Від редакції:
17 лютого виповнилося 125 років з Дня народження глави УГКЦ Йосипа Сліпого. Він майже 20 років провів у радянських таборах…

Без духовного життя і наполегливої праці ми не створимо країни, в якій молоді люди залишатимуться і працюватимуть, а не будуть шукати краще життя за кордоном. Україна є прекрасною країною. Я вірю, що ми зробили великий крок вперед, коли почали розуміти, що нема батюшки-царя і магічної палички, яка змінить Україну. Ми самі мусимо вирівнювати поле гри, мусимо боротися з корупцією. Нам треба багато працювати, і нам треба мужніх людей, які будуть в авангарді цієї боротьби. Тому постать Йосифа Сліпого є такою важливою. Нам треба духовно навертатися. Без Бога, без духовного життя ми не вилікуємо цієї проблеми, через яку дуже ініціативні люди виїжджають з країни. Кожен з нас повинен робити щось у тій сфері, де воно є можливим.
Про це у Національному університеті «Львівська політехніка» сказав владика української греко-католицької церкви Борис Ґудзяк під час зустрічі з нагоди 125-річчя від дня народження Йосифа Сліпого. Проводити зустрічі з духовними провідниками нашої нації вже стало доброю традицією у «Львівській політехніці», організатором яких є Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка». В актовій залі, де, власне, проходила зустріч, не було де яблуку впасти, – щоб почути владику Бориса Ґудзяка люди стояли у проходах, бо місць із кріслами забракло.
Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Ірина Ключковська зазначила, що хоча й владика Борис Ґудзяк і живе зараз у Парижі, проте продовжує працювати для України, інтегруючи наші історичні, християнські, національні цінності в європейське середовище.
Пані Ірина Ключковська нагадала, що Борис Ґудзяк є єпископом української греко-католицької церкви, єпархії святого Володимира Великого в Парижі для українців візантійського обряду у Франції, країнах Бенілюксу та Швейцарії, громадським діячем, провідним науковцем у галузі церковної історії, президентом Українського католицького університету. У 2015 році владика Борис Ґудзяк став кавалером ордена Почесного легіону.
Привітав владику і присутніх у залі ректор Національного університету «Львівська політехніка» Юрій Бобало, а народний чоловічий хор «Орфей» заспівав духовних пісень, налаштувавши камертони душі всіх, хто був присутній у залі, на відповідний тон.
Подаємо окремі думки владики Бориса Ґудзяка, який розповідав про Йосифа Сліпого та відповідав на запитання під час цієї зустрічі.

Йосиф Сліпий постійно боровся за право на існування його церкви

Попри виснажливі допити в ув’язненні, неможливість нормального сну і відпочинку, він не зламався. Його намагалися схилити до співпраці зі спецслужбами і

	Фото: facebook.com/iryna.kluchkovska

православною церквою. Але він не здавався. Чим це було у ситуації, коли тобі повсякчас демонструють, що ти просто гвинтик системи, що в тебе нема шансів і вибору? Ті, хто ближче знали Йосифа Сліпого, казали, що він назвав ці 18 років ув’язнення втраченим часом. Коли його арештували, він мав 53 роки, і впродовж багатьох років був позбавлений можливості інтелектуальної праці. Він хотів працювати для церкви й українського народу. Після смерті Сталіна Берія викликав Йосифа Сліпого з таборів і змусив його писати довідку про УГКЦ. Коли Берію знищили, то Йосифа Сліпого знову відіслали, але, очевидно, він мав можливість взяти архівні матеріали. Відтак, у табірних умовах Йосиф Сліпий писав багатотомну історію української греко-католицької церкви (тепер ці томи помалу друкують). Можна лише уявити, як у таких умовах було змушувати себе до систематичної праці, щоб не гаяти ні дня, ні години.
Отримавши наступний термін саме за тексти, Йосиф Cліпий вважав, що його життя закінчується – ноги були обморожені, здоров’я – підірване. Але завдяки клопотанню Папи Римського вдалося визволити Йосифа Сліпого з Радянського Союзу, і він поїхав в Рим. А перед тим, у готелі у Москві Йосиф Сліпий висвятив на єпископа блаженного Василя Величковського.
До кінця життя Йосиф Сліпий зберігав український радянський паспорт. Згодом Йосиф Сліпий став послом українців у світі. Він багато працював у бібліотеці, досліджував кожен знак нашої культурної, історичної, церковної спадщини. Хотів організувати український університет, проголосивши про це на Ватиканському Соборі.
З 1967 року у 80-річному віці патріарх об’їздив майже всі куточки світу, де жили українці. Таким чином він змінював життя багатьох, мобілізовував на боротьбу з тоталітаризмом, сам будучи взірцем цієї боротьби.
Для нас усіх постать Йосифа Сліпого у цей ювілейний рік може стати постійним джерелом натхнення. Трохи більше треба від себе вимагати, кожен має запитати себе, що він може доброго зробити на своєму місці – для свого інституту, своєї церкви, своєї країни.
Подивіться уважно на фото Йосифа Сліпого – та ж це чоловік, який виходить з Біблії. Так його сприймали, куди б він не приходив, – вся увага була звернена на цю постать. Чому так? Бо духовні речі завжди є правдивими. І те, що людина носить у душі, передається іншим.

Мусимо вирівнювати поле гри, боротися з корупцією

Відповідаючи на запитання про підтримку української церкви у Польщі, Борис Ґудзяк наголосив, що дуже важливо усвідомлювати себе українцем у Польщі, відтак ми не повинні дозволяти собі називати таких українців поляками або польками. Дуже боляче, коли приїжджають наші брати з Польщі, а тут українці їх називають поляками. Давайте почнемо з того, щоб ми своїх шанували. Ми чекаємо допомоги від діаспори, але таких маєтків та можновладців, які є в Україні, нема більше ніде.
В Україні зараз така соціополітична, економічна ситуація, що зумовлює слабке фінансування не лише наукової сфери. І ми не можемо це одразу глобально змінити. Приклад Йосифа Сліпого дає розуміння, що там, де ми є, можемо максимально використовувати свої можливості. За останніх 25 років ми вперше маємо таку нагоду це роботи.
Ніколи наші студенти не мали нагоди такою кількістю стажуватися за кордоном. Ніколи ми не мали такого високого загального рівня освіти. Є певні проблеми, але треба дивитися на цю склянку з водою і сказати, що вона напівповна. Ми маємо взяти відповідальність за Україну, за нашу науку, за нашу культуру.
Без духовного життя і наполегливої праці ми не створимо країни, в якій молоді люди залишатимуться і працюватимуть, а не будуть шукати краще життя за кордоном. Україна є прекрасною країною. Я вірю, що ми зробили великий крок вперед, коли почали розуміти, що нема батюшки-царя і магічної палички, яка змінить Україну. Ми самі мусимо вирівнювати поле гри, мусимо боротися з корупцією. Нам треба багато працювати і нам треба мужніх людей, які будуть в авангарді цієї боротьби. Тому постать Йосифа Сліпого є такою важливою. Нам треба духовно навертатися. Без Бога, без духовного життя ми не вилікуємо цієї проблеми, через яку дуже ініціативні люди виїжджають з країни. Кожен із нас повинен робити щось у тій сфері, де воно є можливим.
Приклад життя Йосифа Сліпого засвідчує, що ми всі повинні максимально використовувати свої можливості і змінювати суспільство там, де можемо, і завжди бути відповідальними за своє життя і свою країну.

Довідка

Верховний архієпископ Йосиф Сліпий (у світі Йосиф Коберницький-Дичковський) – єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви; з 1 листопада 1944 року – митрополит Галицький та архієпископ Львівський, із 23 грудня 1963 року – верховний архієпископ Львівський – предстоятель української греко-католицької церкви.
Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського.
Після смерті митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року ув’язнений радянською владою; засуджений на 8 років важких робіт. Через рік під тиском подібних репресій було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.
Відхиляючи постійні радянські пропозиції переходу на православ’я (зокрема, посаду митрополита Київського РПЦ), був далі засуджений у 1953, 1957, 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру, Мордовії, зокрема, в Потьмі (табори Дубравлаг).