Від редакції:
Багато майбутніх батьків мріють про те, щоб мати енергійну дитину, котра щиро цікавиться світом, прагне пригод, є цілеспрямованою і послідовною. Мріють аж до того часу, поки така дитина у них не з’явиться – і не почне цілеспрямовано лізти в шкоду… Про те, що ж робити з такими дітьми, розповідає психолог Марина Комісарова.

Дуже часто у дитячо-батьківських спільнотах виникають питання, що робити з некерованими і зовсім неслухняними дітьми. На них не діє взагалі нічого.
Багато батьків мають справу з підлітковою некерованістю, з неможливістю вплинути на дитину, коли їй виповнюється 13-17 років. Вона нікого не слухає.
Ну, і нарешті, є абсолютно некеровані (з боку соціуму) дорослі. Їх найчастіше зараховують до злочинців, але це теж цікава проблема.
Усі три проблеми з точки зору психофізіології пов’язані. Все це різні рівні одного і того ж. Просто важкі діти не завжди стають важкими підлітками і ще рідше перетворюються на правопорушників.
Більшість успішно омине такий період у дитинстві або пубертаті, а в дорослому віці важкі діти стають розумними і благополучними громадянами. Однак, не всі. Іноді ж зустрічаються люди, які в дитинстві або навіть у підлітковому віці були цілком слухняними, а потім перетворилися на некерованих. Це буває рідко, але все ж буває.
Що це таке?
Насамперед – це занадто високий поріг фрустрації.
Батькам важких дітей найкраще зрозуміти цю тему, щоб не боротися з непослухом різними дикими і шкідливими способами на зразок ременя чи різки (які збільшують проблему). Тим більше, нерозумно карати підлітків (позбавляючи прогулянок і забираючи ґаджети). Звичайну дитину у важкий період це лише ображає і негативно впливає на стосунки з батьками (бажання якомога більше від них приховувати і раніше втекти з дому). А для дійсно важкої – це ще більше підвищує поріг фрустрації, загартовує, породжує активність і робить батьків мішенню для боротьби.
Тема порогу фрустрації для неспеціалістів – важка. Спробую пояснити максимально спрощено.
Діти народжуються різними, кожен зі своєю своєрідною нервовою системою. Ще більш різними діти стають, коли до організації нервової системи додається унікальний досвід розвитку.
Колись прекрасний учений Лев Гумільов досліджував проблему пасіонарності (а пасіонарність у багатьох випадках – це саме така ось повна некерованість та непідпорядкованість) і прийшов до висновку, що пасіонарність, можливо, залежить від особливих спалахів на Сонці. Серед соціальних Гумільов виокремив такий фактор, як перетин етносів, не стільки різних генів, скільки кардинально різних культур.
Сучасні дослідження схиляються до тієї ж точки зору. У появі такої нервової організації беруть участь і мутації, і генні особливості, й особливе соціальне середовище, в якому є розлом між моральними смислами.
Саму пасіонарність Гумільов вважав дуже важливим і потрібним для людства явищем, проте зазначав, що, будучи неправильно спрямованою і використаною, вона може перетворитися на біду.
Виражений пасіонарій не зупиняється перед жодними перешкодами, будь-яка перешкода тільки сильніше стимулює його на активність і на прагнення до мети. Навіть якщо мета – благо, така людина може бути небезпечною (тим більше, що благо може бути не таким вже й благом). А якщо мета – не загальне благо? Страшно уявити, на що здатний такий монстр, одержимий ідеєю перетворення світу за своїм планом. Та й навіщо уявляти? Можна почитати історію.
Також Гумільов виокремлював субпасіонаріїв (людей, енергія яких спрямована на саморуйнування, самознищення) і гармонійних (людей, які живуть нормально, спокійно і добре вписуються у соціальні рамки). Все це досить умовно. Може бути гармонійна людина з рисами пасіонарія або, навпаки, субпасіонарія, причому, іноді в різні періоди життя.
З точки зору психофізіології, субпасіонаріїв можна зарахувати до людей з дуже низьким порогом фрустрації, гармонійних людей – до тих, у кого поріг фрустрації нормальний, а ось пасіонарії – це люди з дуже високим, іноді ненормально високим порогом фрустрації.
Поняття фрустрації багато хто тлумачить неправильно, навіть деякі психологи.
Фрустрація – це не агресія, яка виникає при зіткненні потреби людини з перешкодою. Ні. Агресія – це лише одна з форм реакції на фрустрацію. Причому, Курт Левін вважав фрустрацію, яка супроводжувалася агресією, неповною. Тому що агресія – це додаткова енергія, яка виділяється при спробі все-таки подолати перешкоду. Ви натрапили на перешкоду і в люті спробували її зламати. У вас неповна фрустрація, тому що ви все ще намагаєтеся продовжувати рух до мети, нехай і таким деструктивним шляхом.
Справжня фрустрація – це коли людина припиняє рух, зіштовхнувшись з перешкодою, піднімає білий прапор, не може скерувати ту ж саму енергію ні на що конструктивне. Вона просто її пригнічує, гасить або скеровує агресію всередину себе.
Звичайна людина, сильна потреба якої зіштовхнулася з перешкодою, спочатку намагається цю перешкоду подолати, потім шукає обхідні шляхи, і, зрозумівши, що перешкода нездоланна, частину потреби фруструє (гасить), а частину намагається кудись перенаправити (не фруструє). Це соціально адекватна істота. В ідеалі – мала частина повинна гаситися, а велика – перескеровуватися. Це добре адаптована і стресостійка особистість.
Яскраво виражений пасіонарій – це людина, потреба якої взагалі не знає перешкод. Вона ніколи не відмовиться від своєї мети. Вона або помре, або проб’є перешкоду головою (і так більшість якраз вмирає, звичайно). У крайньому випадку, пасіонарій придумає спосіб обійти цю стіну, але не манівцями і не буде довго вичікувати, адже він кипить пристрастю. Пасіонарність – це сильна пристрасність (пасіо = пристрасть).
Ви розумієте, що таке поріг фрустрації? Це такий умовний поріг, який залежить від особливостей психіки й особистості, дійшовши до якого, людина вважає, що перешкода занадто велика, і витрачати свою енергію далі безглуздо.
Нормальна людина бачить об’єктивні «не можна», «неможливо», «занадто дорого буде коштувати» і відступає. Пасіонарій починає рватися вперед із подвоєною силою. Так, справжнього пасіонарія перепони тільки мотивують. Якщо поріг фрустрації людини дуже і дуже високий, немає такої перешкоди, яку вона би вважала для себе непрохідною.
З точки зору психофізіології – це патологія, оскільки такі люди досить погано адаптовані до життя в середовищі і, тим більше, соціумі, вони часто гинуть. Однак, якщо не брати до уваги крайнощі, тобто, не розглядати вкрай високий поріг фрустрації, а розглядати просто підвищений, то ми бачимо дуже цілеспрямовану людину, можливо, героя, а, можливо, і злочинця, але особистість досить сильну (поки її не зламали фізично або не вбили).
Занадто низький поріг фрустрації – така ж патологія. Така людина від будь-яких труднощів пасує, вона готова будь-яке зовнішнє правило прийняти як закон і не буде намагатися його обходити і, зустрівши на шляху будь-який опір, одразу поступиться. Норма – завжди посередині, але своєрідність людей полягає в тому, що деякі нормальні люди мають знижений поріг фрустрації, деякі – підвищений, і всім їм потрібно (і можна) вчитися щасливо жити.
І ось тепер уявіть собі маленьку дитину. Вашу важку і зовсім некеровану.
Вона фізіологічно створена інакше, ніж її однолітки, з якими ви її порівнюєте. Який сенс її бити? Якщо це від безпорадності і злості, то можна (випийте краще заспокійливе), але якщо це свідомий метод виховання, то ви – дурні, а не батьки.
Більшість некерованих дітей, минаючи кризу 3-річного віку (після 4-х років приблизно), стають цілком керовані. Але (!) якщо батьки не зіпсували з ними взаємини, поки лупили їх і мучили під час трирічної кризи. За цей час можна стати ворогом дитини, особливо, якщо дитина у вас – справжній пасіонарій.
Чим відрізняється некерована дитина від слухняної і тихої?
Слухняна – більш чутлива, емоційно чуйна, вразлива, тривожна, тому її поріг фрустрації значно нижчий. Мама лише подивилася сумно, похитала головою, й її бажання лізти геть на ту високу полицю зникло. Зовнішнє «не можна» стало достатньою перешкодою, адже її поріг фрустрації дуже низький, достатньо будь-якої перепони, щоб вона відступила. Ви бачите, що занадто слухняна дитина – це теж не дуже добре, чи не так? Будь-яке зовнішнє «ні» одразу стає її внутрішнім законом, її легко переконати, вона повністю керована. Все добре в міру.
А що таке дуже неслухняна дитина? О, вона вас взагалі не чує. Для неї ваш крик – просто шум, як звук моря. Її збудження від бажання (нервове, фізіологічне, психіка у неї так влаштована) настільки сильне, що ви можете хоч вбитися, але вона буде лізти туди, куди задумала. Якщо поріг фрустрації дуже високий, ви можете її бити, вона буде плакати, але все одно лізти. Жодні страждання її не зупинять, бо страх – ніщо порівняно з її потребою. Ще раз повторюю, швидше за все (9 з 10), вона переросте цей період, стане адекватною, але наразі вона така. Просто прийміть цей факт, для початку.
Ви даремно вважаєте, що слухняна дитина більш розумна і хороша, її потреба просто не має такої енергетичної сили. Вона не така пристрасна. Її потреби слабші, їх легко усунути забороною. А ваша дитина має бажання сильні і потужні. Вона – тайфун. Ось така вам дісталася.
Що роблять батьки, коли б’ють і карають таких дітей?
Вони можуть перетворювати їх з можливих героїв у можливих злочинців. Так, не будемо боятися гучних слів, це приблизно так і буває. Не завжди, на щастя, але нерідко.
Чим відрізняється герой від злочинця? Перший хоче робити щось на благо суспільства, другий – антисоціальний і хоче грабувати інших. Другого можна вважати психопатом, і з пасіонаріїв, яких били в дитинстві, часто виходять психопати. Самі уявіть, їхня потреба має неймовірну енергетичну силу, впоратися з нею вони не можуть, немає психічних резервів. А з боку суспільства (яке уособлюють батьки і вчителі) вони постійно отримують побої і покарання. Що залишається дітям? По-перше, вчитися брехати і прикидатися (для самозахисту), по-друге, зненавидіти суспільство як головного ворога, шукаючи засоби боротьби і помсти. (Розуміти це треба не заради виправдання злочинців, а заради скорочення їх кількості).
Відсоток справжніх пасіонаріїв дуже малий. Великі герої і справжні негідники – рідкість. Більшість некерованих дітей пізніше нормалізують поріг фрустрації, стануть абсолютно нормальними і законослухняними громадянами. Але не потрібно у періоди їхніх бунтів псувати з ними стосунки і налаштовувати їх проти себе і соціуму, ускладнюючи собі життя, а їм – соціальну адаптацію.
А що можна робити, я зараз розповім.
Я зараз не можу сказати, що робити з дітьми зі справжнім розладом поведінки (які і в 8-10 років все руйнують, поводяться агресивно і не зважають на мінімальні правила) і як виправляти підлітків-психопатів, це занадто складна проблема (хоча цікава і багато досліджень і експериментів зараз проводять). Але я можу сказати, що можна робити з маленькими дітьми з підвищеним порогом фрустрації, ось тими самими, які не хочуть слухати, дуже вперті, наполягають на своєму, брешуть (бо їх карають) і порушують усі заборони.
Їхню енергію фруструвати дуже складно або неможливо, їм іноді простіше зламати всі кістки, ніж заборонити щось хотіти і кудись лізти. Але їхню енергію можна перескерувати, запропонувавши іншу мету або кілька цілей. І це ЄДИНИЙ спосіб. Розумієте? Заборонити, зупинити, залякати, довести – майже неможливо. Перенаправити увагу можна. Це – єдиний варіант. І краще вчасно скерувати їхню увагу ДО ТОГО, коли вони самі виберуть собі деструктивну мету, інакше відвернути буде складно. Заздалегідь треба «забивати» їхню увагу. Якщо залишиться пустка, вони заповнять її самі, і так, що вам не це сподобається.
Батьки повинні дуже добре зрозуміти, що головний ворог таких дітей – НУДЬГА.
Від нудьги такі діти готові не те що порушувати батьківські заборони, а в вікно вистрибнути. І це не жарт. Зрозумійте, що психіка у людей різна. А несформована дитяча психіка особливо чудернацька. Тривожні діти значно краще переносять нудьгу, а ось такі діти зовсім не можуть, нудьга вбиває їх і підриває їм мозок. Вони відчувають справжню муку, найсильнішу пекельну муку, коли ви змушуєте їх просто сидіти або займатися чимось нудним, корисним, але нецікавим. Їм потрібні емоції, вони – емоційні ненажери з народження. Вони підростуть і навчаться саморегуляції, а наразі їм дуже складно жити у вашому нудному дорослому світі.
Ми рохглядали досвід батька, який виявився таким уважним і розумним й одразу зрозумів, що ворог його важкого підлітка (від якого відмовлялися всі няньки, садочки і навіть мати погодилася відмовитися) – нудьга. Він стає дуже агресивним від нудьги (і там, швидше за все, генетична особливість, тому що його батько – такий самий), а в грі він буде цікавою – дуже адекватною, кмітливою, чуйною, нормальною дитиною.
Ніколи не ставте таких дітей у кут, не карайте нудьгою і сидінням на стільчику, не поводьтеся як дурні монстри, вони і так не можуть стерпіти нудьгу, а ви ще більше мучите їх. Якщо ж ви б’єте таких дітей, ви не тільки створюєте у них образ ворогів-дорослих, а й підвищуєте, загартовуєте їм больовий поріг, і скоро їм почне подобатися битися, сподобаються навіть фізичні покарання, кров і побої (завдавати й отримувати, так). Це складно уявити, але це так.
Для пасіонаріїв це дуже характерно: в емоційному напруженні вони не відчувають і не бояться болю. А якщо больовий поріг з дитинства натренований, то й тим більше вони потім обожнюють бійки. Нудьга настільки нестерпна для таких дітей, що будь-який біль і небезпека стає для них благом. А ви додатково ще і привчаєте їх до болю, робите біль для них звичним або навіть приємним. Навіщо? Краще нехай їхній больовий поріг залишається нижчим, тоді перед болем зберігається пієтет, бар’єр, і вони менше будуть ризикувати здоров’ям у своєму житті. Біль має захисну функцію, не треба її скасовувати, це дуже небезпечно.
Єдиний спосіб поводитися з такими дітьми – тримати їх постійно у стані якоїсь захопленості, якихось цікавих завдань. О так, це важко, але це єдиний спосіб. Як тільки вони нудьгують, вони починають порушувати ваші заборони, робити все, що не можна, прагнути небезпек і пригод. Не думайте, що їхня мета – зводити вас з розуму, але для них краще це, ніж просто сидіти у нестерпних чотирьох стінах у нескінченно розтягнутому часі. Час для такої дитини розтягнутий так, що кожних п’ять хвилин перетворюються на п’ять тижнів. Уявіть собі, що вам потрібно п’ять тижнів сидіти і дивитися на стіну. Ви захочете розбити собі голову об цю стіну, чи не так? Ось саме цього хоче і ваша дитина.
Не порівнюйте свою дитину з іншими. Інша має іншу психіку, вона витримує нудьгу краще, вона може протягом години зосереджено розглядати книжку або іграшку (занадто низький поріг фрустрації – це теж погано, повторюю, до певного віку здорові діти повинні бути непосидючими). А ваша дитина – ось така, їй нестерпно у звичайних умовах, вона потребує постійного екшену, постійної гри, постійної зміни подій, постійного навантаження – психічного та фізичного.
Ваше завдання – не тільки нагодувати її й вкласти спати, але і забезпечити їй адекватний рівень навантаження, вражень і стимулів. Якщо їх буде дуже мало, вона буде знемагати і скаженіти, вити і лізти на стіни. Вона буде «виносити вам мозок». Або трощити все навколо.
Тримайтеся. Якщо ви з честю переживете цей кризовий період (зазвичай, криза триває рік-два), ви отримаєте адекватного, але енергійного сина або доньку, і ви ще скажете «дякую» йому або їй, що вони саме такі. Майже всі особливості психіки (здорової) мають свої недоліки і свої переваги.
Про важких підлітків – то вже окрема розмова.