Від редакції:
Разом тяжко – і розійтися неможливо. Коли в парі обоє збайдужіли, але розійтися не можуть, психологи це називають дефолтом. Таке трапляється у багатьох сім’ях – і саме це споглядання за дефолтом у батьків частенько наштовхує їхніх дітей на думку, що шлюб – то дурне діло, ліпше обійтися без нього. Про те, як утворюється дефолт, розповідає психолог Марина Комісарова.

Дефолт у парі – це коли обоє одне одним незадоволені, але подітися нікуди. Чим стабільніше невдоволення, тим стабільніший дефолт.
Дефолт може бути гострим, коли є сильне роздратування, гнів, образа, ненависть. Дефолт може бути хронічним, коли – байдужість, нудьга, незначне роздратування.
Дефолт небезпечний тим, що, незважаючи на погані стосунки в парі, її пов’язує взаємозалежність: спільні діти, спільний простір, спільний побут. Зв’язаність дає дефолту можливість рости.
Коли інші кажуть, що можна ж і розійтися, якщо кохання немає, це звучить приблизно так само, як і «не подобається робота, знайди іншу», «не подобається країна, їдь з неї», «не подобається свій характер, зміни його». Усі знають ці прості рецепти, але прості вони тільки теоретично. На практиці є дуже багато обставин, які заважають це зробити. Чесно кажучи, зазвичай, ВСЕ заважає, а не допомагає нічого. Це називається – адаптація. Життя склалося так, що для змін потрібно все це життя зруйнувати, але ж у ньому багато і доброго, все руйнувати шкода. Так і тут.
Іноді люди, навпаки, кажуть, «якщо подітися вам одне від одного нема куди, домовтеся, як дорослі люди, і живіть мирно, піклуйтеся одне про одного, хіба це складно?» Але легко це, знову ж таки, теоретично. У гострому дефолті людина час від часу перетворюється на справжнього ворога. Піклуватися про ворога не будеш. Домовитися ж у дефолті майже неможливо, будь-яка спроба перетворюється на взаємні звинувачення. А якщо навіть сяк-так домовитися вдалося, договору не дотримуються, причому, кожна сторона впевнена, що домовленість порушує інша.
Цікаво, що взаємозалежність не полегшує дефолт, а погіршує його. Здавалося б, людина повинна бути делікатнішою з тим, від кого залежить. Якщо не можна піти, треба намагатися жити мирно. Так, але ці намагання призводять лише до того, що людина довго терпить, накопичує, пригнічує своє невдоволення, яке потім перетворюється в афект.
Саме зв’язка «залежність + дефолт» – причина істеричності дружин й агресивності чоловіків. Знаєте, напевно, що багато дружин – істерички, які починають через будь-які нісенітниці верещати або ридати? Це у них невдоволення накопичилося. Набиралося, тому що вони залежні і не готові порвати стосунки, тому що тривалий час мовчали і навіть погоджувалися, а потім почали верещати і кричати, ніби несповна розуму.
А у чоловіків невдоволення накопичується й одного разу перетворюється на агресію. Іноді перетворюється на аутоагресію (як і іноді в жінок), тобто, виливається в хвороби. А якщо ні, то одного разу у відповідь на якийсь значний або не дуже привід чоловік може перетворитися на агресора і навіть насильника. На реального психа. І подруги дружини потім ошелешено хитають головами: «Так довго прикидався хорошою людиною!» Він не прикидався, він щосили намагався боротися з невдоволенням і роздратуванням, а потім воно його перемогло. З іншими людьми він і справді може бути цілком хорошим, оскільки спокійний і може себе контролювати. А тут не зміг, і його «замкнуло».
Розуміти все це треба не для того, щоб терпіти насильство. Навпаки. Треба зрозуміти, що насильство буде повторюватися, незважаючи на будь-які клятви агресора. Він дає клятву щиро, але він не зможе дотриматися слова. Не він керує своєю психікою, а афект, який у будь-який момент може досягти порога. А в дефолті це відбувається майже завжди. Це лише питання часу. Тому стосунки, які «доросли» до насильства, краще припиняти. Це третій дзвінок. Єдиний виняток – це коли стосунки повністю перебудовуються, кардинально. Тоді є шанс, що роздратування не буде. Якщо ж усе залишилося, як і раніше, жодне каяття, жодне усвідомлення не допоможуть. Кається людина в одному стані, а в насильника перетворюється у зовсім іншому. І це ніби вже інша людина, перший стан на неї не впливає.
Тому питання лише в тому, чи буде накопичуватися агресія, чи людина буде задоволена стосунками, і тоді агресія накопичуватися не буде. Причому, агресор повинен взяти відповідальність на себе і не переоцінювати свій контроль, не думати, що надалі він зможе зупинити себе в гніві, оскільки він все «обміркував». Не зможе. Думання на це не впливає. Або він будує стосунки, в яких у нього не буде гніву, або йде геть і позбавляє близьких від потенційної загрози. Тут я не кажу про психопатів і людей з неврівноваженою психікою, які можуть накинутися на незнайому людину на вулиці. Від таких треба триматися якомога далі всім. Я пишу про тих людей, які всюди адекватні і прекрасно себе контролюють, і тільки з дружиною – стихійні агресори. Це дефолт, і це – небезпечно. Те ж саме стосується «істеричок». Вони можуть сто разів давати собі слово не кричати і не зводити з розуму близьких, але нічого не виходить.
Головна помилка багатьох людей – вважати, що якщо людина поводиться агресивно або істерично, це у неї такий характер, причому, з дитинства, а то і вроджений. Це заважає зрозуміти, що найбільш миролюбна, добра і тиха людина може перетворитися на агресора, якщо її довести. Якщо вона дуже боязка, буде пакостити нишком або руйнувати себе, але якщо напруга стане більшою, ніж страх, буде відвертим агресором. Звідси ж постійне «а куди ви дивилися, де були ваші очі?» Так, очі на місці були, людина була адекватною, а потім з’їхала з глузду. Гострий дефолт доводить до такого досить швидко.
Давайте поглянемо, як влаштована компресійна модель дефолту, а потім я розповім про декомпресійну модель, яка допомагає вийти з дефолту.
Компресійна – значить, ця модель тисне. На людей у дефолті тиснуть (вони одне на одного тиснуть), їхню свободу обмежують, їхні потреби ігнорують. Вони звиваються, підлаштовуються, використовують психічний захист (бо залежність і прихильність заважають просто втекти). Але через компресію (тиск), врешті-решт, виникає афект – гостра фаза дефолту (сварки, сльози, лють, істерика). Після гострої фази дефолт може перейти у хронічну: люди намагаються послабити претензії й очікування, розвантажити напругу, для чого емоційно дистанціюються і живуть у прохолодному режимі.
Іноді дефолт переходить у хронічну фазу, минаючи гостру. Люди не хочуть сваритися, тому, помітивши взаємне невдоволення, одразу ж емоційно дистанціюються, споруджують паркан і живуть майже, як сусіди, дедалі більше віддаляючись. Треба розуміти, що з хронічної фази дефолту стосунки можуть перейти у гостру фазу в будь-який момент, оскільки напруга часто все одно накопичується, незважаючи на видиму відсутність очікувань. Так само ймовірний вихід із дефолту в баланс, але це рідко відбувається само собою, зазвичай, потрібні якісь зусилля і прагнення. А ось щоб перейти у гостру фазу дефолту (або в дисбаланс), зусиль не потрібно. Це іноді відбувається раптово.
Компресія у стосунках виникає через те, що не збігається конвертація вкладень. Як це виглядає? Наприклад, чоловік вважає, що він дарує жінці свою свободу (не спить і не знайомиться з іншими жінками) і частину своєї зарплати, а за це має право на любов, домашній затишок, секс і теплу атмосферу вдома. Жінка вважає, що її кохання, секс, теплота коштують значно дорожче, ніж частина зарплати, і чоловік повинен ще додатково постаратися і вкласти у стосунки ще щось. Затишок ж вона взагалі не вважає своїм обов’язком, хоче ділити його порівну або отримувати за нього окрему подяку. Чоловік же так не вважає.
Як виникає компресія? Не отримуючи за свої вкладення тієї віддачі, якої хтілося б, обоє починають вибивати і витягати одне в одного те, чого їм бракує (качалками, сокирами, щипцями й іншими знаряддями катувань). Чоловік і дружина тиснуть одне на одного і створюють ситуацію компресії. Дружина бурчить, чіпляється, зачіпає, саботує, демонструє розчарування, оскільки не отримує тих вкладень, які хоче отримати. Чоловік грубіянить, смикає, тисне, погрожує і шантажує, оскільки не отримує від дружини тих вкладень, на які він очікує. Обоє починають жити в атмосфері високого тиску, постійно відчувають агресію в свій бік і обмеження особистої свободи. Компресію вони намагаються компенсувати тим, що вичавлюють з іншого вкладення, тобто, збільшують цю саму компресію за правилом замкнутого кола.
Я навела найпростіший приклад: бюджет і домашні обов’язки – це матеріальні вкладення, те, стосовно чого можна абияк домовитися або змиритися і прийняти як факт (якщо розлучатися не хочеться). Більш складний випадок, коли людина не отримує бажані емоційні вкладення. Якщо гроші можна порахувати і приблизно прикинути, хто і скільки робить для спільного дому і для дітей, а далі вимагати справедливості, то емоційні вкладення і підрахувати, і вимагати складно.
Чоловікові хочеться сексу, але не просто як поблажливу поступку з боку дружини, а її бажання, інакше йому і самому не потрібно. Йому приємніші дорослі відео, де дівчата хоча б на вигляд гарячі, а не лежать із пихатим виразом обличчя. Але дружина при всьому бажанні не може йому забезпечити такі пристрасті, як у дорослому відео. Вона не відчуває пристрасті, для неї це примус чи самозґвалтування.
Жінці, своєю чергою, хочеться уваги і захоплення. Їй хочеться, щоб чоловік її хвалив, милувався нею, а він дивиться мимо неї або кисло, і це добре, якщо не критикує і не «опускає». Вона може звинувачувати в цьому чоловіка, але як він змусить себе захоплюватися нею? Як він може замилуватися від почуття провини, яке вона намагається викликати у нього щипцями і качалкою? Ніяк. Точнісінько так само, як і вона не може подивитися на нього з пристрастю. Або із захопленням слухати про його подвиги на роботі. Неможливо. Раніше іноді виходило, коли вони були закохані, а тепер – ні.
Від цього теж збільшується дефолт. І навіть може перейти в гостру стадію. Чоловік відчуває, що простір дому – це не тил, не фортеця, не захист і не цілюще середовище, а ворожа територія, де його позбавляють сил. На роботі йому краще, ніж удома. А в колі друзів, так і взагалі кайф. Якщо ж знайти хорошу коханку, можна згадати нарешті, що таке відчувати себе чоловіком, на якого дивляться з бажанням і захопленням. А дружина тільки довбає дзьобом у самооцінку, кусає в усі слабкі місця, підпилює і без того хиткі опори і позбавляє сил, залучаючи в суперечки і розбірки. Закритися від неї неможливо, відгородитися стіною – значить, викликати з її боку штурм, послати її під три чорти – спровокувати істерику, а робити все, що вона просить – це перетворитися в раба і витрачати останні сили на виконання її наказів.
З боку дружини дефолт теж виглядає непривабливо. Колись вона відчувала себе привабливою, легкою і живою, а тепер перетворилася в якусь незграбну тушу, і не фізично, хоча і фізично іноді теж, і звинувачує в цьому той же стрес. Головне ж – її самооцінка, від якої майже нічого не залишилося. Вона непотрібна, неприваблива, грубувата і нав’язлива, постійно щось хоче від чоловіка і нічого не отримує. Найстрашніше ж, що піти кудись неможливо. Вона не може взяти на себе відповідальність за руйнування шлюбу, тим більше, шлюбу з дітьми, вона боїться не впоратися. А головне, зі зруйнованою самооцінкою вона не вірить, що може бути комусь ще потрібна і цікава. Уявляєте рівень ненависті дружин, які вважають, що саме чоловік перетворив їх у таке? При цьому, він може хотіти сексу, але це зовсім не лестить, адже він хоче не її, а просто сексу і бурчить, що вона його недостатньо збуджує, не дуже приваблює, не намагається і мало вміє. А якщо він давно вже не хоче сексу, то це не краще, оскільки остаточно переконує в тому, що вона нікуди не годиться.
Найбільша підступність дефолту в тому, що як тільки люди приймають вольове рішення розлучитися, тут же спрацьовує ефект «поверненя плюса», в обох! Або у того, хто прийняв це рішення. Стає шкода, виникає страх і почуття провини. Здається, що все невдоволення було напускним, несерйозним, усі проблеми можна вирішити, а друга половинка, як і раніше, є привабливою, до того ж, такою рідною і близькою. Подивіться, що відбувається. При спробі відірватися один від одного спрацьовує SOS, і психіка відсуває всі роздратування якомога далі, намагаючись зберегти шлюб. На перший план виходить усе найкраще, добре, що робила друга половинка, всі її чесноти, а недоліки тимчасово стираються. Але тільки-но питання розлучення зняте, все повертається на круги своя. І це коло може повторюватися сотні разів, розхитуючи психіку ще більше і позбавляючи адекватного сприйняття.
Декомпресійна модель виходу з дефолту полягає в тому, щоб поступово усунути зі системи напругу і звільнити замкнену енергію, скерувавши її на творення балансу, а не руйнування.