Від ресурсу кризи, вміння проходити власний кризовий стан, переходимо до ресурсу альтруїзму – вміння помагати пройти через кризовий стан іншому. Ще цей ресурс можна назвати вмінням любити ближнього (і дальнього, це теж окреме вміння).

Активізується цей ресурс у більшості людей десь у 24-27 років. Після того, як людина сама пережила кризу (точніше – ініціацію, однак у більшості випадків вона таки більше схожа на кризу), вона прагне поділитися своїм досвідом з іншими. У зодіакальній символіці древніх народів за цей період розвитку відповідає знак Стрільця.
В багатьох древніх народів практикувався процес ініціації, або проходження тих чи інших випробувань. Без цього обряду людину не допускали до суспільства як рівноправну його частину. Вбити дракона, навчитися варити борщ – процеси відбувалися по-різному. Обряди спрощувалися і розвіювалися з часом, однак суть лишилася – адже це частина розвитку особистості, і самим лише скасуванням обрядів цей період розвитку оминути неможливо.

В чому була суть попередніх 8 стадій розвитку?
Людина вчилася збирати енергію з різних джерел і накопичувати її в собі. Останньою стадією цього збирання мав би бути восьмий ресурс – коли назбирана енергія переплавляється у процесі ініціації і спілкування з протилежною статтю.
І от на стадії 9 ресурсу людина має вирішити важливе питання: що робити з цією назбираною енергією?
Якщо уявити на мить, що вся ця енергія конвертована в гроші, можна приблизно собі визначити напрям проблеми. От ви збирали-збирали гроші, і свої, і дідів-прадідів, і коханих, і рідних, і так далі. І от назбирали – що з ними робити далі? Можна їх тримати у трьохлітрових банках під матрацем, можна комусь віддати, можна пропити і прогуляти. Останнє вже тяжко, особливо якщо купка грошей назбиралася чимала. Але тоді вся праця з попередніми ресурсами піде коту під хвіст. Треба їх вкласти – але як і в що?

З життєвою енергією халепа ще більша, ніж з грошима.
Тримати її в трьохлітрових банках ні під матрацем, ні в підвалі ви не зможете. Забродить, скисне, вибухне, виб’є дно, а то й дах зірве. Чимало хвороб спричинені саме бажанням законсервувати життєву енергію, аби раптом де її не витратити більше, ніж треба. Лінькуватий і занудний характер теж має до того бажання чималий стосунок.
Віддати просто так – не так легко.
Віддати можна тільки тому, хто докладе свою енергію, і скерує все це добро на якусь зовнішню мету. В крайньому випадку – на дітей.
Інакше ви зі своєю енергією доволі швидко станете бридкою і занудною людиною – не для всіх, а саме для того, з ким хочете поділитися життєвою енергією.
У східних сусідів України навіть є відповідні терміни – «ведмежа послуга» та «Дем’янова юшка».

Іншими словами, ділитися енергією можна тільки з тим, хто докладе до вашої енергію свою – і стане спів-інвестором,  допоможе спрямувати цю енергію на щось корисне.
Це – основи співжиття в парі. Таким чином пара спілкується із зовнішнім світом, а не лишається варитися у власному соку. І так досягається рівномірний енергетичний обмін між «чарунками суспільства».
Якщо окремо взята сім’я захоче від суспільства відгородитися – вже починаються проблеми. Приблизний напрямок цих проблем можна простежити на прикладі результатів обшуків більшості українських чиновників-хабарників. Здавалося би, награбував, набудував – вкладай в щось путнє, розбудовуй свою країну. Але ж ні – купують по 200-300 годинників, золотих сережок, колекційних вин у коробках, і срібних ложечок наборами. І що не корупціонер – то в кожного портрет як не в ролі Цезаря, то в ролі Наполеона. І ікон ціла купа, мабуть, щоб нечиста сила не спокушала згадувати про однойменні салат і тортик…
От так награбоване зриває дах. У випадку, коли назбирано не награбоване, а зароблене (успадковане), проблем трохи менше, але теж до пори – до часу. Подивіться на нащадків відомих і багатих – більшості якщо не дах рве, то дно вибиває…

Так виглядає фрустрація ресурсу альтруїзму.
Якщо поглянути з цієї точки зору на Україну, то матимемо наочний приклад, куди може закотитися суспільство, еліту якого поглинула фрустрація ресурсу альтруїзму.
Про те, що якщо енергією (вже не кажучи про гроші) вчасно і вміло ділитися, то вона примножується, фрустровані громадяни не чули. А якщо й чули – не повірили.

Інша біда – залежність від цього ресурсу.
Віддати все, що тільки можна. Бо в глибині десь приховано думку: не віддасиш – насильно заберуть. Невротична реакція на альтруїзм полягає в тому, що людина не відчуває прав на результат своєї праці, на власні ресурси. Віддати хоч комусь, і то чимпошвидше. У деяких випадках громадяни забувають навіть про витрати на амортизацію – віддають і їх. І таким чином не лишають собі взагалі нічого.
Біда в тому, що за таким віддаванням стоїть не бажання поділитися з ближнім тим, що маєш у надлишку. Тут швидше бажання позбутися від всього – і за ним стоїть цілком зрозумілий історичний досвід…

Як бачимо, громадськість з адикцією до ресурсу альтруїзму доволі непогано поєднувалася із елітою з фрустрацією до цього ж ресурсу… Аж поки не прийшла війна.
І загалом саме завдяки адикції ми цю війну змогли гідно зустріти. З адикції загалом вийти трохи легше, ніж із фрустрації.
Секрет налагоджування цього ресурсу доволі простий: потрібно уважно дивитися, що потрібно ближньому, що – дальньому, а що – безпосередньо вам. І уважно дивитися, в чому саме полягає потреба – чи в матеріальних речах, чи у підтримці, чи в наданні додаткової мотивації.
Цей же ж секрет дозволяє підтримувати кохання в парі: коли ви дивитеся не тільки на те, що вам треба від коханої людини, а й на те, що цій людині потрібно від світу і від вас. І балансуєте між цими двома точками. Зависнути на стадії «хочу від неї любові і ласки, а не дає», або «я йому все, геть про себе забула, а від нього нуль реакції» доволі просто, але ефекту ніякого. А от якщо відійти від егоцентризму або центрованості на особі коханої людини – відразу можна спостерігати суттєві зміни.

Зрозуміти, що ж потрібно для балансу, допомагає протилежний ресурс – ресурс навчання. У випадку фрустрації альтруїзму з навчанням стає тяжко, та й невротична адикція навчанню не дуже прияє. Зате вивчення особливостей людської психіки доволі помічне, аби уникнути описаної в українській народній мудрості ситуації «за моє ж жито та й мене ж побито».
У суспільстві ці процеси трохи складніші, зате легше побачити тонкі нюанси.

Найбільш яскраві приклади – це порятунок потенційних самогубців. Частенько рятівникам не те що «дякую» не скажуть, а ще й відбиватимуться всіма чотирма. Вже потім, коли людина вийде зі стану афекту, ставлення може змінитися. Але на вихід з того стану може піти кілька років. Врятувати життя людині – часто набагато легше, ніж врятувати любов до життя у тій же ж самій людині. Буває таке, що людина вже й ніби звикла жити, і накласти на себе руки не береться, а рятівника свого ненавидить…
Власне, успішне проходження 8 ресурсу дозволяє поділитися і любов’ю до життя – але трапляється воно дуже рідко… І це вже якраз межує з надприродними здібностями.

Такі приклади допомагають майбутньому альтруїсту зрозуміти: ти допомагаєш не тому, що розраховуєш на «дякую», всесвітню славу чи хоча б на байдуже ставлення (котре, взагалі-то, є благом у порівнянні з шансом отримати в чоло від того, кому допомагаєш). Ти допомагаєш тому, що маєш можливість допомогти, маєш енергію, котрою можеш поділитися. І не можеш вчинити інакше, не можеш дозволити людині вчинити вбивство її самої, навіть якщо цього хоче вона сама. Перефразовуючи древню мудрість, можна сказати: в кожній людині сидить добрий і поганий вовк, і якщо ви допомагаєте доброму вовку, то можете запросто отримати в чоло від поганого вовка. Розуміння особливостей цієї ситуації необхідне майбутньому альтруїсту не для того, щоб наготувати чоло під стусана, а для того, щоб бути до того стусана готовим, і вчасно ухилитися.

На державному рівні розуміння «методи двох вовків» дозволяє підтримувати добрі стосунки із сусідами, але разом з тим – тримати армію напоготові, аби у «поганих вовків» ваших сусідів не було спокуси вгризти вас за бік, або й не тільки за бік. В України традиційно з цим пунктом були проблеми: українська еліта у своїх сусідах бачила або тільки хороших, або тільки поганих вовків. І чомусь вважала, що якщо є хороші вовки – значить, поганих вже немає.
Цю помилку частенько повторюють і на особистому рівні – хоча мало би бути зрозуміло, що ідеальних людей нема, а кожна неідеальна людина – це щось трохи більше, ніж сума її позитивних рис…

На державному рівні Україну ця халепа привела до того, що ресурс альтруїзму довелося вивчати і на прикладі військового волонтерства. Тут теж почали вилазити особливості альтруїзму…
Порівняно легко зібрати гроші на допомогу війську. Тяжче – розібратися, що саме наразі війську потрібно найбільше: труси, вареники чи тепловізори. Аби вже розібратися у тонкощах тепловізорів, снайперських гвинтівок та патронів до них, доведеться потратити час на вивчення предмета. Потім треба прослідкувати, щоб ті тепловізори не розікрали і не продали. Ще більше часу доведеться витратити на питання, хто в державі повинен займатися постачанням до війська гвинтівок і тепловізорів, і на який державний механізм треба натиснути, аби той загадковий хтось підняв дупу від дивану і почав виконувати свої безпосередні обов’язки. А це ж все доведеться робити, паралельно спостерігаючи, чи є у війська труси, і чи воно не голодне…

Ще більша халепа – з роздаванням додаткової мотивації, для прикладу, орденів. Скандали навколо ордена «Народний герой» – на жаль, яскравий тому приклад. Особливої яскравості цей приклад набуває тоді, коли засновники ордена замість того, щоб корегувати свою роботу, відповідають на закиди у стилі «це не ми дурні, це ви прийшли і всьо тут поїли». Втім, у них ще все попереду. Альтруїзм – це довга і складна робота, якій потрібно вчитися і вчитися…