То чому ж вони їх зовсім на волю не випустять?
- Цих ведмедів не можуть зовсім відпустити – бо вони народилися в неволі, й просто не виживуть у дикій природі, не зможуть знайти собі достатньо їжі, як їхні родичі, що виросли в лісі. Вони усе життя жили між людьми, тому, зрештою, прийдуть знову до якогось села – а люди зі страху можуть ведмедя й убити. Ось чому їхня територія обгороджена, аби ведмеді не втекли, і щоб до них ніхто з лісу не забіг. Тут у них є постійно що їсти, їх лікують – люди так люблять цих ведмедів, що навіть барлоги замість них виривають, тут вони мають ігрові майданчики та басейни.

Ведмежа черга до Синевиру

- А як знають, що ведмеді уже видужали? - допитуються далі хлопці.
- Співробітники центру кажуть, що тварини тоді стають лагіднішими, спокійнішими, краще їдять… Отак як ти – коли тобі погано або ти сумуєш, то й настрою нема гратися, й апетиту нема. У ведмедів – схоже: коли їм погано, вони теж нічого не хочуть.
Переказую дітям, як саме тут реабілітують ведмедів (мені про це розповів працівник центру Юрій Бабічин). Отож, зараз у Синевирі перебуває вже 20 бурих ведмедів – тут і бувалі, й новачки. У кожного є кличка – є й Потап і Вінні, Миша, Роза, Балу, і навіть Беня. Новачків, яких щойно або недавно доправили з неволі волонтери – спочатку утримують у спеціальних клітках-вольєрах, розмірами два на три метри. Це звично для них, бо досі вони саме в таких умовах і жили. Це називається «карантин». Ведмедів тут особливо доглядають – обстежують, лікують, якщо треба, проводять щеплення. А тоді, коли тварина перестає агресивно поводитися, починає добре їсти, її починають випускати до інших. Тоді з ведмедів формують групи – вони вибирають з-поміж інших «санаторників» собі друзів, і такими компаніями потім живуть. Хтось на карантині перебуває 2-3 місяці, деякі – до року.
- Буквально два тижні тому сюди доправили ведмедицю Лялю з Дніпра, вона якраз зараз на карантині, Ляля доти жила в міському зоопарку в жахливих умовах – у тісній клітці, її врятували волонтери, й доправили в Синевир, - розповідаю хлопцям.
Зараз у центрі на карантині може перебувати до 7 ведмедів – саме стільки тут облаштовано кліток. Було б більше – змогли б і прийняти більше. У центрі кажуть, що в Синевир наразі сформована ведмежа черга: волонтери з кожним роком хочуть доправляти сюди все більше клишоногих з неволі.

Сплячі красені й красуні

У парку кажуть – найкращий показник того, що ведмідь реабілітувався, це коли він залягає у сплячку.
- Цього року в нас залягло 9 ведмедів. Це були найстарші жителі центру, на початок березня прокинулися тільки двоє. І то один спочатку вийшов – а тоді знову повернувся

Ведмедиця Ляля. Фото Миколи М’якшикова

до барлога. Видно, вирішив, що ще не пора йому. Не всі ведмеді виривають собі барлоги для сплячки, за багатьох це роблять працівники центру, - розповідає Юрій Юрійович. – Поки вони в сплячці, у них уповільнюється дихання, серцебиття, біологічні процеси в організмі. Хто й коли прокинувся, у центрі бачать з того, як ведмеді виходять до спільної трапези.
Цьогоріч ведмедячій сплячці сприяла й природа: на Закарпатті була навдивовижу справжня зима, з великим снігом, морозами, і що важливо, – це тривало не кілька днів чи тиждень, як було останні п’ять років, а понад два місяці. Тобто, підкорившись природнім ритмам, ведмеді залягли у сплячку. Тому й отримали такий високий показник – аж дев’ятеро «сплячих» красунь та красенів. Досі це були одиниці. Переважно природні інстинкти відновлюються у ведмедів аж після 2-3 років перебування в центрі.
- А вони тут народжують діток?
- Ні, працівники центру розповідають, що ці тварини не можуть мати діток. Вони просто живуть тут, граються, але не дають потомства. Чому? Тому що у них не завжди є материнський інстинкт, бажання мати дітей, або як народяться – мати може від них відмовитися, вбити чи не годувати. Тому тут звірі не народжують дітей. Зате ведмежат мають дикі ведмедиці, ті, що живуть в о-он тих горах, - відволікаю малих.
- Ну добре, хай ці тут видужують, а ті, дикі, хай народжують ведмежат, - погоджуються хлопці.
Кажуть, сюди найкраще приїздити або о 9-ій ранку, або о 17-ій по обіді – це якраз час годування, тоді ведмедів випускають, вони їдять, а потім забавляються. Спостерігати за ними – саме задоволення. Ведмеді – дуже грайливі, як великі кошенята. Дітям споглядати за їхніми розвагами теж страшенно подобається. Не було б огорожі, вони й самі б із радістю до тих ведмедів побігли.
А от приносити їм смаколики з дому не можна. Це моїх малюків трохи засмутило. Працівники забороняють пригощати ведмедів своїми яблуками чи солодощами.
Але якщо вже дуже вам хочеться пригостити цих милих тварин – нема нічого неможливого. Треба просто домовитися в центрі, спитати, що їм зараз необхідно й привезти сертифікований товар, тобто, про походження якого є документи. Тут допомогу радо приймають – яблука для клишоногих, мандарини, моркву, каші, рибу, м’ясо. Один ведмідь на день з’їдає 9 кг харчів.
- Ми їх так полюбили, - кажуть діти, - хотіли їм щось подарувати.
- То подаруйте їм свою любов, - кажу хлопцям.
- Але як вони знатимуть, що ми їм її подарували, от яблучко вони з’їдять і зрадіють…
- Вони це побачать у ваших очах. А ще обов’язково друзям у садочку розкажіть, що тварин треба любити, й ніколи-ніколи не можна з них знущатися, ображати, заробляти на них гроші...
- Ох, я хотів би, щоб усі ведмеді на світі були такими щасливими, як оці, - зітхнув, прощаючись із синевирськими клишоногими, син. Думаю, виставу в цирку, де ведмеді їздять на велосипеді, він ніколи не дивитиметься.