Від редакції:
Об’їхати 32 країни, перетнути земну кулю вздовж і впоперек? Чом би й ні. Ще й на велосипеді – та запросто. Мандрівник Максим Заселян розповість декілька секретів, котрі допоможуть тобі на цьому тернистому шляху.

Хто ж не знає Максима Заселяна? Відомий мандрівник уже у 26 років має на своєму рахунку 32 країни та 45 тисяч кілометрів автостопом. На тематичному форумі «Мандри» хлопець розповів про свої численні пригоди – автостоп до Гавани, півроку «бомжування» у США. Ми ж записали найцікавіші тези його розповіді.

– Коли розпочалася історія твоїх подорожей?

– Не було ніякої переломної події. Усе почалося з того, що я народився в сім’ї людей, які люблять подорожувати. Мій тато військовий, тому ми кілька разів змінювали місце проживання: народився в Донецьку, потім Хабаровськ, Сімферополь, Ялта, Харків — і зараз я знову думаю кудись переселитися. Тобто в мені це було закладено. А от перша поїздка за кордон сталася, тільки коли мені було 20.
До моєї самостійної подорожі до США значним досвідом для мене була участь у реаліті-шоу «Автостопом до Гавани». Два місяці, які нам тоді видавалися просто вічністю, вісім країн на двох континентах. Нам треба було виконувати завдання від підписників, а як нагороду ми отримували квитки на пороми, літаки і тому подібне. Концентрат екшену і постійні зйомки — це було нереально круто! Я тоді зрозумів, що подорожувати легко і навіть гроші для цього не потрібні.
Далі була подорож в Іспанію — тоді в мене все вкрали, і я зрозумів, що й направду можу все і мені навіть документи не потрібні, аби перейти через кордони. Наступна мандрівка — «Рупор України». Я брав активну участь у Революції Гідності і мені добряче дісталося одного разу в Харківській ОДА, коли активістів силою розганяли. І мене це надихнуло — в поганому сенсі — я вирішив проїхатися Європою від Парижа до Одеси, розповісти людям про свій особистий досвід цих подій і вислухати їхню думку. Прокатався по Європі, поспілкувався, зрозумів, що всі в курсі подій, знають-читають-переживають, — і це не могло не тішити. Хоча нічого особливого в цій подорожі не було: я просто їхав, у мене була відпустка, я ще тоді працював у креативному агентстві.
Пізніше я звільнився і поїхав у Штати — без зворотного квитка, грошей і конкретних планів. Було тільки кілька цілей: пожити життям пересічного американця в буденному режимі і доїхати до Аляски. Окрім того, на Алясці була ще одна «мікроціль» — легендарний магічний автобус Мак-Кендлесса, але туди мені так і не вдалося дістатися.
Знав: скільки б не витратив на квиток, все-одно зароблю у Штатах ці гроші нелегально. На початках виручав кілограм горіхів, які взяв з собою з України. У мене не було мети заробити в Америці гроші, я просто хотів отримати досвід роботи нелегалом. Хотів відчути життя звичайного нелегала з Центральної Америки. У мене вийшло. Звісно, втомлювався. Тому що дуже багато працював. Але в чому головна відмінність від України: там, працюючи на роботі найнижчого класу, ти можеш нормально існувати: знімати квартиру, їздити на машині, заправлятися постійно бензином, їсти добре. Працював посудомийником, прибиральником, помічником офіціанта, заробляв 10 баксів на годину, а зміни бували і по 10 годин, і по 12. Можна 120 баксів на день заробити. За житло не платив. Жив по каучсерфінгу у знайомих. На проїзді економів — ходив пішки і дуже стомлювався, або витрачав по 2 бакси на день
Це моя найкрутіша подорож, але там не було багато нового досвіду в контексті транспорту. Усе стандартно — автостоп, літак. І тут я вирішив випробувати для себе щось нове — подорожувати на велосипеді. Вибираючи країну, зупинився на Ісландії, бо там мінімум людей і машин, максимум природи. Я взагалі гіпертрофований екстраверт — і мені раптом захотілося побути наодинці. Коли крутиш педалі по вісім годин на день, то все, що ти можеш робити, — це думати, а коли багато думаєш, з’являється багато запитань до себе і світу. Отак у мене й було, я повернувся із силою-силенною нових думок.

«Треба зробити те, чого я ще не робив»

Після повернення зі Штатів я довго сидів вдома. Але скоро мені це набридло і я зрозумів, що варто робити те, чого я ще ніколи не робив. Бо автостоп був, парні, самостійні мандри уже були. Це все уже вивчено і нудно. Доїхати без грошей з Маямі до Аляски? Легко! Це дійсно можливо, тому мені це вже не цікаво.
Я зрозумів, що треба робити щось таке, чого я не робив саме фізично. І тому обрав саме велосипед. Чому? Бо я його люблю, на ньому катаюся, хоча ніколи до цього не їздив на далекі відстані. Тим паче ніколи не їздив із вантажем, та й узагалі, ніколи не займався спортом. Я просто акумулював чудові гени батьків і використовував їх. Тобто був таким собі звичайним хлопцем.

«1733 км велосипедом без підготовки»

Я купив собі квиток в Ісландію. Чому саме ця країна? Бо вона мені здалася ідеальним місцем для веломандрівки – мінімум людей, максимум природи, не так багато машин. Окрім того, навколо неї є таке собі кільце від Рейк’явіка до Рейк’явіка, яке можна проїхати на двоколісному. От я і подумав: «Це ж чудово!», і взяв квиток в один бік.
Через два тижні у мене з’явився напарник – досвідчений мандрівник, який підкорив Ельбрус та Монблан, часто подорожував з велосипедом. Я вирішив, що він складе мені чудову компанію. І ми вирушили.
Ця мандрівка була дуже важливою для мене. Бо я переконався, що можу не лише їздити без грошей, на далекі відстані, ходити «у гості» до ведмедів, але й робити фізично складні речі. Ми за місяць проїхали 1733 км велосипедом. Для мене це було абсолютно без підготовки. І тому, коли я повернувся додому, то сказав сам собі: «Непогано, друже!». А таке зі мною буває доволі рідко. Я навіть відмовляв кільком видавництвам, які хотіли надрукувати книжку про мої пригоди. Досі вважаю, що ще не зробив нічого такого, про що можна написати, що буде дійсно крутим. Але от поїздка по Ісландії наблизила мене до цього.

«Хотілося померти або зламати велосипед»

Були моменти, коли хотілося померти або просто зламати велосипед і поїхати додому на автобусі. Але я цього не зробив, бо постійно нагадував собі: «Ти ж цього сам хотів!». І тому продовжував крутити педалі. Заспокоював себе, що головне перетерпіти до вечора, до намету. Там уже усе буде добре, а що найголовніше – там не буде велосипеда.
І саме у такий момент я зрозумів, що таке дзен. Себе я не зараховую до жодних конфесій, але от в Ісландії я пізнав, що таке найкраща медитація. Це життя саме тут і зараз. От ти їдеш і проклинаєш своє життя, що от у тебе усе болить, ти їдеш невідомо чого і невідомо навіщо, та ще й дуже повільно – 5 кілометрів на годину.

«Коли щастя – це теплий суп, каремат та відсутність велосипеда»

Це був найбільш дискомфортний стан у моєму житті. Я зрозумів, що уся ця втома після роботи, оці думки: «Як я втомився, як я багато думав», це все дурниці. Це – звичайний день. А коли ти проїжджаєш 110 кілометрів за день, нарешті їж суп, про який думав усю дорогу, коли усі твої мрії зводяться до теплого супу, каремата та відсутності велосипеду поруч, то по приїзді розумієш – ось воно, щастя.
Коли ти крутиш педалі, у тебе в голові взагалі не виникають думки у стилі: «Що мені робити зі своїм життям? Чим мені зайнятися? А чи те я роблю у своєму житті? У чому крутий? Чи не крутий? А може я звичайний і у мене немає мети в житті?». Тобто те, що витає у нашій голові щодня. От це справді дзен.
Ти крутиш педалі, уже ненавидиш їх, вмієш вираховувати кілометри, віднаходиш свій ритм їзди, намагаєшся пристосувати його у такт до музики у навушниках. Ти живеш іншим життям і за місяць у тебе минає років п’ять. Це абсолютно новий досвід, який я раджу усім спробувати. Зокрема велосипед, бо це максимально натурально, ти зливаєшся з природою тут і зараз, це тобі не машина, не потяг, навіть не автостоп.

«Тамтешні вітри – це страшно, а дощ – щось надзвичайне»

Дуже часто шалений вітер дує тобі просто в обличчя. А тамтешні вітри – це страшно. Ти ще не бачив справжніх вітрів, якщо не був на Ельбрусі чи в Ісландії. Там машини здуває. А ми такі собі їдемо на велосипедах-пір’їнках. І от ми їдемо-їдемо до тої точки, де приблизно можна переночувати. А проїхали лише 15 кілометрів, а це дуже мало, це фактично нічого…
А тут ще й дощ починається. А дощ в Ісландії – це щось надзвичайне. От ми як визначаємо, чи сильна злива? Якщо стоїть стіна дощу, якщо видно бульбашки на калюжах. От в Ісландії ти його не побачиш, за те він бачить тебе. Усі ті хмари, які збиралися під небом, миттєво стають дощем і опиняються у тебе в одязі. І це при тому, що ти увесь фактично «в пакеті». Не знаю як, але там ставало мокрим усе і за секунду.

Про особливості ісландців

Будь готовим до того, що вони можуть бути дуже суворими. Мабуть, це через тамтешню холодну погоду. Їм узагалі байдуже, що ти мандрівник, що ти на велосипеді, що ти втомився. Вони хочуть лише одного – щоб їм заплатили за душ. Нам розповідали, що це тому, що вони у дитинстві ввечері не дивилися серіали, а слухали розповіді про страшну погоду. Тому вони й зовсім не схожі на гостинних грузинів чи наших доброзичливих людей. Але це мій особистий досвід.
Незважаючи на усе це, я дуже рекомендую відвідати Ісландію, особливо на велосипеді!