Від редакції:
В Україні доволі поширеною є думка, що випускники найпрестижніших університетів частенько змушені сидіти без роботи чи працювати не за фахом. Про те, як використовувати освіту за призначенням, розповідає випускник НаУКМА та Тартуського університету Юрій Бугай.

– Почнімо відразу з найпопулярнішого – проекту Prozorro. Історія заснування, твоя роль, які твої персональні цілі в цьому проекті?

– Якщо говоримо про Prozorro, то я розкажу історію проекту, але треба розуміти, що я був у ньому не від самого початку. Сама історія Prozorro і закупівель почалась відразу після Майдану. Тоді Павло Шеремета став Міністром економічного розвитку і торгівлі України. Відповідно, він запросив деяких випускників КМБШ для того, щоб вони допомогли йому реформувати Міністерство. Одна з груп, яка була створена, займалася закупівлями. Її найактивнішим учасником був Олександр Стародубцев, який був випускником КМБШ. Близько ста людей обговорювали можливість реформ, допомагали і т.д. Саме вони розробили певний концепт реформування сфери закупівель.
Чому саме сфера закупівель? Тому що всі розуміли, що це величезні гроші і величезна корупція. При тім, що своє основне завдання команда бачила не в тому, щоб стати експертами із закупівель. Бо ніхто із людей, які почали реформи, не є експертами із закупівель, і ми про це відкрито говорили. Бо експерти сидять ось тут, у департаменті по 10-12 років, і вони дійсно розбираються в цьому. Ще є зовнішні експерти і купа груп; проблема в тому, що вони всі недолюблюють один одного і ворогують один з одним. Ключовим завданням команди Prozorro, для того щоб запустити якісь реформи, було зробити так, щоб ці люди почали спілкуватися. Це потроху вдавалося, був розроблений перший концепт.
Олександр Стародубцев зміг переконати приватні комерційні електронні майданчики запустити проект електронних закупівель
І потім у якийсь момент з’являється Саша Стародубцев, він познайомився з Кахою Бендукідзе, і сказав: “Я хочу зробити реформу”. Каха дав йому номер телефону Тато Урджумелашвілі, який був директором агенції закупівель Грузії і зробив там реформу закупівель. Її суть полягала в тому, щоб всі бачили все.
У якийсь момент з’являються Тато і Давід, які (на відміну від більшості інших експертів, що створювали теоретичні моделі) відкрили і показали, як їхня “теоретична система” працює в онлайні в Грузії. Відповідно, команді це більше сподобалося і був перероблений концепт, де фокусом стала електронна система. Але із запуском електронної системи тоді були проблеми, бо, звичайно, грошей не було, законодавства під це не було, а також не було купи інших речей.
Звісно, була певна кількість координаторів, які хотіли, щоб ця реформа сталася, серед них: Олександр Стародубцев, Христина Гуцалова, Андрій Кучеренко, Наталя Абесадзе. І тут ключову роль відіграв Олександр Стародубцев, тому що він зміг переконати приватні комерційні електронні майданчики – а в Україні, на відміну від низки інших пострадянських країн, вони уже існували (і ними користувались Interpipe, Нібулон, великі підприємства) – піти в цю авантюру, спробувати щось зробити державою і запустити такий проект електронних закупівель. І був розроблений такий концепт, який став унікальним у світі і провідною рекомендованою моделлю, бо це стало цікаво всім.
У світі є дві ключові моделі електронних закупівель: грузинська, коли є одна державна платформа, на якій відбуваються всі закупівлі, та інші: португальська, російська, коли існують різні комерційні платформи, які між собою не поєднані: якщо ти як замовник на одній розміщуєш інформацію про закупівлю, то лише на цій платформі з тобою зможе працювати постачальник.
В Україні була створена третя, так звана, гібридна модель: у нас існують різні комерційні майданчики, які безпосередньо є бізнесом, і одночасно існує державна основна база даних, де вся інформація зберігається та синхронізується, створюючи таким чином ще більшу конкуренцію, тому що замовник оголосив закупівлю на одній платформі, а вона через Центральну базу даних відображається на всіх інших, і постачальник з будь-якої іншої платформи може подати цю заявку. Так була створена дійсно унікальна співпраця між державою і бізнесом.
У якийсь момент там додалася ще одна ключова річ: був запроваджений моніторинг закупівель. Далі розкажу про це детальніше. Одним словом, був розроблений такий концепт, і майданчики погодились зробити перший внесок для розробки Центральної бази даних. Тобто вдалося навіть запустити перше фінансування.
Почалась розробка цієї системи – як чистий стартап. Це є vision, mission, concept definition, key-problem identification. Насправді в закупівлях було дуже багато проблем: відсутність контролю, нормального співвідношення ціни і якості тощо. Та коренем проблем була визначена корупція. Після того, як було розроблено концепт, потрібно було переконати певні компанії спробувати це. Згодилося три державні замовники: але тоді виникло питання: як? Тому що закону на те, щоб використовувати електронну систему, не було. Багато людей рекомендували: розробляйте закон і починайте його імплементацію. Але висновок, який ми для себе зробили: так не працює в Україні. Не варто починати із закону, а варто починати з рішення, MVP (Model-View-Presenter), яке дає швидкі перемоги, які легко показати, комунікувати, залучати.
І тоді Дмитро Шимків підказав таку ідею: у закупівлях є так звані понадпорогові і допорогові закупівлі (у той час до ста тисяч гривень у рік — допорогові, понад двісті тисяч — понадпорогові), але в деяких підприємствах, наприклад, в “Енергоатомі” поріг — мільйон гривень. Те, що понад порогом, жорстко регламентується Законом, а до порогу — не регламентується майже ніяк. Відповідно, та ідея, яку він підказав: почати пілотувати проект на допорогових закупівлях. Вони за кількістю посідають понад 90%, за сумою — близько 50%. Це невеликі закупівлі, але їх дуууже багато.
І 12 лютого відбувся офіційний запуск цієї системи, вона була запущена, як волонтерська ініціатива, система належала Transparency International (антикорупційній організації). Але сама система є open-source: у реальності вона не належить нікому, всі її напрацювання є відкритими кожному. Пішов пілот системи, і виникло запитання: що робити далі? У Міністерстві відбулися зміни: наступником Айвараса став Макс Нефьодов, і він зміг переконати Олександра Стародубцева стати директором Департаменту регулювання державних закупівель, щоб продовжити те, що почалося як громадянська ініціатива в державі. І в цей момент Олександр дав клич серед випускників, і я через КМБШ-спільноту приєднався.
Звісно, було багато причин. Я розумів, що після Майдану потрібно щось змінювати, ніхто не буде робити ці реформи, якщо ми не будемо їх робити. Є, звичайно, друга річ: на сході – війна, не впевнений, який з мене вояка, але тут я можу принести більшу користь. І третя річ: у мене була можливість більше року пожити на свої збереження. Ці речі збіглися, плюс у мене закінчився контракт, і потрібно було його продовжувати, тож без якихось втрат, я мав можливість полишити свою попередню роботу. До того ж я побував влітку на лекції і познайомився з Тато Урджумелашвілі, який розказував про реформу в Грузії, і це додатково мене зацікавило. Тому з кінця березня 2015 року я теж приєднався до команди.
Ми хочемо показати, що зміни в Україні можливі, і Україна може приносити цінність світові

– Що хорошого дасть Prozorro Україні? Світу?

– По-перше, Prozorro уже дійсно став брендом. Нам часто кажуть: ми не знаємо, що ви в системі цій робите, але у вас гарний маркетинг, продажі і досить високий рівень довіри. І це дійсно так. Це дає можливість створювати країну, що може реформуватись і робити інноваційні рішення. У спільноті закупівельників, як мінімум, ми вже є досить відомими. І плани досить великі: ми зараз працюємо з одного боку над темою GPA (GPA WTO – Угода про державні закупівлі СОТ), а, з іншого боку, ми працюємо з сусідніми країнами, тому що ми хочемо, щоб до нас приєдналися інші майданчики, один із них у Польщі. Є вже й інші країни, які приїжджають до нас. Можливо, уже й цього року почнемо імплементувати їхні системи в нашу модель.
Стосовно світу: це те, що ми прописали у своєму маніфесті, де записано розуміння того, чому ми це робимо. Там є дві речі: ми хочемо показати, що зміни в Україні можливі, і показати, що Україна може приносити цінність світові. Тут Prozorro і стає таким кейсом. Чому це відбувається? Одна ключова річ, це те, що в Україні в системі закупівель був створений Golden Triangle of Partnership: є співпраця на рівні держави, яка відповідає за збереження даних і встановлення правил гри; є бізнес, який займається всім іншим: маркетингом, промоцією, навчанням замовників і постачальників, підтримкою; є громадський сектор, який займається моніторингом і контролем. Ось така співпраця є справою дійсно унікальною.
Ще є друга річ, те, що система є open-source. Тому що зараз є корейська модель, яку досить активно продають у світі (за 10 млн. доларів), є значна кількість інших систем, які комусь належать. Унікальність нашої системи в тому, що вона перебуває у відкритому доступі: її можна знайти, скачати, встановити в країні і використовувати безкоштовно. Але open-source дає також можливість перевірити код — вся інформація є абсолютно відкритою. Там ще є відрита технічна інформація щодо закупівель. І, звичайно ж, гібридна модель системи, коли база даних синхронізується, і відбувається конкуренція між майданчиками. Така модель вже стала унікальною, і вона дійсно заслужила повагу у світі.
У Prozorro, як і в будь-якій системі закупівель, відбувається оголошення закупівель, подача пропозицій, розкриття інформації в один або в інший спосіб (аукціон або ні), потім відбувається оцінка і завантаження уже підписаного і узгодженого договору. Це те, що відбувається зазвичай в електронних системах. Ми можемо і плануємо її далі поширювати, інтегруючи з іншими системами, але це вже наступні кроки. Ми хочемо зробити Prozorro міжнародною системою закупівель. У цій системі використовується Open Contracting Data Standart — це стандарт, який найшвидше розвивається зараз і підтримується Світовим банком. Використання цього стандарту дозволяє робити обмін даними в структурований спосіб.
Отже, які результати є зараз. Крім того, що ми є show case & learning project OCP (Open Contracting Partnership), Prozorro, як реформа закупівель в Україні, рекомендована, як одна з чотирьох моделей до реформ Європейським банком реконструкції та розвитку. У грудні ми були включені в їхній ґайд (видачу якого вони затримали, щоб нас туди включити). Ми були обрані у двох номінаціях World Procument Award Public Sector Award і Procurement Leader Award. У результаті, ми перемогли у номінації Public Sector Award, отримавши своєрідний “Oскар” у світі закупівель.
Але є й інша річ, так звана, Government Procurement Agreement WTO — це міжнародна угода, яка робить взаємне відкриття ринків державних закупівель. Цього року Україна стала 46 країною, яка приєдналася до цієї угоди. Там є ЄС, Штати, Канада, Японія, Південна Корея і тому подібне. Це клуб, де цікаво бути. Ці країни відкривають сфери закупівель одна одній. Але є інша річ, справа в тому, що в Україні зараз можливості подивитись яка з цих країн які має закупівлі, немає. Є частинки елементів в TED (Tender Electronic Daily) — це європейська система з досить хорошою якістю даних. Є роз’єднані американські системи. Тобто якогось одного технологічного рішення немає. Україна заявила про свою готовність підтримати створення такого порталу, адже всі технологічні можливості роблять це питання більш політичним.

– Яка твоя роль у проекті?

– Стосовно того, як ми вибудовували роботу: ми намагались з самого початку розвести процеси і проекти, і більшість людей, які довше працювали в департаменті і були експертами, були сфокусовані на процесі. А нова команда сфокусувалася на проектах – електрона система, запуск навчання, маркетингові програми тощо. Тобто була деяка кількість більш-менш зрозумілих проектів. І, звичайно, роль з часом змінювалася. Моя ключова роль була в розробці стратегії і зведенні всього-всього докупи. І оскільки в нас завжди були process leaders і project leaders, я зазвичай не є лідером проекту в жодному напрямку, крім одного – фінансування, тобто фанрейзингу, і спілкування з міжнародними організаціями. У всіх інших проектах моя роль неключова, роль солдата, який допомагає запускати проект і потім з ним розлучається. Моя роль передбачає розуміння того, що відбувається у всіх напрямах. Prozorro насправді лише один з 15 напрямків: у нас є розвиток моніторингу, реформа роз’яснень, які переходять в електронну форму, запускається онлайн навчання, програма training the trainer тощо. Моя роль полягає в координації і – фінанси, фінанси, фінанси..

– Я правильно розумію – ви перетворюєтесь з НГО в повноцінний стартап із самозабезпеченням?

– Ні, ми вже є повноцінною державною системою. З першого квітня ми перейшли на Prozorro.gov.ua. І по-іншому не може бути. Знову ж таки, держава володіє необмеженою ліцензією на користування системою. Торгова марка Prozorro належить теж державі.

– А тепер трохи перчинки. Я як ІТшник за освітою, розумію, що будь-яку систему можна обійти (при бажанні). Особливо, якщо мати доступ. Ви маєте доступ до мільярдних обертів. Є якісь переконливі аргументи, що махінації не відбуваються зараз і ніколи не відбудуться?

– Тут є дві складові: IT (технічна) та системна (організаційна). По-перше, є розподілені системи, але нам у Prozorro важко зрозуміти, як можна працювати без єдиної бази даних у державних умовах (мова про blockchain). Звісно, так чи інакше ми працюємо в цьому середовищі, яке є, і можна, звичайно, придумувати якісь ідеальні ідеї, які вирішують всі проблеми. Але краще робити, ніж стукатися головою об стіну. Оскільки є розподілення, то тут ключовою є роль комерційних майданчиків з репутацією.
Моніторити може кожен, вся інформація є відкритою, але потрібно сказати, що Prozorro не побороло корупцію, і це не було метою, щоб ми, 20-30-100 людей, побороли корупцію в Україні. Метою було: дати максимальну кількість інформації кожному, хто хоче побороти цю корупцію. Нам зараз деколи кажуть: ”У вас є можливості обходити систему”. Так, ми навіть про них пишемо і говоримо. Передусім ці зауваження стосуються технічної документації. Жаліються, що ми прописали таку технічну документацію, що лише один постачальник відповідає вимогам. Наприклад, паливо, яке має бути доставлено в бочках по 205 літрів. А потім з’ясовується, що постачальник палива у 205 літрах є лише один. Це є можлива корупція. Але ключова річ: ми починаємо робити систему, яка викидає ці тендери, але ми не є контролерами – це перша функція, яка була скасована в департаменті.
Наше завдання: сформувати систему зворотного зв’язку. З організаційного питання, якщо розпочнуться якісь махінації, то у нас є дуже великі сподівання, що PromUA, ПриватБанк, Державні закупівлі онлайн, Смарттендер, будь-які інші майданчики, які мають високий рівень репутації, не будуть закликати приводити бізнес у той момент, коли з’ясується, що система не працює. І вони перші будуть про це сигналізувати. Те ж саме з NGO, у яких є доступ до всієї інформації, які є власниками модулів аналітики, вони будуть давати сигнал. З технічної точки зору, звичайно, у нас буде відповідність українським стандартам захисту інформації, але метою нашою до кінця року є отримання Сертифікату міжнародної безпеки, який теж має свідчити про високий рівень безпеки.

– Щодо розвитку проекту. Чи відіграла в цьому процесі якусь роль могилянська спільнота?

– Все це розпочиналося в КМБШ, а з Сашою Стародубцевим ми візуально познайомились навіть раніше. Коли Вітя і Женя Єсаков приходили в Могилянку 21-22 листопада під час Майдану, вони приходили в КМБШ.
До того ж, перших людей ми фокусувались брати і робили перші презентації – в Могилянці. Тобто всі основні ресурси чи знайомства ми брали через Могилянку. Значна кількість через КМБШ, але і через Могилянку загалом також.

– Я знаю, що ви вже готуєтесь передати естафету Prozorro іншим. Це дуже відповідальний крок. Що для тебе далі? Новий стартап чи корпоративний сектор?

– Нашою метою не було створити систему, а показати, що зміни можливі і можливостей у країні багато. Мені сподобалось, що Діма Романович написав: “Що мені подобається в реформі державних закупівель, це те, що вона постійно відкриває ринки” – це сталося з Prozorro в Україні, з GPA, це – про нові можливості.
У нас є екзит-план, з першого квітня я офіційно пішов зі служби, я уже не є держслужбовцем. Є інші дуже цікаві реформи, які є не менш важливими, але їх ніхто не хоче брати і робити, тому що там є велика кількість обмежень і проблемних питань. Згодом я буду потроху відходити від закупівель, але поки що, доки не відчуємо, що ця система є стабільною, будемо працювати з нею.

– А тепер пірнемо в студентське життя. Спробуй пригадати: чому НаУКМА і як це було?

– Цей момент я пам’ятаю як зараз. У газеті “Сумчани” було оголошення про те, що якийсь київський університет приїжджає робити презентацію про себе. Я пішов туди, і мені там сподобалися дві речі. По-перше, що ці люди говорили українською. По-друге, вони говорили, що є дві робочі мови: українська і англійська (англійську я тоді знав дуже-дуже погано). Це був виклик – і розуміння, що університет відрізняється. Потім я приїжджав у МАН, пішов до Могилянки й одразу закохався. В принципі, потім я пішов у приймальну комісію, і це те, що мені дуже сподобалося. Тому що, коли я пізніше пішов подаватися у Шевченка, після двох-трьох фраз я сказав: ”Ні, я не вступаю сюди”. Таким чином, єдиний ВНЗ, куди я подавав документи, була Могилянка, що було дуже ризиковано, тому що всі інші я вже проґавив, настільки від самого початку закохався в Могилянку. Була ще одна річ: всі мої друзі історики-олімпіадники вступали в Могилянку, і коли мене перед тим запитували, куди я хочу вступати, виявилось, що я не знаю нікого в КІМО, чи в Шевченка.  

– Ми намагаємось вибрати якісь незабутні моменти зі студентського життя в кожному інтерв’ю. Якщо заплющити очі, то яка подія, історія викликає сильну ностальгію?

– Я майже щодня буваю в Могилянці, тому не можу сказати, що відчуваю сильну ностальгію. Звичайно, перший найприємніший спогад, це перше знайомство з друзями і перший плац, який для мене почався з 390-річчя КМА. Тоді було велике святкування, а це були перші півтора місяці навчання. І нам якось вдалося стати тими людьми, які розливали пиво, яке тоді ще було безкоштовним. З одного боку, ми познайомились зі значною кількістю людей, старшого покоління могилянців. А з іншого, ця атмосфера першого плацу дуже запам’яталась. Я сам політолог, але на першому курсі більшість предметів були на першому плацу. Найдивніша річ: на кораблик вперше я потрапив, коли закінчив Могилянку.

– Які звички чи навички ти порадив би розвивати студентам зараз, щоб успішно рухатись життям.

– Мені здається, є три речі, які допоможуть незалежно від професії. Перше: вміння комунікувати. Те, чого не вистачає в Могилянці, але багато в західній освіті: робота в групах над проектами і потім – презентація результатів. Друге: системне мислення, тому що нас йому не вчать, і нам про нього мало говорять, але це є в багатьох сферах, у маркетингу, в ІТ тощо. Воно дійсно стає трендом, тому що без розуміння загальної рамки робити будь-які зміни дуже важко. Третє: вміння ризикувати.

– Не побоюсь сказати, але ваш проект – можливо, це одна єдина вагома системна реформа в Україні. З таким системним і пріоритетним поглядом порадь, які реформи потрібно негайно впровадити НаУКМА, щоб колись таки потрапити в омріяні ТОП-50 світу.

– Могилянці необхідні зміни, що дуже схожі за логікою та природою до теперішньої держави. Мені здається, що Могилянка має зосередитися на боротьбі з бюрократичною рутиною, яка стала її частиною. Необхідно запустити якомога більшу кількість молоді в систему. І для цього необхідно вирішити питання гідної оплати, що не є можливим при орієнтації на МОН. Могилянці необхідно переорієнтовуватися на бізнес, підприємництво та міжнародну донорську допомогу. Хіба це не нагадує ситуацію з Україною?

– З якого приводу до тебе можуть звертатись могилянці?

– Звертатися до мене можна з будь-якими ідеями та питаннями.
Враження від спілкування: інколи мізки не встигали сприймати потік змін, які впровадила і запланувала команда Prozorro. Юра дивовижно щирий, проактивний, яскравий комунікатор зі системним баченням. Я за Prozorr-у Україну, а ви?!

Довідка
Юрій Бугай.
Освіта: НаУКМА (ФСНСТ), Тартуський університет (випуск 2008), НаУКМА (випуск 2009, політологія), BI Norwegian бізнес-школа (політекономіка, випуск 2011).
Досвід: молодший аналітик pro.mova, працював у Handelshøyskolen BI, КМБШ, Metro C&C, зараз – у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України
Проекти: Prozorro.