Після того, як людина осягнула основи ресурсу альтруїзму, надходить черга ресурсу, котрий найпростіше охарактеризувати словом «робота». Однак насправді  сенс цього ресурсу набагато глибший – це вміння бути окремою ланкою як у горизонтальних, так і у вертикальних ланцюжках комунікації суспільства.

Активізується цей ресурс у більшості людей десь у 27-30 років. Вважається, що до того часу в людини вже сформувалося уявлення про її місце в соціумі, напрямок професійного розвитку, формуються певні амбіції та плани. У зодіакальній символіці древніх народів за цей період розвитку відповідає знак Козерога.

Чому ресурс роботи формується саме після ресурсу альтруїзму? Тому що добре сформований ресурс альтруїзму дає можливість від щирого серця попрактикуватися, не вимагаючи за то негайної грошової винагороди у десятикратному розмірі. Людина з добре розвинутим ресурсом альтруїзму готова вкладати свої сили у ту чи іншу діяльність, і не вимагати негайної віддачі. Вона намагається дивитися, наскільки їй підходить та чи інша робота, і наскільки вона підходить роботі. Вона готова практикуватися, аби перевірити, наскільки її теоретичні уявлення про роботу збігаються з практикою. Той же таки ресурс дозволяє і не чіплятися за роботу, якщо виявиться, що щось не складається.

	Luke Aikins

Адже доволі часто людина лишається на роботі, яка їй не подобається, суто з міркувань «я скільки зусиль в цю роботу вкладаю, і що – тепер все це лишити?». Людині, в котрої з альтруїзмом все добре, витрачених зусиль не шкода – зате є вміння цінувати отриманий досвід. Робота для неї – не тільки зарплатня, а й зв’язок з соціумом, до того ж, зв’язок двосторонній. Доброму спеціалісту реакція соціуму підвищує самооцінку, це – одне з основних джерел позитивних емоцій. Такому спеціалісту тяжче впасти в залежність від будь-якого іншого ресурсу – чи то від покемонів, чи то від невзаємного кохання. Навіть якщо адикція вчепилася – виповзти з неї буде легше.

Помилковою є думка, що робота потрібна тільки для того, щоб заробляти гроші. Особливо трагічною ця думка є для молотих матусь, котрих усім забезпечує чоловік. В такому становищі найлегше відмовитися від роботи, яка видається непотрібним баластом – і найгірше пережити наслідки такого необачного кроку. Робота – один з основних ресурсів, і якщо він не розвивається – людина втрачає зв’язок із соціумом, втрачає одне з важливих джерел формування позитивної самооцінки, починає липнути до «благодійника». А сама в той же час скочується в «мінус», стає для благодійника липкою і непривабливою.
Загалом ці процеси відбуваються незалежно від статі – якщо чоловік йде в декретну відпустку і перестає цікавитися роботою і соціумом, його очікує те ж саме. Однак традиція декретних відпусток для чоловіків поширена у не дуже багатьох країнах. Та й піти у декрет років на 6 не кожному чоловіку під силу.

Доволі запущений ресурс роботи рано чи пізно призводить до негативних явищ у протилежному ресурсі сім’ї. Тоді знову постає питання ресурсу роботи….
Таким чином людина добровільно-примусово вчиться балансувати протилежні ресурси. На першій стадії балансування видається, що ресурси суперечать один одному. На другій стадії людина вже морально готова приділяти увагу і тому ресурсу, й іншому, однак ще не завше розуміє, коли братися за один, а коли – за інший. Однак ідея мирного співіснування обох ресурсів їй здається цілком реальною. І на остаточній стадії балансування ресурси підтримують один одного. Успіхи на роботі зміцнюють сім’ю, сімейні стосунки дають натхнення для якісної роботи.
Головне – не переплутати ці два ресурси, і не ставитися до колег, як до родичів. А брати родичів у колеги і взагалі можна тільки на доволі високому рівні розвитку обох ресурсів.

Звісно, ліпше би то була реклама не шардоне, а чогось іншого. Але сам напрямок думки цікавий…

Адикція до ресурсу роботи виглядає по-різному.
Це може бути роботоголік, котрий працює завше, коли не спить. Може бути людина, котра працює ніби і порівняно небагато – але за такі копійки… Якщо вона має інші джерела прибутку – то ще цілком нормально. А от якщо вона вкладає всі свої сили, час і натхнення, а у відповідь отримує зовсім трохи – тут вже треба дивитися уважно. Буває, втім, таке, що відсутність грошей компенсується повагою в суспільстві, або іншими бонусами. А от коли людина вкладає багато, а натомість майже ніц не отримує – тут вже мабуть варто щось змінювати.

Ще більш кепсько, якщо людина мало вкладає в роботу, і мало отримує. От так десь і виглядає початковий рівень фрустрації цього ресурсу. Адже навіть якщо ви вкладаєте в роботу дуже мало сил і натхнення, то ви всеодно в неї вкладаєте найдорожче – час свого життя. І якщо вона не приносить вам у відповідь натхненя і радості, значить, ви цей дорогоціний час гайнуєте. Значить, варто було б все ж так роздивитися варіанти – як би то його більше вкласти, але і отримати з часом більше. Можливо, для цього доведеться повністю змінити не тільки роботу, а й напрямок діяльності.
От тут і можуть згодитися решта ресурсів – якщо вони добре пропрацьовані, людина матиме певний час для того, щоб змінити сферу докладання професійних зусиль. Однак потрібно знати ще й про інший різновид фрустрації цього ресурсу: коли людина шукає тільки варіант з високою соціальною значимістю і високою зарплатнею – і на жоден інший варіант не погоджується. Тобто або хочу відразу бути директором із високою зарплатнею (як варіант – відразу свій бізнес, і щоб відразу був успішний), а всі інші варіанти, менш потужні, не підходять. Тоді варто вимоги знизити, а свій вклад – підвищити.
У такій фрустрації полягає одна з основних проблем тих українських бізнесменів, котрі отримали перші свої гроші не зовсім чесним шляхом. Вони б і хотіли якось перейти на чесний бізнес, і якось вже і гроші то дозволяють, але от біда – бізнес, котрий не буде відразу приносити 200 – 300% прибутку, їх вже не цікавить. А чесний бізнес, котрий відразу давав би такі результати, знайти тяжко. От і мусять мучитися з нечесним…

Добре пропрацьований ресурс роботи дозволяє швидко знайти іншу роботу – якщо виникне така потреба. Окрім того, такий ресурс завжди буде підштовхувати людину до розширення навиків і зацікавлень, до вивчення суміжних професій – тож у випадку чого зміна поля діяльності також буде легшою.
На вищому рівні цей ресурс відповідає за взаємозв’язок з соціумом і вміння вибудовувати горизонтальні і вертикальні зв’язки. Одна з напоширеніших зараз в Україні ситуацій – це коли доктор наук або власник бізнесу потрапляє в армію рядовим. Тобто фактично відбувається різка зміна місця людини у вертикалі суспільства. В ідеалі добре пропрацьовані ресурси мають дати людині сили і натхнення підкоритися розумному наказу – але разом з тим і можливість опиратися наказам з серії «пофарбуй траву».
Вони не вимагатимуть від керівництва «поважати їхню старість і болячки», і не будуть з презирливістю ставитися до офіцера, якщо їм 50, а офіцеру – 22.
Саме люди з такими ресурсами можуть змусити генералів негайно пригнати гелікоптер за пораненими, а польову кухню – навчити зберігати в холодильниках продукти для солдат, а не пиво для начальства. Для української армії люди з такими ресурсами – то вже дивина. Багато хто з офіцерів старої закалки звик до того, що рядового можна без проблем у будь-який момент змусити копати від паркану і до обіду. А тут така несподіванка…

На найвищому рівні пропрацювання людина звикає працювати надійно, підбирає з півоберту надійних людей, з якими можна піти у розвідку. Така людина, образно кажучи, може розробити ідеальну систему захисту АЕС. В неї всі на своїх місцях. Якщо треба – вона буде ідеальним начальником у сфері, на якій розуміється. І, знову ж таки, якщо потрібно – буде ідеальним підлеглим для керівника, котрий знає справу краще, і ліпше бачить, що і як має робитися. Таким чином виробляються здорові амбіції, що ґрунтуються не на тому, хто ким керує, а на тому, щоб найкраще давати раду зі своєю роботою. Окрім того, в міру розвитку робочих здібностей приходить спонтанність – однак це не є наївна спонтанність дитини, це вже досвідчена спонтанність майстра, а ще точніше – митця своєї справи. В такому випадку результат роботи межує зі справжніми дивами.
Буквально нещодавно саме якраз майже у всіх випусках новин промайнув приклад одного з таких див. Американський скайдайвер Luke Aikins здійснив перший в історії людства стрибок з висоти 7,6 км без парашута. Всього-на-всього якихось 18 тисяч стрибків з парашутом – і мистецтво відточується до того рівня, коли від парашута вже можна відмовитися…