Олег Рак з макетами лицарських обладунків

Від редакції:
Хочете лицарський обладунок? Не дайте пропасти старим ліжкам і холодильникам! І планеті буде легше, і вам забавка. : )

15 років Олег Рак виготовляє лицарські обладунки епохи Середньовіччя. Цьому мистецтву 60-річного галичанина ніхто не вчив. Перелопатив гору спеціальної літератури, поки сам не навчився з малюнків та описів. Старі меблі, електроприлади, начиння люди викидають, як непотріб, а він створює з них унікальні предмети «під старовину». Переважно – лицарську броню. Нині в його домашній колекції – кілька видів шоломів, кольчуги, щити, луки, стріли, мечі, шаблі, списи, наплічники, наручні, гуцульські топірці, бердиші (одночасно і спис, і сокира). Олег Петрович навіть мріє відкрити в селі історичний музей, в якому місцеві вчителі проводили б уроки історії.
Коли автобусом заїхала в село, оселю пана Рака намагалася розпізнати за зовнішнім виглядом брами на подвір’я. Вони в Речичанах – одна краща від другої, дорогі, сучасні. А з’ясувалося: навіть огорожа на обійстя Олега Петровича не така, як у всіх. Вона – оригінальна. Господар поєднав у ній метал, камінь і дерево. На хвіртці викував літеру «Р», обрамив її у підкову, а обабіч – раків.
Найперше у вітальні на стіні помітила шаблю з руків’ям у формі пташиної голови, обтягнуту в шкіру.
– Штучна? – цікавлюся.
– Ану, придивіться зблизька. Це ж засушена голова птахи, – відповідає господар, знімаючи експонат зі стіни.
Це ж треба! Здалеку шабля здається важкою і масивною. Насправді легенька, адже виготовлена з дюралюмінію. Поряд – ще одна робота пана Рака, якою він пишається. Це меч з гардою, що викувана у формі виноградної лози.
Олег Петрович приносить із горища лицарські обладунки. Бо ж не будеш зберігати їх в оселі…
– Спробуйте підняти кольчугу, – усміхається чоловік.
Я лише змогла відірвати її від підлоги, підняти вище сил не вистачило. Виявляється: пан Олег і його син Тарас сплели кольчугу власноруч за два місяці (не повірите) із …семи тисяч кілець. Для цього розібрали старий пружинний матрац із гартованої пружинної сталі. Важить кольчуга майже 16 кілограмів.
– Шолом я викував за тиждень, – каже господар і простягає мені обладунок, увесь у вм’ятинах і слідах від ударів. – Не дивуйтесь. У цих обладунках Тарас змагався у всеукраїнських лицарських турнірах. У Середньовіччя броня захищала все тіло воїнів від стріл, списів, ударів меча, шаблі. Цінувались обладунки дорого й були коштовною бойовою здобиччю, адже були символом влади, сили та войовничості. Виготовляли їх спеціальні майстри. Озброєння жорсткою бронею свідчило, зокрема, про багатство і міць його господаря. Броня (шолом, кольчуга, наплічники, наручні, меч) важила десь 25-30 кілограмів. Можливо, й нелегко було рухатися у такому панцирі, зате безпечно. Уявіть, наскільки сильним і дужим мав бути воїн. Мої роботи – витвір і зброярського, і декоративного мистецтва.
Олег Петрович показує невеличку кузню, в якій виковує «середньовічне спорядження». Переробив її зі старого сараю. Чоловік зізнається: металу не купує. Підбирає те, що хтось викидає.
– Знайшов на смітнику старе ліжко на пружинах, – мовить. – Там такий міцний кутник, якого нині в найдорожчих меблях немає. А сталь зі старих холодильників хіба порівняєш із сучасною?!
До думки виготовляти лицарську броню підштовхнув син Тарас.
– 2000 року він заснував молодіжну громадську організацію «Товариство збереження історичної спадщини «Галицький Лев». Відтоді допомагає мені виготовляти обладунки. Змагається в лицарських турнірах. Пригадую, років десять тому підходить до сина незнайомий чоловік і представляється: «Я – викладач академії мистецтв. Бачу: любиш ковальську справу, але невміло працюєш із металом. Приходь на мої пари, навчу ковальської справи безкоштовно». Тому викладачеві син досі вдячний. Тараса, одягнутого в обладунки, навіть запрошували зніматися в рекламах. А коли ще вчився в університеті, то прийшов якось на іспит у кольчузі та наручнях. День перед іспитом брав участь у турнірі і не встиг переодягнутися. Викладачі аж налякалися…
Олег Петрович працює на залізниці. Від ковальської справи був далеким, але ще змолоду захопився чеканкою. Згодом придивлявся, як кують з металу ковалі, що не знав – розпитував. Учився «працювати» з каменем, деревом, металом також по журналах «Юний технік», «Моделіст-конструктор», «Наука і життя». Тепер в оселі майже все робить «під старовину». Навіть такі дрібниці, як торшер, світильник, умивальник, лічильник. Обладунки, до речі, виготовляє під добрий настрій і лише для себе.
– Якось учителі запросили мого сина провести урок історії, – продовжує чоловік. – Про епоху Середньовіччя діти слухали так-сяк. А коли на наступний урок Тарас приніс лицарські обладунки, оченята в школярів аж засяяли. Кожен хотів потримати їх в руках і навіть одягнути на себе, аби відчути себе справжнім лицарем. Лише тоді дітлахи по-справжньому зацікавилися темою уроку. Правду кажуть: краще раз побачити, аніж сто разів почути.