Адикція до навчання може легко перерости у ненависть до того ж навчання…

Від редакції:
Чи хтілося вам бути маленькою людиною, від якої ніц не залежить, і для якої всі решта – величезні авторитети (до пори-до часу)? Хтілося чи не хтілося, але всі ми з вами такими були – в ранньому дитинстві. З тих пір багато часу минуло, однак деякі навички могли лишитися. Котрі з них корисні, а котрі не дуже – у розповіді психолога Марини Комісарової.

Ось пост у стрічці прочитала.
Авторка пише, що зацікавлена в піарі блогу. Але повинна попередити, популярність – це не коло захоплених шанувальників, це насамперед, – натовп тролів і роззяв.
У автора баг Учениця і справді квітне, але в її описах добре видно, на чому цей баг тримається, і як від нього позбутися. Тобто, рефлексія досить хороша.
Це – дуже поширений серед жінок баг. Дивитися знизу, ставити питання тоном учениці, захоплюватися, давати зрозуміти, що ти – менш компетентна, недосвідчена, початківець.
Це – зовсім не баг, коли йдеться про конкретну вузьку сферу, де ви – не фахівець, і про конкретну людину, яку ви вважаєте авторитетом, і яка готова вас вчити. У цьому випадку це – нормальна позиція. Не на рівних же вам з нею розмовляти?
Багом це стає тоді, коли починає проектуватися на інші сфери життя і на всіх людей, навіть тих, кого ви не вважаєте досвідченішими і компетентнішими від себе, не згодні з їхніми поглядами і не готові бачити в них наставників. Але ви використовуєте ті ж мовні звороти і такі поведінкові патерни, що вони відчувають себе зверху, а ви, відповідно – знизу. Тобто, ви опиняєтеся в нижній позиції стосовно тих, кого вищими від себе не вважаєте.
Якщо баг Учениця квітне пишним цвітом, люди розмовляють знизу абсолютно з усіма, немов кожен – за замовчуванням – їхній наставник. Вони настільки звикають спілкуватися з нижньої ролі, що будь-яке інше звернення і поведінка починають здаватися їм власною грубістю, власним хамством і надмірною зухвалістю. Ну як можна не подякувати п’ять разів за пораду, нехай навіть сумнівну і зовсім не потрібну? Як можна висловити свою думку і не додати тут же, що думка, напевно, помилкова, тупа, і хочеться дізнатися, як насправді потрібно думати?
Більшість людей такі учениці дратують. У перший момент – відчуття, що людина занадто ввічлива, а потім наростає роздратування. Навіщо вона підлещується, навіщо самопринижується, чому ставить питання, на які і сама, напевно, знає відповіді, навіщо намагається підкреслити свою нікчемність порівняно з тобою? Що з нею? У неї поганий період у житті, і вона відчуває невпевненість у собі, потребує підтримки? І багато хто змушений переконувати такого непроханого учня і нахвалювати, ставити йому «п’ятірки» або «четвірки» у табель.
Але Учень не такий простий. Хоч він і принижується так, ніби перед ним – Великий Учитель, сам він, найімовірніше, дуже невисокої думки про те, хто ставить йому четвірку. Яка ще четвірка? Ти сам-то знаєш хоч що-небудь, тупий викладачу? А на практиці пробував теорію втілювати?
У цьому і полягає основний конфлікт. Баг Учениця змушує людину перед іншими принижуватися, але за своє приниження інших зневажати. Якби Учениця і справді думала, що інші розумніші за неї, вона б ставилася з повагою до людей і не підлабузнювалася, а вона себе вважає на тому ж рівні, але боїться це чомусь показати і ховає під натужною роллю учениці. Чому боїться?
Учениця боїться, по-перше, конфлікту (раптом принизять, уже краще самій принизитися одразу), по-друге, боїться про щось корисне не дізнатись. Майже всі Учениці кажуть, що люблять вчитися. Ресурс навчання вони розглядають як джерело користі і задоволення. Всі ресурси є, і цей теж, але у Учениць акцент на цьому. У них часто буває навіть аддикція до цього ресурсу, вони весь час відвідують тренінги, семінари, замовляють підручники і посібники. Їм здається, що ще трохи дізнатися, і вони вирішать свої проблеми.
Люди з аддикцією тривожні через фрустрацію інших ресурсів, навколо – багато небезпек, а улюблений ресурс – острівець надії. Учениці багато вчаться, дуже мало реалізують (і тому засвоюють мало). І баг у цьому теж бере участь. Це така жадібність до знань, хочеться отримати їх якомога більше. Тому кожен зустрічний розглядається як потенційне джерело інтелектуального харчу. Треба тільки позу покірності прийняти й отримати.
Це нагадує ієрархію у зграях великих мавп. Малюків не чіпають, підлітки повинні виказувати повагу до старших, приймаючи позу покірності, щоб їх не чіпали і годували, поки вони ростуть і набираються сил. А дорослий самець може залишитися у становищі слабкого, весь час приймаючи позу покірності не тільки перед ватажками, але і перед іншими, а може почати захищати свої права. Роль слабкого здається вигідною, ніхто не чіпає і годують, але якщо в цій ролі дорослий самець, його починають відганяти від годівниці, він отримує харч в останню чергу. Це – ніби такий еволюційний шлюб. Виріс і не зміг стати сильним – ну добре, тебе не чіпатимуть, коли ти убогий, але і годувати будуть мало, користі зграї від тебе – жодної. З людської точки зору це виглядає жорстоким. Треба годувати всіх – і боягузливих, і ледачих. Так, якщо мова йде про їжу. Фізичне виживання треба забезпечувати всім. Але соціальні бонуси, такі, як слава, успіх, все одно будуть розподілятися між тими, хто готовий бути сміливим і сильним, а не приймати позу покірності. Еволюція цю частину не вступить. Матеріально можна забезпечити ледаря зовні, а от забезпечити йому захоплення і реальну повагу людей – не можна.
Ось Учениці несвідомо налаштовані на те, щоб тільки отримувати від інших, а розплачуються вони тим, що приймають позу покірності. Дати вони чи то не можуть, чи то не хочуть, чи то не бачать у собі таких сил. Але доведеться збирати сили по краплнці, інакше вас будуть не тільки оберігати, а й давати настанови і навіть штовхати зверху.
Як вийти з цієї ролі?
Насамперед, необхідно прибрати претензії до «вчителів», тобто, до всіх, до кого Учениця спрямовує свій погляд. Якщо ви послухаєте або почитаєте Учениць, ви побачите, що вони незадоволені не тим, що вони весь час говорять знизу, а тим, що з ними говорять зверху недостатньо гідні люди, ті, хто гірший від них.
Тут хочу окремо звернутись до всіх, хто зустрічає в своєму житті Ученицю. Якщо хтось починає активно підлабузнюватися перед вами і звеличувати, не наближайте до себе цю людину. Тримайтеся від неї якомога далі.
Опинившись поряд з вами, вона стане найголовнішим вашим ворогом, найімовірніше. Біля вас вона буде ненавидіти вас за те, що ви – у верхній ролі, куди вона вас сама і призначила. Вона знайде у вас багато недоліків і зробить висновок, що ви – самозванець (хоча ви не визивалися, вона сама вас призначила своїм царем), що ви – тупі й некомпетентні. Ученицю не можна наближати, вона повинна залишатися якомога далі, найкраще на задніх рядах аудиторії (але і там вона іноді буде малювати на вас шаржі і пускати у класі). Наближати можна лише того, хто має самоповагу і не плазує. Люди без самоповаги на близькій відстані стають небезпечними.
Так ось, головне, що повинна зробити Учениця – це перестати очікувати від інших якоїсь місії. Ви не раз чули, напевно, як люди критикують зірок – за мову, за зовнішній вигляд, а коли запитаєш, хіба вони самі кращі, відповідають: «Ну я проста людина, а вона – зірка!» Ось ця учнівська звичка – побачити у комусь велику зірку, а потім вимагати, щоб вона була значно кращою від тебе і, помітивши, що в чомусь вона така ж або гірша, почати її ганьбити. Це – ідеалізація і знецінення, якщо ідеал не відповідає вигаданому зразку. Звідси і до батьків претензії. Вони – батьки, значить – зверху, а, значить, повинні бути сильними, мудрими, добрими, недоліків їм мати не можна. Але вони не вилазили наверх, ваші батьки, вони просто вас народили і виховували, як могли.
Щоб перестати плазувати перед знаменитостями й іншими авторитетними фігурами (і зневажати їх), потрібно, насамперед, прибрати претензії на їхню грандіозність. Вони – не грандіозні, вони – просто люди, які в якійсь галузі чогось досягли завдяки якимось вмінням. Не завжди – завдяки розуму і таланту, іноді – завдяки волі, впертості і працьовитості або комунікативним навичкам. Іноді й везіння свою роль зіграло (до природи везіння доберемося колись). Але, в будь-якому випадку, це – просто люди, і не вони не можуть і не повинні бути досконалими. Тож не дивно, що в чомусь ви – кращі від них, так і повинно бути.
Тільки-но Учениця погодиться бачити в інших, таких самих людей, як і вона, вона перестане і підлабузнюватися, і скаженіти, і почне ставитися зі спокійною увагою, з вибірковою увагою. Ось звідси і до сюди у людини цієї є чому вчитися, а далі ви розумієте все краще або по-своєму, і треба залишатися при своєму. Не варто перетворювати вчителя музики на вчителя життя. Він музику знає краще, а життя ваше знає не краще за вас. Тобто, розуміння дуже вузької спеціалізації будь-якого учнівства допомагає позбутися від бага Учениця.
Коли у вас не буде завищених претензій до вчителів, коли ви побачите, що вони – звичайні люди і не повинні бути у всьому ідеальними, ви і себе зможете побачити такими ж. Ви повинні розмовляти з іншими на рівних, ви – такі ж. А декого ви можете навіть вчити чомусь, якщо від них надійдуть такі запити. Не ідеалізуйте вчителів, і себе зможете побачити у ролі вчителя.
Ну і ресурс альтруїзму (протилежний навчанню) треба залучати, він в Учениць, зазвичай, фрустрований. Вони – такі маленькі і дурненькі, їм дати наразі нема чого, тому вони тільки просять і дякують, і так усе життя. Треба давати. Навіть трирічна дитина може ділитися цукерками, які їй бабуся дала. А вже дорослому явно є чим поділитися. Треба ставати вчителем для тих, хто хоче у вас навчитися, треба вибрати сферу діяльності, де ви можете вчити й опікувати когось. Заодно перевірите на собі, чи приємно, коли дивляться собачим поглядом, підлабузнюються і постійно лізуть у кордони знизу, чи ж вам захочеться простої уваги і звичайної поваги.