Від редакції:
Вистояти, коли весь світ проти тебе – цілком можлива річ, якщо ти вмієш себе захищати, маєш справедливу мету, і в тебе все гаразд із самооцінкою. Про те, як стати собі доброю матір’ю, а не злою мачухою, розповідає психолог Марина Комісарова.

Поговорімо про самооцінку детальніше. І про те, як позбутися злої мачухи-відьми і стати самій собі доброю матір’ю.
Відмінність зрілої особистості від незрілої в тому, що незріла шукає опори для своєї самооцінки ззовні, стержня у неї немає, всередині себе матір (символ самооцінки) вона знайти не може.
Тому в незрілої особистості завжди є зла мачуха. Поки вона маленька дівчинка, у неї є мати. Але коли вона виростає, у неї – мачуха. Про це нам розповідають усі казки. Казка – брехня, та в ній натяк – ніхто не буде панькатися з дорослою людиною. Марно шукати ззовні добру турботливу няньку, всі, кого ви призначите мамами, обов’язково будуть злими відьмами. Вони постійно щось вимагатимуть, а просто так не даруватимуть вам любов. Але, оскільки ви будете намагатися на них висіти, вони будуть перейматися вами, як мачухи. Тому життя дорослої інфанти сповнене негараздів.
Особливо це стосується жінок, якщо згадати про казки. У чоловіків інша головна проблема в казках – локус контролю. Чоловік повинен навчитися брати на себе не забагато і не замало, а рівно стільки, скільки може зробити. Він повинен навчитися кооперуватися з іншими (казковими тваринами), не бути одинаком, але і не бути утриманцем, співпрацювати з іншими на основі взаємної користі і правильно розділених меж відповідальності, не висіти на інших, не садити собі на шию. Все це стосується локусу контролю.
Насправді локус контролю і для жінки теж дуже важливий. Інфантильні жінки так само страждають, як і інфантильні чоловіки (хіба що осуд отримують менший, але страждають так само). А гіпервідповідальні жінки так само швидко, як і чоловіки, надриваються і згорають. І все ж у жінок є ще більш актуальна проблема – самооцінка.
Зазвичай, у казках мати помирала. Це свідчить про те, що реальне дитинство дівчинки закінчилося, і на місце матері стала мачуха (як у казці про Попелюшку). Або, як у казці про Рапунцель, рідна мати віддала доньку відьмі. Або, як у казці про Білосніжку: дівчинку за наказом мачухи-чаклунки відвезли в ліс, щоб згодувати вовкам. У будь-якому випадку любити і піклуватися ззовні про дівчинку, що вже підросла, ніхто не хоче (хоча вона може чекати на чоловіка, який візьме на себе материнську роль, але добрий чоловік з’явиться не раніше, ніж вона стане дорослою).
Найкраще для такої дівчинки – знайти матір (захист і опіку) всередині себе. Якщо це станеться, вона отримає зрілу, сильну, ідеальну самооцінку – найкращого свого друга на все своє життя. Та що там друга – повноцінного опікуна. Локус – керівник, самооцінка – опікун. Схема зрозуміла? Те й інше має зі зовнішнього стати внутрішнім.
Для цього в психології є спеціальний термін – інтеріоризація, переміщення ззовні всередину, в даному випадку – розвиток внутрішніх опор. Це і є дорослішання.
Воно полягає тільки в цьому і більш ні в чому: знайти в собі керівника (локус контролю) і знайти в собі опікуна (самооцінку), батька і матір помістити всередину своєї психіки. Стати собі мамою і стати собі батьком.
Саме тому, коли доросла людина продовжує з маленькими скривдженими оченятами скаржитися на поганих батьків, вона блокує процес свого розвитку, застрягає в дитинстві. Поки вона скаржиться на погану маму і ниє, сподіваючись виправдати за рахунок цього свою слабкість, вона не формує в собі нормальну дорослу самооцінку.
Поки вона скаржиться на поганого царя або злого батька, виправдовуючи цим свою неуспішність, вона не формує в собі зрілий локус контролю. Скарги, ниття, вимоги визнати і компенсувати завдані збитки – все це животіння у вигрібній ямі, між дитинством і дорослим життям. Дитинство минуло, доросле життя не настає. І не настане, поки людина не зверне свої пошуки опіки і керівника всередину себе.
Почнемо наразі з матері і мачухи. А потім доберемося до батька і злого вітчима (зазвичай, злого царя).
Розвиток нормальної самооцінки (внутрішньої люблячої матері) має два етапи:
1) Сепарація від годувальників
У казках це – втеча дівчинки. Іноді цьому передує бажання мачухи її знищити, і тут уже бідолаха розуміє, що треба рятуватися будь-яким шляхом. Краще вже залишитися без опіки взагалі, ніж загинути.
Саме це повинна усвідомити людина, яка дорослішає (ми будемо розглядати жінку, якщо вже для жінок це більш слабке місце). Людина, яка дорослішає, повинна усвідомити, що не можна протягувати свої безпорадні рученята за схваленням, любов’ю і підтримкою. Приймати, коли дають добровільно, можна (в міру). Давати самому іншим – необхідно. А ось просити, чекати й особливо вимагати – не можна. Залишишся слабкою.
Потрібно відділити свою самооцінку від усіх названих опікунів, які підтакують, співчувають, підлещують. Потрібно припинити вимагати компліментів, лайків, схвалень. Це не означає, що не можна радіти схваленню, коли воно є. Можна, але не потрібно надавати цьому великого значення. І особливо – не можна цього чекати, мати потребу в цьому, опиратися на це.
Якщо вчасно не відокремитися від зовнішніх опікунів, вас зжере мачуха-відьма. Можливо, не одразу, а поступово, але знайде, як знищити вашу слабку ідентичність, якщо та не встигне відокремитися і розпочати самостійний шлях.
2) Перехід на самозабезпечення
Дитяча «їжа» для самооцінки – безумовна любов і схвалення. Дорослу людину ніхто не хоче любити просто так, нікого не розчулюють її ручки і ніжки, всі чекають від неї якоїсь корисної діяльності. Виростаючи, важливо перевести свою самооцінку з материнського молока (зовнішньої любові) на дорослі харчі (самоповагу).
Ваша самоповага має бути достатньо амбітною, щоб не дозволити вам деградувати і стати людиною жалюгідною і непотрібною для інших. Але вона, водночас, має бути дуже (!) вірною, постійно присутньою, щоб не дозволити вам відчувати страх і самотність. Ніколи! Розумієте? Якщо ви відчуваєте гостру самотність і страх, значить, ваші внутрішні опори – слабкі. Ніколи не думайте, що ви повинні терміново побігти і «приліпитися» до когось, аби стало легше. Навпаки. Не треба «ліпитися» до когось у такому стані. Беріть себе в руки, намацуйте підтримку в собі, шукайте її.
Завжди підтримуйте себе зсередини і в жодному випадку не відчувайте себе покинутою, якщо вам відмовили у любові. Ваша самооцінка не може залежати від того, що думає про вас інша людина. Якщо вас не люблять близькі вам люди, ви можете сумувати й переживати біль, ви змушені дистанціюватися і погодитися з вільною волею іншої людини. Але в жодному випадку не впадайте у стрес і не починайте терміново себе змінювати і перекроювати, ніби ви вмираєте з голоду, якщо вас раптом відмовилися погодувати любов’ю. Харчуйтеся тільки власною самоповагою. Не годуйте самооцінку любов’ю інших, уважно стежте за цим. Любов потрібна для іншого, не для підживлення самооцінки.
Самоповага – це саме повага, а не безумовне схвалення себе. Схвалення – це «все одно ти – найкраща», а повага – це «ти впораєшся з цією проблемою, ти досить сильна». Намагайтеся відучувати себе від молочних рік і берегів з киселю, не можна цим харчуватися. Це робить людину слабкою, повною, аморфною. Проходьте життєві квести й отримуйте заслужені нагороди, але ставтеся до них спокійно, хваліть себе самі за реальні досягнення (навіть якщо ззовні нагороди немає, будьте собі найсправедливішим суддею). А вся потреба в підтримці з боку зрілої самооцінки повинна полягати в «ти впораєшся» або «ще не вечір» або «ранок від вечора мудріший», тобто, віра у себе і впевненість у своїх силах і можливостях.
І все. Жодного захоплення собою дорослій людині не потрібно. Матуся, яка каже «ти – найгарніша дівчинка (хлопчик), найрозумніша, най-най» дорослій людині просто не потрібна. Адже матусі це не про особистості кажуть, а про маленьких янголят, кращі частинки своєї душі, проекції своєї ніжності. Хіба може доросла людина серйозно до цього ставитися?
Якщо є потреба чути це в дорослому житті, значить, всередині вас – кисіль. Кисіль всередині – як шар жиру зовні, некрасиво і нездорово. Отож, треба підкачатися і підсушитися, тобто, стати міцнішою і сильнішою. І тоді слова коханого «ти – найкраща» будуть сприйматися як його емоція, його задоволення, його гарний настрій і його любов, а не реальна оцінка вас самих. Тобто, вам повинно бути приємно, що коханому добре, але не повинно бути від цього смачно і ситно. Не харчуйтеся цим.