Цього разу поговорімо про тіло – і про здоров’я. Здавалося би, тут все просто: здоровим бути добре, хворим – зле, а на війні – то й взагалі кепсько. Але не все так просто…

Коротенький зміст попередніх серій. Перший ресурс особистості відповідає за власне «Я» і за експромт, другий ресурс – вже практика і наполегливість. Третій ресурс – вміння вчитися і бачити подібність у різних речах. Четвертий ресурс – вміння бачити ту ж таки подібність, але розтягнуту в часі по всій своїй родині. Проблеми з цим ресурсом дають в результаті космополітизм, але не той, коли людина переживає за всю планету, а той, коли для неї вся планета однаково чужа. П’ятий ресурс – творчість і закоханість. Проблеми з цим ресурсом дають шаблонність мислення, відтак – вразливість до пропаганди. Ще один різновид проблем – схильність до творчого опису всілякої гидоти.
Ресурс здоров’я у більшості людей серйозно починає формуватися десь у 15-18 років. Саме в цей час людина повинна навчитися свідомо ставитися до свого фізичного втілення, брати на себе відповідальність за свій фізичний вигляд і за своє здоров’я. У зодіакальній символіці древніх народів за цей період розвитку відповідає знак Діви.
Цей же ж знак (і цей же ж період) відповідає і за увагу до дрібниць, а також за вміння сортувати ці дрібниці за важливістю і розуміти, як ці дрібниці вкладаються в те чи інше глобальне ціле.

В мирний і спокійний час, та ще й у 15-18 років частенько саме здоров’я виглядає якоюсь дрібницею. Принаймні, якщо не безмежним, то хоча б відновним ресурсом, якого наразі не шкода. А от фізичний вигляд тіла навпаки здається якщо не найважливішим, то одним із найважливіших факторів. Мало хто у 15 років своєю зовнішністю задоволений. То ніс не такий, то вуха, то зайві кілограми, а то й просто фігура не та, що треба. А шкіра – то й взагалі суцільна трагедія.
Якщо людина не навчиться в цьому віці правильно сприймати своє тіло, шанувати і любити його – потім це зробити буде набагато важче. Тіло може далеко не відразу захтіти відповідати взаємністю.

Отже, людина повинна зрозуміти особливості свого тіла – і навчитися розвивати його у потрібні боки. Добре було б у цьому віці зрозуміти, які саме види спорту і фізичної активності підходять саме твоєму тілу – і розвивати їх, не переходячи за межі розумного.
Окрім того, потрібно навчитися шанувати тіло – без того будь-яка фізична активність буде прямо чи опосередковано спрямована, на жаль, на самознищення. Тобто якщо ви не навчитеся любити і поважати свої вроджені особливості фізичного тіла в цьому віці – далеко ви не заїдете…
Стан фізичного тіла доволі серйозно впливає і на здоров’я духу – і то цілком прямим чином. Тому вкрай важливо в цей період прищепити собі культуру харчування. Тобто не просто змушувати себе їсти корисні продукти – а навчитися їх смакувати. Тоді салату з капусти хотітиметься більше, ніж чіпсів, а жменя черешень виглядатиме привабливішою, ніж шоколад. Шукати те, що приносить не тільки приємність, а й користь.
Кількість їжі повинна гармонійно поєднуватися із фізичними навантаженнями.

На жаль, більшість розрекламованих продуктів, котрі так люблять діти і підлітки, доволі серйозно впливають на психіку, б’ють по нервовій системі. Однак на етикетках то якщо і пишуть, то дуууже маленькими літерами. Купа харчових барвників, домішок, підсилювачів смаку, консервантів впливають на здатність дитини зосереджуватися, запам’ятовувати, на загальний стан психіки – діти стають більш нервовими, дратівливими, а іноді – і взагалі войовничими. Не варто думати про те, що організм дорослого реагує на токсичні продукти інакше – просто у дорослих це не зразу помітно.
Токсини з неякісних харчів б’ють по нервовій системі, та – по імунній системі, і частенько спричиняють те, що в наш час називають алергією (хоча в більшості випадків можна говорити про те, що організм відразу реагує на токсичні продукти). Найприкріше те, що найбільш токсичними є найдешевші солодощі, солодка газована вода, чіпси та інші популярні серед рекламодавців продукти.

Дуже бажано саме в цьому віці сформувати культуру періодичного якщо не голодування, то строгого посту. Звісно, бабусі і матусі будуть страшно сваритися – вони до такого, переважно, не звикли. Однак процес голодування запускає в організмі і процес самовідновлення. А в 15-18 років людині набагато легше привчитися до періодичних голодувань не методом примусу, а з допомогою вміння слухати своє тіло, а також вміння захоплюватися тими чи іншими речами. Зачитався книгою – забув поїсти, таке буває найчастіше в цьому віці. Також в цей же час добре було б привчити себе до перепаду температур. Вміння ходити босоніж по снігу, а влітку – не користуватися кондиціонером, теж на тіло впливає сприятливо. Хто хоче дізнатися про сприятливу дію голодування і перепадів температур на організм – шукайте відео-лекції генетика і патофізіолога Віктора Досенка.

Про голодуваня і вихід з нього, а також про різноманітні лікувальні гімнастики добре розповідає Голтіс (Володимир Вукста). Кілька років тому він ставив на собі експеримент: під час подорожі через океан на яхті Вукста не пив жодної рідини 14 днів, і 52 дні – нічого не їв. Доплив живим і здоровим. Щоправда, готувався до цього експерименту все своє життя.

Людину, котра приділяла своєму тілу достатньо уваги, війна не застане непідготованою.
Однак, якщо ви пропустили сприятливий період, не поспішайте опускати руки. Тіло людини явно було створене з розрахунком на форс-мажори. Давно було помічено, що під час війни люди менше хворіють на грип – тобто імунітет підвищується. Більше того, під час воєн зазвичай знижується рівень психічних захворювань – і зовсім не тому, що нема кому займатися хворими. Просто тому, що бажання вижити в цей час перекриває значну більшість душевних конфліктів – як і загалом конфліктів на рівні організму.
Однак те, якою саме вийде людина після війни, багато залежить і від того, якою людина на війну потрапила. Багатьом відомий так званий посттравматичний стресовий розлад, котрий спостерігають у людей, котрі пройшли через тяжкий стрес – зокрема, і під час війни. Так от, під час таких травматичних подій їх сприйняття людиною багато в чому залежить від стану її імунної системи.  Запальні процеси в організмі значно зменшують шанси на перемогу.

Чим здоровішою є імунна система – тим більше у людини натхнення і сил на те, щоб чинити опір агресору. І тим менші її шанси на розвиток посттравматичного синдрому. І, знову ж таки, покращення стану здоров’я допомагає людині легше дати раду з посттравматичним розладом. Тож братися за себе – ніколи не пізно.
Отже, чим кращі в нас стосунки зі своїм тілом – тим ближча перемога. Можна вважати, що тіло – це наш найголовніший союзник, і один з найголовніших ресурсів.

Однак і від цього ресурсу буває залежність. Людина може замучити себе дієтами, підрахунком калорій і тому подібними процедурами – і при цьому ненавидіти своє тіло. Для неї зайві кілограми – це буде не привід для того, щоб переглянути джерела натхнення, а привід для безкінечної злості не несправедливість життя. Якщо ви весь час думаєте про їжу – значить, необхідно терміново шукати джерело радісних думок десь поза їжею, а не обмежувати себе в харчах. Коло ресурсів, котрі приносять людині щастя, налічує цілих 12 основних сегментів – потрібно спробувати перемкнутися. Звісно, добре було б навчитися робити це до війни, під час війни кількість джерел щастя помітно зменшується. Однак вже ті, що лишаються, набувають нових відтінків. Навіть сам факт існування після обстрілу може заграти купою нових барв.

Стівен Гокінг

Окремим рядочком тут йдуть шанувальники безкінечних безрезультатних мандрів по лікарях – особливо ті, котрі не дотримуються лікарських рекомендацій.

Фрустрація ресурсу може виглядати доволі різноманітно – від повної байдужості до свого тіла до спроб непомітно замучити його кепськими звичками. Трапляється таке, що людина народжується з купою болячок – і тут вже і від неї, і від суспільства залежить те, чи знайде вона порозуміння зі своїм тілом. Багато відомих цілителів починали саме зі страшних невиліковних хвороб. Нікола Тесла в дитинстві був надзвичайно хворобливим – і ледь не вмер, коли батьки не дозволили йому вступати до того навчального закладу, до якого йому хтілося. Вінстон Черчілль в дитинстві тяжко хворів. Ну і справжнім зразком людини, яка досягла спільної мови зі своїм тілом за допомогою досягнень суспільства, є фізик-теоретик Стівен Гокінг…

Є люди, котрі народжуються зі, здавалося б, «активованим від народження» ресурсом здоров’я. Їх ніц не турбує, вони можуть пити щодня віскі і викурювати сигару, носити солідне черевце – і дожити якщо не до ста, то до 90 років. Їхнє тіло живе десь окремо, а вони – разом зі всіма знущаннями над організмом – десь собі окремо. Загалом, це мабуть найлегший варіант «халявного підключення ресурсу». Одним з не багатьох побічних наслідків такого таланту може бути хіба те, що людина може жити із «відключеним датчиком небезпеки». Зазвичай хвороби «натякають» людині, в якому місці може назбиратися витіснена агресія. Якщо людина не хворіє – це ще не означає, що в неї ніц в тому «агресивному банку» не назбиралося. В мирний час такі люди часто потерпають від нещасних випадків. Що робити? Звісно, не лякатися. Але мати на увазі, що до свідомої дружби з вашим тілом вас не будуть тягнути насильно – відтак мусите до того йти добровільно. Таємниці людського організму – дуже цікава річ, безумовно варта вивчення, і навіть після Перемоги вони вам обов’язково згодяться...