If neither foes nor loving friends can hurt you,
If all men count with you, but none too much…

Що потрібно людині, котра осягнула ази альтруїзму, знайшла добру роботу, налагодила зв’язок з вертикальними ланками суспільства? Освоїти горизонтальні ланцюжки, знайти друзів, однодумців і побратимів по духу.

Звісно, друзів ми починаємо шукати з самісінького дитинства – як тільки нас випускають в люди, хоча б до сусідів по горщику. Однак така дружба не так вже й часто стає союзом однодумців. Буває таке, що тривають дружні стосунки доволі довго, а потім раптом на якомусь різкому зламі цінностей стає зрозуміло, що це була не дружба, а тимчасовий стратегічний союз для боротьби з тимчасовими проблемами. Як тільки ці проблеми відходять на другий, ато й 10 план, стає зрозуміло – чи є у вас спільні цінності, чи нема.
Власне, починаючи з 2014 року значна кількість громадян України виявили, що друзі і родичі в РФ у них є, а от спільних цінностей з цими друзями і родичами якось не так вже й багато. Значно менша кількість громадян України виявили, що попри все, друзі й родичі з РФ з ними таки мають спільні цінності…

Тому вважається, що ресурс дружби активізується у більшості людей десь у 30-33 роки. До того часу людина мала би зрозуміти себе насамперед – якими є її основні цінності, і, відповідно, зрозуміти і те, де шукати оточення, котре би ці її цінності підтримало. У зодіакальній символіці древніх народів за цей період розвитку відповідає знак Водолій.

Повернімося трохи назад – і розгляньмо, як через різні ресурси проходить лінія опіки (турботи) і влади.
Самі по собі взаємостосунки цих двох явищ доволі складні. Зазвичай люди частенько їх одне з одним плутають. Доволі часто вважають, що якщо людина демонструє владу над вами – то й буде вами опікуватися. Найчастіше від цієї «оптичної ілюзії» потерпають дівчата, закохані в явних «мачо». А от тих, хто вами опікується, доволі легко можна запідозрити у тому, що вони в такий спосіб прагнуть влади. Саме тому підлітків так часто дратує мамине «вдягни шапку!». Оптичні ілюзії поєднання опіки і влади доволі стійкі – хоча на практиці ці два явища не так вже й часто поєднуються між собою. Турботлива матуся далеко не завжди прагнутиме тримати вас під своєю спідницею (хоча й такі випадки бувають), а владний мачо далеко не завжди турбуватиметься про свою половинку (хоч і таке буває теж).

Коли ці два явища пов’язані?
Коли вам хтось допомагає, він розраховуватиме на те, що ви якщо не слухатиметеся, то принаймні координуватимете з ним свої дії – інакше як він вам зможе допомогти? Більше того, людина, котра вам допомагає, вкладає в цю допомогу свої час і натхнення (як мінімум), і вам же ж буде краще, якщо ви їй віддячите, і чимось компенсуєте її зусилля – в міру ваших сил.
Коли хтось перекладає на вас частинку роботи, керує вашими діями, він повинен і дбати про вас, брати на себе відповідальність за своє керівництво – як керівник на роботі відповідальний за підлеглого. Щонайменше, він повинен стежити за станом обладнання – щоб працівник не став калікою на робочому місці.

Розбалансування вісі влада-опіка вкрай шкідливе як для стосунків окремих людей, так і для держави. От, для прикладу, український народ чиновниками опікується, платить їм зарплату, дозволяє їм керувати державними фінансами – а влади над тими чиновниками не має. І якщо вже когось кудись обрали – то попросити того когось «на вихід» доволі тяжко, іноді для цього доводиться збиратися всією країною.
З іншого боку, українські чиновники над народом владу мають, податки збирають справно – а от демонструвати опіку, турбуватися про народ не поспішають. Що їм боком і вилазить – вже частинку країни сусіди відгризли, і зупинятися ті сусіди теж не поспішають…
Доволі важливо прослідкувати, як гойдається вісь влада-опіка протягом трьох ресурсів – 9, 10, 11.

9 ресурс, ресурс альтруїзму – тут ми вчилися про когось турбуватися і не вимагати за то влади. Інколи то доволі проблемно, особливо коли доводиться піклуватися про малу дитину, котра так і прагне всунути пальці в розетку. Або про п’яного товариша, котрого треба відвести додому, а він хоче на танці і продовження банкету. Або про старенького родича-діабетика, котрому мед не можна, а він того меду вимагає, от-от буде падати на підлогу і тупцяти руками-ногами.
Отже: чим менше в людини «царя в голові» (чи взагалі, чи просто на даний момент), тим тяжче про неї піклуватися, не вимагаючи влади. А якщо людина сама над собою владна – то і допомагати їй легко й радісно, вона сама знає, куди ту вашу допомогу втулити, щоб вона пішла на благе діло.

10 ресурс, ресурс роботи – тут ми вчимося підкорятися владі, і, разом з тим – керувати іншими. Тут ми мали би засвоїти, що будь-яка влада правомірна тільки в межах компетенції джерела влади. Якщо людина знає, що, як і в якому порядку треба робити для досягнення тієї чи іншої мети – тоді її владу визнаватимуть.
Корисний навик: навчитися керувати без сподівання на опіку і довічну вдячність з боку того, тим керуєш. Особливо корисний для батьків і майбутніх батьків.
В певний момент незле було б навчитися і керувати з опікою і без неї. Особливо якщо керуєте дорослими людьми: варто розрізняти, де опіка є доречною, а де підлеглі обійдуться і без няньки.

	Брати по духу – чи стратегічний союз?

Ще один корисний навик – навчитися підкорятися тому, хто знає більше, ніж ти. Або просто краще вміє координувати дії великої кількості людей одночасно. Тренеру, вчителю, безпосередньому командиру. І найкорисніший навик – це не робити з керівника надлюдину, ідола чи золотого тільця. Зазвичай в такий спосіб психіка інфантильної особистості намагається раціоналізувати, пояснити собі, чому саме ця особистість підкоряється комусь іншому. Для інфантильної особистості підкорятися іншій людині – страшний сором, визнати, що хтось краще розуміється в якійсь сфері – взагалі тяжка психологічна травма. А от якщо собі нафантазувати, що начальник – це надлюдина, напівбог чи хоча б чорт з рогами 80-го рівня – от такому вже і підкоритися можна…
Недоліки такої раціоналізації можна знайти на будь-якій сторінці підручників з Історії України.

Легко турбуватися про людей, котрих бачиш вперше в житті, і для яких ти є і лишишся волонтером. Легко керувати, коли тебе призначають начальником, порівняно легко підкорятися на своєму робочому місці. Набагато тяжче відбуваються ці процеси з друзями і однодумцями… От тут вже справді треба зробити так, щоб «всі рахувалися з тобою на відстані, яку відміриш ти». І міряти відстані дуже уважно.
Фрустрація ресурсу дружби – це коли людина не має і не хоче шукати ні друзів, ні однодумців. Навіщо? В кращому випадку людина зосереджена на сім’ї, у гіршому – взагалі сама на собі, точніше – на своїх бідах і проблемах. Нема довіри до ближнього, і нема потреби шукати однодумців. Та й думок не дуже є… Якщо в країні збирається критична маса таких фрустрованих громадян, побудувати в ній громадянське суспільство практично неможливо. Теоретично – теж. Добре, що за певних зовнішніх стимулів ресурси можуть сформуватися самі по собі. Щоправда, іноді ті зовнішні стимули бувають настільки страшними, що тут можна казати, що Доля дурного не просто тягне, а волочить за ноги, писком по асфальту…

Залежність від ресурсу дружби і однодумців не набагато ліпша, ніж фрустрація. Доволі часто вона відбувається приблизно так: людина знаходить собі «геніальну думку», і починає з тією думкою до всіх чіплятися. В крайніх випадках людина щиро впевнена, що всі живуть неправильно. А от якби її пустили за кермо – ото би вже вона накермувала, всі би відразу правильно зажили… От тільки біда – не пускають, зволочі…  

Неправильний розвиток 11 ресурсу зачіпає й 5 ресурс – і людині або починає здаватися, що вона – зірка, і зараз всіма покерує, або ж навпаки вона всіляко уникає випадків, коли треба демонструвати владу та відповідальність. Найчастіше буває і те, і те: там, де не треба, людина – зірка, там, де треба – уникає відповідальності і маскується за плінтусом. Тим не менш, у процесі розбудови 11 ресурсу ці прикрі неточності щезають. Недарма на глибшому рівні 11 ресурс – то ресурс вибору. Хто вам однодумець, а хто – не дуже… Куди треба втручатися – а що й без вас обійдеться…

Трапляються і люди, у котрих той ресурс активовано від народження. В них багато друзів, їм легко переконати когось, схилити до своєї думки, зробити однодумцями. Біда в тому, що друзі і однодумці ці можуть бути доволі поверхневими. Або ж поверхневими можуть бути самі думки: людина може уникати розмов на тяжкі теми. На глибшому рівні трапляється таке, що людина може бути настільки чарівною, що співрозмовники відразу, без жодного опору пристають на її думку, геть ігноруючи думку свою. Особливо часто це буває, коли людина має здібності до гіпнозу. Тут є інша небезпека: людина втрачає всі шанси почути критичну точку зору… Буває й ще гірше, навіть у тих, кого нема за що критикувати: «брати по духу» можуть просто сліпо повторювати її слова, не розуміючи їх…